17.9. Організація наукової роботи і освіти в україні

Роль освіти у системі економіки знань. Людський капітал стає найбільш значимим і ціноутворюючим фактором виробництва, починає виконувати роль головного ресурсу сучасної економіки, що, у свою чергу, підвищує його вартість.

Ускладнення структури економіки потребує більш розгалуженої структури освіти, змін технологій використання знань. Інноваційна діяльність, яка відіграє значну роль в становленні інформаційного суспільства, можлива тільки тоді, коли люди з освітою володіють особливими знаннями про особливі способи використання цих знань. За таких умов система освіти повинна бути адекватною рівню економічного розвитку.

Модернізація освіти стає джерелом перетворювальної енергії в усіх сферах суспільства. Скільки існує навчальний процес, стільки існують і технології в одержанні знань. Технологія навчання – системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставлять своїм завданням оптимізацію форм освіти.

Види технологій навчання:

1. Сучасні: технологія прямого викладання; технологія кооперативного навчання; технологія проблемного навчання.

2. Інноваційні: технологія особистісно-зорієнтованого навчання; технологія розвиваючого навчання; технологія інтерактивного навчання; технологія розвитку критичного мислення; інформаційні технологи навчання; технологія модульного навчання.

Віднедавна якість освіти почали розглядати як один із найважливіших стратегічних ресурсів, у зв’язку з чим розгорнулася специфічна геополітична конкуренція за досягнення національними системами освіти найвищої якості. Формування інформаційного глобального простору пов’язано з необхідністю забезпечення державами високої якості освіти, без чого розвиток економіки в принципі неможливий. Акценти переносяться на підвищення освітнього рівня молоді, підготовки досвідчених, функціонально грамотних спеціалістів, здатних забезпечити конкурентоспроможність держави, її сталий економічний розвиток та політичну незалежність.

У поліпшенні якості освіти глибокої модернізації потребує організація навчального процесу. Результати досліджень вітчизняних учених свідчать, що впровадження інноваційних технологій навчання, насамперед особистісно-орієнтованого, диференційованого, розвивального, є підґрунтям до впровадження компетентнісного підходу.

Учені та практики одностайні у тому, що знаннєво-просвітницька парадигма освіти вже неефективна. По-перше, в умовах інформаційного суспільства знаннєве навчання поступово втрачає сенс. Величезний потік інформації, яка старіє швидше, ніж учень закінчує школу, вже неможливо вмістити до шкільної програми. По-друге, втрачає сенс необхідність перевантажувати пам’ять учнів додатковими знаннями. Потрібно вчити школярів знаходити їх і користуватися ними.

У 2006 році результатом плідної співпраці європейських країн стало запровадження Європейської довідкової системи ключових компетентностей, затвердженої Європейським парламентом як офіційний документ ЄС. Цим документом визначено сутність поняття «компетентність» та виокремлено найактуальніші для життя та професійної діяльності ключові компетентності.

Компетентнісний підхід на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Щоб навчитися цього, необхідно змінити технологію навчального процесу. Метод «запам’ятай і повтори» з готовою формулою варто замінити на метод пошуку, проектування, розв’язання життєвих ситуацій. Специфіка компетентнісного навчання полягає у тому, щоб готові знання не засвоювалися, а здобувалися; учень сам формулює поняття, необхідні для розв’язання завдання. Прогресивна освітня спільнота ставить перед собою нове завдання – сформувати у молоді вміння вчитися [45].

Нова педагогічна модель і нові педагогічні підходи та методи відповідно досвіду передових країн світу включають [65]:

• самостійність і аналітичність мислення;

• активну участь студентів, а не пасивне сприйняття інформації в процесі навчання;

• дистанційність навчання;

• можливість прикладного використання знань у реальних умовах, постійні консультації з роботодавцями та їх стимулювання щодо надання можливості проходження практики;

• представлення концепцій знань у різноманітніших формах, а не тільки в текстовій;

• повну комп'ютеризацію шкіл і ВНЗ;

• акцент на вивченні та розумінні, а не запам'ятовування інформації;

• відмову від конвеєрного підходу;

• прозорість в оцінці знань;

• постійне опанування, використання і розробку викладачами нових педа­гогічних прийомів;

• курси за вибором 50 х 50%;

• систему стимулювання кращих педагогів;

• вміння знаходити дані, оперувати ними і розвивати аналітичні можли­вості;

• міждисциплінарність у підготовці;

• взаємне навчання та самоорганізацію;

• емпіричну освіту (на основі узагальнення емпіричного досвіду), освіту в реальних умовах і проблемно орієнтоване навчання;

• критичну самооцінку (див. доповіді Світового банку [65].

У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті зазначається, що «освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені, а якість освіти визначена пріоритетним напрямом державної політики в галузі освіти і є передумовою національної безпеки» [45]. Освіта відіграє визначальну роль у розв’язанні соціальних та економічних проблем України та побудові інформаційного суспільства, зокрема завдяки:

• необхідності забезпечення високої якості освіти, яка визначається високим фактором та необхідною умовою успішного існування країни;

• формуванню життєво важливих компетентностей, що забезпечує учню можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, подальшому здобуванні освіти. Компетентнісно-орієнтований підхід до формування змісту освіти є новим концептуальним орієнтиром сучасної освіти;

• формуванню у молоді навичок навчатись упродовж життя, тобто самостійно оволодівати інформацією, знанням. Освіта впродовж життя є унікальним механізмом виживання людини і людства в інформаційну епоху.

Таким чином, рівень загальної освіченості населення та якість підготовки вчителів прямо та опосередковано впливають на економічні показники країни. Якісна освіта розглядається сьогодні як один із індикаторів високого рівня життя та економічного зростання. Освітяни, які розуміють переваги сучасної економіки, використовують її досягнення, сьогодні створюють майбутнє нашої держави [31].

Базовою передумовою примноження людського капіталу на нинішньому етапі розвитку вищої освіти є розроблення і реалізація широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС. Це основа стратегії структурно-інноваційного розвитку вищої освіти.

Освіта повинна мати випереджувальний характер, орієнтуватися на перспективу розв’язання пріоритетних завдань суспільства, активізувати ініціативу і творчі здібності суб’єктів навчального процесу.

Реформування ї розвиток вищої освіти можливі за умови розроблення та використання інновацій в навчальному процесі, при оволодінні суб’єктами процесу системою сучасних наукових знань, при наповненні навчальних програм результатами вітчизняних і зарубіжних наукових і дидактичних досягнень, при широкому впровадженні у навчальний процес результатів науково-дослідних розробок, при залученні студентів до виконання наукових проектів.

Великий внесок у розробку і впровадження інноваційних технологій в навчальний процес у вищій освіті України зробив Науково-методичний центр вищої освіти Міністерства освіти і науки України, за участю якого видано каталоги «Освітні інновації у вищих навчальних закладах України» [49].

Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації. Сучасний етап розвитку суспільства на зламі століть можна охарактеризувати протистоянням між «глобалізацією» і «анти глобалізацією» – явищами, які тією або іншою мірою торкаються всіх, без винятку, сфер людської діяльності.

Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освіти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону.

Крім мобільності товарів, має місце зростання міжнародної торгівлі послугами (включаючи освіту). За оцінкою WTO, світовий ринок освіти становив в 1995 р. $ 27 млрд. (дол. США). Передбачається, що в 2025 р. загальну кількість міжнародних студентів по всьому світу становитиме 4,9 млн [45].

В економіці знань згідно з науковими дослідженнями наявний швидше достаток, ніж дефіцит ресурсів; знижується значення місцеположення і розмір підприємства; існує орієнтація на людські ресурси: ключовою формою капіталу є інтелектуальний капітали [22]. У рамках освіти економіка знань характеризується глобальним ринком із попитом на кваліфіковану робочу силу, яка підтримується міжнародним документом на відповідність кваліфікацій. Отже, освіта може використовуватися і як послуга, що продається, і як цінна інтелектуальна власність.

Крім зростаючих темпів створення економічних інновацій, глобалізація характеризується зростанням наднаціональних організацій, які визначають політику держави та окремих соціальних груп, і структур, що діють в рамках, більш широких, ніж рамки окремих націй. У сфері освіти можна відмітити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО і ОЕСР, таких груп, як Міжнародна мережа органів забезпечення якості у вищій освіті (ММОЗЯВО), профільованих професійних організацій і таких консультаційних організацій, як нещодавно приватизована Міжнародна спілка транснаціональної освіти (МСТО). Саме вони є посередниками, освітніми провайдерами стандартів глобальної, наднаціональної освітянської політики [86, 88, 90, 91].

Величезне накопичення, обробка і майже миттєва передача інформації завдяки злиттю інформаційної та комунікаційної технологій – ключовий аспект глобалізації. Це життєздатна інфраструктура, яка містить час і простір й полегшує економіко-політико-культурний розвиток суспільства. Стосовно вищої освіти ці технології розглядаються як такі, що дають можливість скорочення витрат на студента завдяки переміщенню курсів і бібліотечних матеріалів в он-лайнове середовище. Ця стратегія також підвищує можливості для отримання транснаціональної освіти і можливості нових посередників надавати освіту, не вдаючись до традиційної інфраструктури із застарілим інструментарієм і до паперових бібліотек.

У період глобалізації поняття «якості освіти» набуває особливого значення, тому що саме якість освіти є показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна внести безліч чинників: це і ступінь задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій у регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов’язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

• конкурентоспроможність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в «утриманні позицій на ринку» шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

• міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних ВНЗ можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

• бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

• збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів.

Система оцінювання знань.

Визначення форм контролю знань студентів. Корінне поліпшення якості підготовки спеціалістів може бути забезпечене не тільки суттєвим удосконаленням методів навчання, але й надійним зворотним зв’язком, який реалізується через навчальну, творчу та практичну діяльність студентів. Контроль цієї діяльності, тобто контроль якості результатів навчання, – одна з важливих проблем методичного характеру [22].

Завдання контролю зводяться до того, щоб:

1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;

2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;

3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;

4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;

5) установити дійсний зміст знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.

6) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Головна мета контролю – допомогти студентам ор­ганізувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематично вивчати всі навчальні предмети. Поточний контроль має навчити студентів готуватись до перевірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року.

За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі навчального закладу, розрізняємо попередній (вхідний), поточний, рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) і підсумковий контроль.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позааудиторний час, на консультаціях, заліках і іспитах.

При оцінюванні студентів слід зважати на такі аспекти [50]:

• набуті знання;

• основні вміння та навички, необхідні для практичного застосування матеріалу;

• міра участі студента в семінарі;

• активність студента в самостійній роботі.

Доцільно використовувати такі форми оцінювання студентів:

1. оцінювання знань: дає змогу оцінити знання студентів при виконанні ними будь-яких завдань;

2. оцінювання навичок мислення: під навичками мислення (іноді їх визначають як навички критичного, логічного або вдумливого мислення) розуміють уміння тлумачити, застосовувати, аналізувати, оцінювати й синтезувати дані, у тому числі й законодавство, зокрема:

• відокремлювати головне;

• робити порівняння;

• визначати потрібну інформацію;

• ставити потрібні запитання (хто? що? де? коли? чому?);

• висловлювати проблему;

• відокремлювати факти від суб’єктивної думки, бачити необ’єктивність судження;

• відокремлювати хибну інформацію від правильної;

• виявляти причинно-наслідкові зв’язки;

• знаходити і наводити аргументи;

• робити висновки;

• бачити варіанти розв’язання;

• перевіряти висновки на практиці;

• передбачати наслідки;

• демонструвати логічно обґрунтовані судження.

3. Оцінювання навичок презентації своїх думок: навички студентів викладати свої думки письмово або усно, що є частиною комунікативних навичок (навичок спілкування). Прикладом використання її може слугувати:

• оцінка домашнього завдання у вигляді письмової роботи

• міркування (відповіді) на визначене проблемне питання (у принципі, для оцінки такого завдання доцільними будуть усі форми 1-3, оскільки таким способом можна оцінити знання, навички мислення, навички презентації думок) [50].