2. Теорії мислення.

Асоціаністична теорія. Перші уявлення про універсальні закономірності психічного життя пов'язувалися з утворенням зв'язків (асоціацій). Так, у XVII ст. вважалось, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює думку. Розвиток мислення — це процес нагромадження асоціацій. Психологія мислення у той час ще не виділялася в окремий розділ. На цьому етапі розвитку науки мислення не розглядалося як особлива форма діяль­ності суб'єкта. А тому мимовільно виникаючий ланцюжок образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового про­цесу. Асоціаністичний підхід до мислення співіснував з фор­мально-логічним (Т.Ціген).

Мислення часто ототожнювалося з логікою, виділялось поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно на­зивали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання).

Л.С.Виготський (20-30 роки ХХ ст.) неоднозначно ставився до цього. напряму у психології. Він заперечував асоціаністичне трактування понять, а більш прості форми узагальнення пов'язував з асоціаціями.

Гештальтпсихологія. Представники гештальтпсихології започатку­вали новий підхід до мислення, розглядали його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали цілісні утворення-конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення розглядалося як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямо­ваною на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

Розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відно­шеннях; тобто проблемна ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на відкриття нової влас­тивості об'єкта, існуючого у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що являє собою певний крок у цьому процесі.

Біхевіоризм. Цей напрям започаткований Дж.Уотсоном на початку XX ст., розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або з засобами невербальної комунікації. Дж.Уотсон виділяв три форми мислення:

1) просте розгортання мовленнєвих навичок;

2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;

3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій.

Біхевіоризм має кілька напрямів. Згідно з одним із них (Дж.Уотсон) основною одиницею аналізу поведінки є зв'язок стимулу з реакцією (S—R). Представники другого напряму розглядають поведінку як цілеспрямований процес, що включає в себе орієнтовну пізнавальну активність як опосередковану ланку. У межах першого напряму проблематика мислення не набула свого розвитку. Другий напрям (Е.Толмен) є продуктом взаємодії біхевіоризму з гештальтпсихологією і складає когнітивну теорію поведінки (S—S). Пізнавальні процеси виступають як основні інтегратори окремих поведінкових актів суб'єкта. Результатом навчання є "пізнавальна структура" (тобто певне відображення ситуації). Розв'язування задачі визначається її структурою, від якої залежать актуалізація досвіду та розуміння зв'язків, істотних відношень між елементами задачі.

Психоаналіз. Мислення розглядається у психоаналізі як мотиваційний процес. З.Фрейду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояснюється як прояв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первинні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несвідомого мотиву або його замінника — бажаного мотиву.

Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислення з мотивами. Питання, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчалися.

Із психоаналізом пов'язана теорія аутистичного мислення (Е.Блейлер). Аутизм пояснюється як домінування внутрішнього життя, відхід від зовнішнього світу. Проявами аутистичного мислення є сновидіння, міфологія, народні повір'я, шизо­френічне мислення тощо. Е. Блейлер у своїй концепції показує регулюючий вплив мотиваційно-емоційної сфери на мислення.

Теорія мотивації. У межах цієї теорії вивчаються зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення пояснює реально діючий мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій — суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їх ієрархічність вивчається пізнавальною теорією мотивації. Вибір мотиву залежить від того, як суб'єкт пізнає ситуацію, які його сподівання, які його ідеали.

Гуманістична психологія. У межах цього напряму дослід­жуються мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цього мотиву ще К.Юнг, проте більш глибоко аналізував А.Маслоу. В переліку рис особистості, яка самоактуалізується, є чимало таких, що стосуються мислення (ефективність сприйняття дійсності, комфортне ставлення до реальності, постійна свіжість у розумінні того, що відбувається, почуття гумору тощо). Отже, дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їх вплив на мислення.

Теорія онтогенетичного розвитку мислення. У 20-ті — 40-ві роки Л.С.Вигогський, О.Р.Лурія, О.В.Запорожець, П.П.Блонський досліджували розвиток мислення у дітей з виходом на більш широкі та загальні його проблеми, зокрема інтелекту і мовлення (О.Р.Лурія та ін.). Особливо важливий внесок у теорію онтогенетичного розвитку мислення зробили дослід­ження Л.С.Виготського та його послідовників Розвиток мис­лення розглядається ними як процес засвоєння дитиною суспільно-історично вироблених розумових дій і операцій. Цим процесом можна активно і планомірно керувати (П.Я.Гальперін).

Діяльнісна теорія мислення. У контексті відношення мислення до об'єктивної реальності мислення розглядають як процес, як діяльність (О.М.Леонтьев, В.В.Давидов, В.Л.Поплужний, О.К.Тихомиров), Цей підхід уможливив збагачення психології мислення даними про значення мотивації, емоцій, цілеутворення в мисленнєвій діяльності; залежність мисленнєвих дій від цих компонентів; про роль контролю за мисленням, оцінного ставлення до свого мислення тощо.

Діяльнісний підхід дає змогу розглядати мисленнєву діяльність як умову самоздійснення особистості.