Тема: Політика-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете: - розкривати суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства; - розповідати про основні етапи цього процесу; - характеризувати діяльність партійних керівників; - обґрунтовувати і відстоювати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів.

План.

1. Зміни партійного керівництва в СРСР і прихід до влади Л.Брежнєва.

2. Суспільно-політичне життя.

3. Криза партійно-державного керівництва України.

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хру­щов був відправлений у відставку.

Першим секре­тарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва. Він на­родився в 1906 р. у м. Дніпродзержинськ. Вищу освіту одержав у Дніпродзержинському металур­гійному інституті. З 1937 р. знаходився на партій­ній роботі. З перших днів Великої Вітчизняної вій­ни перебував у діючій армії, вів організаційну і політичну роботу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни партія напра­вляє Л. Брежнєва на керівну роботу по відбудові народного господарства. У 1954 р. Л. Брежнєв брав активну участь в освоєнні цілинних земель у Ка­захстані, де був обраний спочатку другим, а потім першим секретарем ЦК КП Казахстану. На XX з'їзді КПРС Л. Брежнєв був обраний членом ЦК КПРС, а в липні 1957 р, — членом Президії ЦК КПРС. У 1964 р. приєднався до учас­ників анти хрущовської змови. На Жовтневому пленумі ЦК був обраний пер­шим секретарем ЦК КПРС. На XXIII з'їзді Л. Брежнєва обрали членом ЦК КПРС, а після з'їзду на Пленумі ЦК — Генеральним секретарем ЦК КПРС. Правління Л. Брежнєва характеризувалося погромами дисидентів, при­душенням інакомислення, утратою ідеологічного впливу на суспільство, поступовим поглибленням кризових явищ в економіці. Помер у листопаді 1982 року.

Даний період в історії СРСР і України в тому числі прийнято називати «застоєм». Були згорну­ті реформи М. Хрущова по лібералізації суспільно-політичного, економічного життя.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС прийнята в 1961 р.

Основним положенням програми було побудова комунізму в СРСР до 1980 р. Однак у 70-і pp. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціа­лізму» — найбільш досконалої форми суспільно-політичного устрою.

У суспільстві формувалася ідея про те, що в країні з успіхом вирішуються питання задоволення життєвих потреб людини, розвиваються економіка, наука, освіта, культура, і зовсім відсутні соціальні проблеми.

Комуністична партія України була основною силою, що вела народ Укра­їни до світлого майбутнього «розвинутого соціалізму». Тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кіль­кість членів КПУ: з 1,2 млн чоловік на початку 60-х pp. до 2,7 млн чоловік наприкінці 70-х pp. Відбувається процес злиття партійного і державного апаратів. Сформувалася партійна та управлінська бюрократія — номенкла­тура, що відігравала визначальну роль у житті суспільства.

Після прийняття нової Конституції СРСР у 1977 р. і нової Конституції УРСР у 1978 р. була закріплена керівна роль компартії. Уперше в конститу­ційній практиці були внесені статті, за якими компартія проголошувалася «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної систе­ми». Ті громадяни, що висловлювалися проти виняткової ролі партії в житті суспільства, фактично вступали в конфлікт з усією партійно-державною ма­шиною.

Характерними рисами політико-ідеологічної кризи були:

• підміна дійсного народовладдя формальним представництвом трудя­щих у радах; влада рад була обмежена;

• ріст бюрократичного апарату, присвоєння значної частини законодав­чих функцій виконавчій владі;

• фактичне одержавлення громадських організацій;

• згортання процесу гласності.

З 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ був П. Шелест, що відстоював інтереси України в сферах економіки й культури, виступав на захист україн­ської мови і культури.

У 1972 р. П. Шелеста було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ. Його місце зайняв В. Щербицкий. З одного боку, він орієнтувався на інтереси партійного керівництва СРСР, з іншого — був зацікавлений у соціально-еко­номічному процвітанні України. Особистість В. Щербицького викликає неод­нозначну оцінку сучасників.

Висновок. Політичне життя в країні поступово набувало закритого характеру, росло відчуження парти від народу, посилився ідеологічний диктат. Партійне керівництво прагнуло законсервувати існуючий режим. Політико-ідеологічна криза радянського суспільства посилювалася.

Поміркуємо разом: ***У чому суть політико-ідеологічної кризи системи, що поглибилася в 1965 – 1985рр. в СРСР? Які альтернативні шляхи виходу з цієї кризи? Чи піддається командна система реформуванню? *Чи означало кількісне зростання партійних рядів автоматичне зростання ролі партії? **Якою була доля „десталінізації” у брежнєвський період? Чим пояснити саме такий розвиток подій? Які це мало наслідки? ***Чи можна назвати процеси 1965 – 1985рр. у суспільно-політичному житті України суперечливими?

До наступного заняття: - скласти порівняльну характеристику політичних курсів

П. Шелеста та В. Щербицького( за додатковою літературою, критерії визначити самостійно)

Де про це читати:

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2012. –с. 542-548.

Тема: Стан економіки України та визрівання економічної кризи.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете: - розкривати складові процесу наростання економічної кризи; - показувати принципову неможливість реформування радянської моделі господарювання; - аналізувати та порівнювати економічні процеси.

План.

1. Реформи О.Косигіна.

2. Кризові явища в економіці УРСР.

1.У 1965 р. була розпочата спроба реформувати економіку СРСР у цілому, й УРСР зокрема. Реформою передбачалася матеріальна зацікавленість вироб­ників у результатах своєї праці, підприємства одержали можливість розпо­ряджатися прибутками; з'явилися нові підприємства металургійної, гірни­чорудної, металообробної промисловості, тепло- і гідроелектростанції; збільшилося фінансування сільського господарства.

Однак результати проведених реформ мали короткочасний характер. При­ріст у промисловості почав скорочуватися через порушення встановлених раніше господарських зв'язків, росла собівартість продукції, порушувалася дисципліна постачання і збуту. Економіка не мала замкнутого циклу (щоб виготовити трактор у Харкові, запчастини до нього необхідно було постача­ти з інших регіонів СРСР). Зростала роль адміністративно-командних мето­дів управління економікою України. Республіканські органи влади фактич­но були відсторонені від керівництва підприємствами. Московське партійне і державне керівництво грубо ігнорувало економічні інтереси України.

На території республіки реалізовувалися економічно необґрунтовані про­екти (будівництво Придніпровської і Бурштинської ТЕС, каскад «рукотвор­них» морів на Дніпрі). В Україні з'явилися техногенно шкідливі виробниц­тва (хімічний завод у Первомайську, атомна електростанція в Чорнобилі). Побудовані в Україні 40 % атомних енергоблоків СРСР виробляли електро­енергію не тільки для потреб України, але і для продажу в країни Європи. З бюджету республіки щороку виділялися кошти для освоєння і розвитку Сибіру і Далекого Сходу.

У зв'язку зі зменшенням народжуваності поступово вичерпувалися вільні людські ресурси. Кваліфікованих робітників направляли в райони освоєння нових земель (Сибір, БАМ). '

2.Економіка України вимагала постійних інвестицій, що приводило до упо­вільнення темпів її розвитку. Екстенсивний метод ведення господарства при­водив до застійних явищ в економіці. В умовах «холодної війни» в Україні в 70-ті — на початку 80-х pp. XX ст. було створено багато підприємств ВПК, яким були підпорядковані інші невоєнні підприємства.

Також не вдалося ефективно впровадити наукомісткі виробництва (біотехнологія, інформатика, робототехніка, мікроелектроніка).

Сільське господарство продовжувало залишатися слабкою ланкою в еко­номіці України. Капіталовкладення, що вливалися в сільське господарство, були неефективними і не приносили очікуваного результату. Механізація, хімізація і меліорація сільського господарства привели до постачання низь­коякісною технікою колгоспів (радгоспів), забруднення чорноземів і пору­шення екологічного балансу в республіці.

У зв'язку з тим що не була створена система переробки і збереження сільгосппродукції, третина зібраного врожаю не доходила до споживача і псувалася. Держава не створювала умов для розвитку особистих присадиб­них господарств і не вирішувала безліч соціальних проблем у сільській місцевості. В Україні виникла гостра проблема «безперспективних сіл» — масо­ве знелюднення сіл, переїзд молоді на постійне проживання в міста. Спроба держави вирішити продовольчу проблему за рахунок прийняття в 1982 р. «Продовольчої програми» виявилася малоефективною.Адміністративно-командні методи керування сільським господарством мали катастрофічні наслідки: на 1 млн. га скоротилися посівні площі, знижували­ся врожаї, зростала безгосподарність, знижувалася продуктивність праці.

Криза сільського господарства стала складовою частиною економічної кризи в СРСР і УРСР.

Висновок. До середини 80-х pp. XX ст. економіку України охопила системна криза. Влада активно шукала вихід із ситуації, що склалася, але безуспіш­но. Радянська економіка була меншою мірою спрямована на потреби люди­ни. Органи державної влади вбачали вихід із кризи у застосуванні адмініст­ративно-командних методів, при цьому зневажаючи економічні закони ринку.

Поміркуємо разом: *У чому полягає суть економічної реформи 1965р.? Чому ця реформа не мала успіху? *Які зміни відбулися в економіці України внаслідок реформи 1965р.? ***Бережнєвський період був часом наростання та бюрократизації економіки, часом нового „культу сірості” в управління державою. Чим зумовлені ці процеси? У чому їх суть? Які їх наслідки? Як пов’язаний цей культ із застійними явищами в економіці?

До наступного заняття: - підготуватися до семінарського заняття: «Опозиційний рух»

Де про це читати:

Бойко О.Д. Історія України. – К., Академія, 2012. –с. 531 – 548.