5. Системоутворюючі фактори

Одна із важливих проблем у визначенні системи — з'ясування сутності сил, які об'єднують множину в одну систему. Дійсно, як утворюються, існують, функціонують, розвиваються системи? Як вони зберігають свою цілісність, структуру, форму, ту особливість, яка дозволяє відрізняти одну систему від іншої? Чому невпорядкованість, хаос перетворюються в організоване утворення? Для пояснення цього застосовується спеціальний термін — "системоутворюючий фактор". Під ним розуміють фактор, який формує систему.

Ідея системоутворюючого фактора хвилює філософів з часу виникнення філософії до наших днів. Вона зародилася вже в глибокій давнині. Платон (428 або 427-348 до н.е.) представляв світ створеним творцем (деміургом), який надав йому душу. Остання забезпечує його порядок. При цьому безтілесними сутностями усього сущого виступають ідеї. У видатного енциклопедиста античного світу Арістотеля (384-322 до н.е) фактором впорядковування вважається форма, яка представляється активним началом стосовно матерії. У Г. Гегеля (1770-1831) системоутворюючу властивість має протиріччя, у К. Маркса (1818-1883) — необхідність, протиріччя і т.п.. У наш час наука знаходить все більше підтверджень того, що принцип системності — основна властивість матерії і свідомості.

Системоутворюючий фактор, з одного боку, представляється об'єктивним явищем, тому що характеризує здатність матерії знаходити і виявляти системність. Але, з іншого боку, він виступає засобом для вичленовування дослідником системи із середовища, тобто він — інструмент перевірки того, є чи те, що визначається ним, системою. Таким чином, системоутворюючий фактор — це один із проявів активності матерії в аспекті реалізації її здатності формувати системи. Разом з тим пошук системоутворюючих факторів відображає здатність людського мозку бачити світ у системному вимірі.

Проблема пошуку системоутворюючих факторів є однією із головних проблем науки, оскільки, знайшовши фактор, ми знаходимо систему. А це приводить до кардинального росту пізнавального ефекту. Досить згадати, наприклад, про стрибок у науці завдяки відкриттю Д.І. Менделєєвим (1834-1907) періодичного закону і побудови періодичної системи елементів. Системоутворюючим фактором періодичної системи елементів виступає залежність між атомною вагою і властивостями елементів. Відкриття дозволило об'єднати всі елементи в строгу періодичну систему, створило можливості не тільки описувати властивості наявних елементів, але і передбачати появу нових.

У науці проглядаються два напрямки пошуків системоутворюючих факторів:

перший — природничонауковий, полягає в тому, що досліджуються особливості, специфіка, характер системоутворюючих факторів у кожній аналізованій системі. Хіміки, наприклад, виділяють різні типи зв'язку в речовині: ковалентний, водневий, іонний та ін.. Потім за цими видами факторів досліджують реальні явища. Кожна наука нагромадила значний багаж знання тих факторів, які утворюють системи;

другий — характеризується спробами виявити за специфікою, унікальністю, одиничністю конкретних системоутворюючих факторів закономірність, властиву усім системам без винятку, але яка проявляється по-різному в різнорівневих системах.

Існує декілька ідей пошуку головних факторів утворення системи із філософської точки зору. Так, російський фізіолог, основоположник теорії функціональних систем Петро Кузьмич Анохін (1898-1974) висунув ідею: вирішальний і єдиний фактор — результат функціонування системи, який, будучи недостатнім, активно впливає на відбір саме тих ступенів свободи з компонентів системи, які при їхньому інтегруванні визначають подальше одержання повноцінного результату. Відповідно до функціональної теорії систем системоутворюючим фактором поведінкових актів визнається домінуюча мотивація, яка формується на основі провідної потреби організму. Мова йде про таку біологічну мотивацію, як голод, яка виступає у вигляді провідної метаболічної потреби.

Зустрічається думка, що системоутворюючим фактором є мета, завдяки якій елементи системи об'єднуються і функціонують заради її досягнення. Це прийнятно для живої природи і соціального життя. Тут цільова системна організація нерідко є провідною. У неживій природі, де мета — рух до стану рівноваги, це менш чітко виражено. Розвиток, наприклад, кристалу, направлений, оскільки він приймає певну форму, але це відбувається не тому, що атоми заздалегідь зорієнтовані для прийняття форми кристалу, а в силу того, що існують взаємодії між атомами, які вибудовують їх у потрібному порядку.

Системоутворюючим фактором є час, точніше, не протяжна його частина, а та, яку ми називаємо майбутнім. Майбутнє може виступати метою об'єднання. Поняття "заради майбутнього" застосовне до процесів створення будь-яких систем. Майбутнє лежить і в основі їхнього збереження. Крім того, майбутнє впливає на розвиток систем ще й тим, що його зачатки існували в минулому. Особливо добре застосовні ці категорії до аналізу соціальних систем. Досить згадати, що в останні роки минулого століття і тисячоліття істотно активізувався розвиток багатьох країн і народів з метою ввійти в нове століття і тисячоліття зі значними економічними, політичними і соціальними успіхами. Поява нових цілей зміцнює і розвиває систему. Невизначеність з майбутнім різко погіршує розвиток системи, яка втрачає динаміку, знижує інтегрованість, а також ефективність функціонування. Втрата майбутнього, очевидно, є найпершою умовою для анігіляції системи.

Системоутворюючим фактором може бути і минуле. Це добре видно на прикладі поставторитарних країн, у яких в умовах соціально-економічної кризи різко загострилася ностальгія по соціалістичному минулому. Вона чималою мірою сприяє формуванню комуністичного руху, розвитку різних форм соціального протесту.

Теперішній час також системоутворює об'єкти, з'єднуючи і консолідуючи для успішної і швидкої реалізації їхні індивідуальні цілі. Завдяки цьому індивідуальне виживання об'єктів стає більш успішним, тому що спрацьовує синергетичний ефект — ефект множення результату від їхнього функціонування, який виявляється більшим від суми окремих ефектів від елементів.

Загалом, виділення простору і часу як зовнішніх системоутворюючих факторів умовне (все у світі знаходиться в просторі і в часі), однак кожна конкретна система має свої просторово-часові характеристики, які ми можемо визначити як внутрішні, властиві тільки їй і відмінні від простору і часу іншої системи. Тут спостерігається різноманіття, наприклад, часової детермінації, коли минуле, сьогодення і майбутнє формують різні свої співвідношення в системоутворюючих факторах систем. При цьому одні системи визначаються переважно минулим, інші — сьогоденням, треті — майбутнім, четверті — усіма видами часу.

В якості основ класифікації системоутворюючих факторів виділяємо активність, спосіб прояву, положення стосовно системи, аспекти системи, відповідність реальності і характер дії (табл. 2.3).

Таблиця 2.3