8. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект.

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна. У підручниках часто вирізняють індивідуально-психологіч­ні характеристики, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності: глибина, широта, гнучкість, самостійність, швид­кість, послідовність тощо. Автори називають їх якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Поверховість розуму — протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились її умови і вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити звичним способом, за звичною схемою.

Стійкість розуму — це постійне орієнтування на законо­мірні характеристики об'єкта. Нестійкість означає необґрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку.

Неусвідомленість мислення виявляється у тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити правильність його, яких припущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішен­ня, обстояти правильність його. Стикаючись із труднощами в цьому процесі, суб'єкт виявляє чутливість до підказок, за незначної допомоги відносно легко розв'язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби зробити самостійні кроки в розв'язанні проблеми.

До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичність. Навіяння — це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів доведення їх тощо. У вітчизняній психології наголошується, що критичність і самостійність — важливі характеристики мисленнєвої діяль­ності, які свідчать про високий рівень розвитку її. Цим якостям розуму протиставляється навіюваність, яка оцінюється як негативна якість, що заважає повноцінній інтелектуальній діяльності.

Зовсім інше ставлення до критичності та навіюваності в зарубіжних психологів (А.Осборн, М.Гордон). На думку цих авторів, з метою підвищення творчого потенціалу варто зни­жувати критичність і підвищувати певною мірою навіюваність.

Спеціальний аналіз, проведений Н.Б.Березанською, пока­зав, що необхідно відмовитися від протиставлення навіюваності та критичності як абсолютно негативного і позитивного. Кожне з цих явищ відіграє свою роль і робить певний внесок у цілеутворення.

Індивідуальні особливості виявляються в умінні бачити проблемну ситуацію, у формулюванні й аналізі задачі, у цілеутворенні, у виробленні гіпотез. Дж.Брунер описує чотири типи висування і перевірки людиною гіпотез. Перший тип виріз­няється тим, що людина формулює всі можливі гіпотези, а потім виключає ті, що не підтверджуються. Другий тип полягає в тому, що суб'єкт діє покроково, висуває і перевіряє одну гіпотезу, а потім іншу і т. д. Для третього типу характерним є те, що гіпотеза не формулюється, суб'єкт діє шляхом спроб і помилок. Четвертому типу властивий азартний пошук рішення, що виявляється у безсистемності, хаотичності дій. Суб'єкт такого типу не докладає зусиль для виокремлення законо­мірностей у явищі, може визначити випадкові характеристики за основними орієнтирами, всебічно не обґрунтовує й не пе­ревіряє гіпотези, що виникають.

Люди відрізняються почуттями, які вони переживають у процесі розв'язання задачі, досвідом, який вони використо­вують при перевірці гіпотез, своїм ставленням до процесу розв'язання задачі, до своїх міркувань, особливостями прий­няття рішень та здатністю оцінити свою роботу. Так, Ю.М.Кулюткін та Г.С.Сухобська називають три варіанти прийняття рішення: імпульсивне, зрівноважене та обережне.

Отже, ми розглянули індивідуальні особливості, пов'язані зі змістовими й операційними та операціональними (загальними компонентами діяльності) структурними складовими мисленнєвої діяльності. Поділ їх на такі групи інтелектуальних властивостей слід вважати умовним.

Індивідуально-типологічні особливості мислення вчених описав Е.Кречмер, пов'язуючи особливості мислення з консти­туціональними особливостями людини. Так, для циклотимічного типу характерними є такі риси, як величезна екстенсивність роботи, наочно-емпіричний напрям у роботі, схильність до збирання та опису конкретного наукового матеріалу, схиль­ність до всього чуттєвого, до безпосереднього споглядання. Водночас учені-циклотиміки виявляють схильність до популя­ризації здобутих ними знань.

У шизотиміків "потяги до форм" домінують над "потягами до змісту", виявляється інтерес до всього формального.

П.Б.Ганнушкін описав особливості інтелектуальної діяль­ності за деяких форм психопатії. Так, для конституційно-де­пресивних представників групи циклоїдів характерним є те, що вони природжені песимісти, у зробленому вони вбачають тільки помилки. Інтелектуальні зусилля пов'язані для цих лю­дей з великим напруженням. Серед них домінують важкодуми. Конституційно-збуджені психопати вирізняються гнучкістю та різноманітністю своєї психіки, багатством думки, часто художньою обдарованістю, душевною добротою, а головне — завжди веселим настроєм. Проте, як пише автор, при близь­кому знайомстві виявляються риси іншого ґатунку, зокрема поверховість та нестійкість інтересів.

Для шизоїдів характерні відірваність від дійсності, від­сутність внутрішньої єдності та послідовності у психічних процесах. Звідси їхня схильність до нежиттєвих формальних побудов, що виходять не з фактів, а зі схем. Ці схеми спираються на гру слів та довільні поєднання понять. Шизоїди полюб­ляють химерні, алогічні комбінації, формально зближують між собою поняття, які насправді нічого спільного не мають. Через нерозвиненість логічного мислення вони не помічають суперечливих суджень та логічних помилок. Але серед них трапляються люди, котрі досягають вершин царини ідей (естети-митці, талановиті вчені, філософи).

Мислення параноїків недосконале й неглибоке, воно нага­дує дитяче, це мислення не тільки суб'єктивне, а й афективне. На думку параноїка, правильним є тільки те, що йому подобається. П.Б.Ганнушкін відзначає схильність параноїків до своєрідних побудов, в основі яких лежить щось сумнівне, логічно, помилкове.

Головними особливостями мислення істериків є вражаюча суперечливість їхніх суджень, відсутність логічної оцінки фак­тів, наявність вигадок як продуктів їхньої багатої фантазії.

Про патологічних брехунів, які належать до групи істери­ків, автор, посилаючись на Е.Крепеліна, пише, що їхньому мисленню бракує планомірності, порядку, зв'язності, суджен­ням — обґрунтованості, а всьому сприйняттю ними життя — глибини та серйозності.

Конституційно-тупі люди від народження нерозумні, обмежені, елементарно-прості, примітивні, можуть виконувати лише нескладні завдання.

К.Юнг показав, що мислення може залежати від орієнтації суб'єкта на внутрішнє або зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, а енергія екстравертів — на зовнішній. Інтроверти прагнуть до глибинної інтроспекції, екстраверт не має нахилу до "вникнення в себе", аналізу своїх внутрішніх переживань, його цікавлять переважно ідеї та думки інших.

Серед розладів у мисленні називають ментизм — некерований потік думок або невиправдана "обґрунтованість мислення" — багато зайвого, другорядного, дрібниць, а серед них втрачається суттєве; паралогічне мислення — намагання шукати зв'язки там, де вони насправді відсутні; функціональна ригідність у мисленні — неспроможність самостійно знахо­дити рішення; марення, або "інтелектуальну мономанію" — продукування думок, що не відповідають дійсності. В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. "ро­зуміння, розум") позначають відносно стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема, його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до учіння, до пізнання, з індивідуальними особли­востями орієнтування в ситуації, з когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обставин життя. Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірюваний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здат­ність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації.

Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж.Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначається за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використо­вують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.

М.О.Холодна, спираючись на структурно-інтегративний підхід, дійшла висновку, що інтелект — це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається.

9. Розвиток мислення у дошкільників.

Мислення дошкільника має свої особливості. Так, на­приклад, дитину середнього дошкільного віку під час прогулянки біля річки запитують:

• Скажи, Боря, чому плавають ластівки на воді?

• Тому, що вони маленькі і легкі.

• А чому пливе теплохід?

• Тому, що він великий і важкий.

Діти цього віку не вміють ще виділяти суттєві зв'язки в предметах і явищах і робити узагальнені висновки.

Впродовж дошкільного віку мислення дитини суттєво змінюється. Це, в першу чергу, виражається в тому, що вона ще не оволоділа новими спо­собами мислення і розумовими діями. Розвиток відбувається поетапно, і кожний попередній рівень необхідний для наступного.

Мислення розвивається від наочно-дійового до образного. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке є проміжним між образним і логічним мисленням. Образно-схема­тичне мислення дає можливість встановлювати зв'язки і співвідношення між предметами та їх властивостями.

Розвиток мислення дитини тісно пов'язаний з мовою. У молодшого до­шкільника мова супроводжується практичними діями дитини, але вона ще не виконує функції планування. В 4 роки дитина здатна уявити хід практич­ної дії, але не вміє розповісти про дію, яку потрібно виконати. У середнього дошкільника мова починає передувати виконанню практичної дії, допомагає планувати її. На цьому етапі образи залишаються основою мисленнєвих дій. Лише на наступному етапі розвитку дитина уже здатна вирішувати практич­ні завдання, планує їх словесними міркуваннями. (А.А. Люблинська).