8.4. Прогнози чисельності населення світу і росії

В даний час практичну роботу з розробки демографічних прогнозів ведуть міжнародні організації, урядові агентства і наукові інститути.

Найбільш масштабна робота в цьому відношенні проводиться Відділом народонаселення Департаменту економічної і соціальної інформації і політичного аналізу Секретаріату ООН. Цей міжнародний орган регулярно, раз у два роки, публікує прогнози чисельності і структури населення, а також основних демографічних процесів для світу в цілому, основних регіонів і для всіх країн, що входять в ООН. Ці прогнози доступні у виді фундаментального видання «World Population Prospects»³¹, а також у виді таблиць і графіків, що містяться на Web-сторінках ООН³², ряду інших міжнародних організацій, а також багатьох університетів у США, Австралії й інших країн.

Згідно з прогнозом ООН (перегляд 1998 р.), до 2050 р. чисельність населення Землі досягне приблизно 10,7 мільярда — по верхньому, 8,9 мільярда — по середньому і близько 7,3 мільярди — по низькому*, тобто передбачається, що протягом найближчого напівсторіччя чисельність населення світу збільшиться приблизно в 1,2—1,8 рази³³. Прогноз 2000 р. дає трохи великі цифри чисельності населення до 2050 р. Відповідно до високого варіанта в 2050 р. очікується 10,9 мільярда чоловік, по середньому — 9,3 мільярди і по низькому — 7,9 мільярда³⁴. Фахівці ООН вважають найбільш ймовірний середній варіант прогнозу 1998 р., хоча, швидше за все, істина буде лежати десь посередине між низьким і середнім варіантами, з огляду на тенденцію завищувати величину коефіцієнта приросту населення земної кулі, властиву більшості демографів-прогнозистів, у тому числі і працюючим в ООН. Правда, як видно з приведених вище даних, у прогноз 1998 р. укралася інша помилка. Автори прогнозу визнають, що трохи переоцінили швидкість зниження народжуваності в ряді країн, що ^{розвиваються,}35.

На думку фахівців ООН, 60% з 77,8 мільйона чоловік щорічного абсолютного приросту світового населення приходиться тільки на 10 країн, причому 36% його — на частку Індії і Китаю³⁶. При цьому, згідно з прогнозом 2000 р., у 39 країнах чисельність населення в 2050 р. буде менше, ніж у даний час. Найбільше скорочення чисельності населення очікується в Естонії (-46,1%), Болгарії (-43,0%), на Україні (-39,6%), у Грузії (-38,8%) і Гайані (-33,7%). Росія скоротить свою чисельність на 28,3% (шосте місце в цьому сумному списку)³⁷.

При цьому низький варіант прогнозу припускає, що чисельність населення світу досягне приблизно 7,5 млрд людині до 2040 р., після чого почне знижуватися.

«Верхня десятка» країн по чисельності населення за майбутні піввіку зміниться, відповідно до середнього варіанта прогнозу 2000 р., у такий спосіб (табл. 8.2).

На динаміку населення світу, на думку фахівців ООН, істотний вплив зробить подальше поширення

Спида. Найбільшому впливу цієї страшної хвороби згідно з прогнозом перегляду 2000 р. піддадуться 45 країн (проти 34 країн за прогнозом 1998 р.). У 1999 р. у цих 45 країнах носіями ВИЧ (Вірус Імунодефіциту Людини) були не менш 2% населення у віці 15—49 років*. У число цих 45 країн входять 35 країн Африки, розташованих південніше Сахари (за прогнозом 1998 р. — 29 країн), Індія, Камбоджа, Мьянма (Бірма) і Таїланд в Азії (у прогнозі 1998 р. Мьянма була відсутня), а також 6 країн Латинської Америки (у прогнозі 1998р. тільки Бразилія і Гаїті). Демографічний ефект від СПИ,-, Так виражається насамперед у різкому скороченні тривалості майбутньої життя. Наприклад, у згаданих 35 країнах Африки демографічна ціна Спида виражається у втраті 6,5 років життя (48,3 роки замість 54,8 року за умови, що Спида немає. У прогнозі 1998 р. ці дані були ще пессимистичнее: для 29 згаданих країн Африки очікувалася втрата 7 років життя: 47 років замість 54). Особливо страшними є наслідки цієї хвороби в 9 країнах Африки, де частка ВИЧ-инфицированных дорівнює чи перевищує 14% дорослого населення: у даний час втрати в тривалості майбутньої життя немовляти в цих країнах складають 12,2 роки (10 років за прогнозом 1998 р.), до 2010—2015 р. вони виростуть до 19,6 років (17 років за прогнозом 1998 р.)³⁹.

Таблиця 8.2

«Верхня десятка» країн по чисельності населення, 2000—2050 р. (тисяч чоловік) Прогноз ООН перегляду 2000 р. Середній варіант³⁸

	1998		2050
1	Китай	1256	Индия	1529
2	Индия	982	Китай	1478
3	США	274	США	349
4	Индонезия	206	Пакистан	346
5	Бразилия	166	Индонезия	312
6	Пакистан	148	Нигерия	244
7	Россия	147	Бразилия	244
8	Япония	126	Бангладеш	213
9	Бангладеш	125	Эфиопия	170
10	Нигерия	106	Демократическая республика Конго	160

Усього у світі в 1999 р., згідно даним спеціалізованого агентства ООН по Спид'у, носіями ВИЧ були 33 мільйона дорослих, з яких 29 мільйонів, чи 88%, жили в цих 45 країнах (WPP-2000. Р. 9).

Якщо цю страшну ціну СПИДа виразити у величині втрат чисельності населення, то, наприклад, у Ботсвані, де 36% дорослих хворі СПИДом чи є Віл-носіями (25% за даними прогнозу 1998 р.), чисельність населення до 2025 р. очікується на 28% менше, ніж вона була б при відсутності цієї хвороби.

Проте навіть у цих країнах ріст населення не припиниться через високу народжуваність. Однак оцінки майбутньої народжуваності є найбільш слабким місцем ООН-ских прогнозів, що не враховують соціологічних даних про репродуктивне поводження і тому виявляються, подібно многим іншим статистикам-прогнозистам, «не в змозі точно визначити масштаби і швидкість поширення од-нодетности в розвитих країнах і темпи переходу до среднедет-ности і малодетности — у развивающихся»⁴¹. Як результат — у прогнози закладаються нереально високі параметри народжуваності.

Ще однією особливістю населення світу в середині століття, що наступило, буде подальше постаріння населення, що стане результатом сстатььної дії зниження народжуваності і рости середньої очікуваної тривалості життя. Світ у цілому вступить у смугу демографічної старості не пізніше, ніж у 2015 р., навіть по верхньому варіанті прогнозу⁴². Особливо старими будуть більш розвиті регіони світу, у яких основним фактором старіння населення буде старіння «зверху». Виконаний фахівцями ООН прогноз чисельності «найстарших» (тобто населення у віці 80 років і більше) показав різке збільшення чисельності і частки цієї вікової групи. Так, число облич у віці 80 років і більше за майбутнє напівсторіччя виросте у світі в 5,5 рази (з 69 мільйонів у 2000 р. до 379 мільйонів у 2050 р.), у тому числі у віці 80—89 років — у 5,2 рази (з 61 мільйона до 314 мільйонів), у віці 90— 99 років — майже в 8 разів (з 8 мільйонів до 61 мільйона), у віці 100 років і більше — у 18 разів (з 180 тисяч до 3,2 мільйони). При цьому частка «найстарших» у розвитих країнах у 5 разів вище, ніж у країнах, що вважаються по офіційній класифікації ООН «менш розвитими»⁴³.

Велику роботу з прогнозування населення світу й окремих країн веде Бюро цензів США. На його Web-сторінці можна знайти дані про динамік чисельності населення світу і всіх країн аж до 2150 р.⁴⁴ Як свій рід страшилки тут же можна знайти так називаного демографічного годинник, замість часу що показують, як міняється чисельність населення світу і США. Що стосується Росії, то в табл. 8.3 зведені основні відомі прогнози чисельності її населення, виконані як вітчизняними авторами, так і демографами ООН.

Усі представлені в таблиці прогнози показують неухильне зниження чисельності населення нашої країни в найближчі піввіку. Хоча конкретні цифри прогнозу і відрізняються друг від друга, сстатььність передбачуваних різними авторами тенденцій зміни чисельності населення є своєрідною взаємоперевіркою кожного з прогнозів, принаймні у вказівці загального напрямку майбутньої демографічної динаміки в Росії.

Однак цього ж розходження в конкретних прогнозних оцінках говорять і про істотну методологічну слабість, особливо в частині вироблення конкретних прогнозних сценаріїв динаміки демографічних процесів, насамперед народжуваності.

У цьому відношенні особливо показовий виконаний ще на початку 90-х рр. офіційний прогноз Центра економічної кон'юнктури при Уряді РФ, визнаний більшістю фахівців цілком неспроможним⁴⁵. ''^Методологічна слабість у зазначеному вище змісті властива і прогнозам Держкомстату РФ, що раз від разу де-мбйстрируют зменшення прогнозних значень чисельності населення Росії. Створюється враження, що офіційні прогнозисти просто випливають за динамікою чисел народжень, смертей і сальдо міграції, під коливання якої вони коректують свої прогнози. Що це так, говорить навіть єдине виключення з відзначеної вище тенденції з кожним новим прогнозом зменшувати величину чисельності населення: цифри по середньому і низькому варіантах прогнозу 1998 р. вище відповідних значень прогнозу 1996 р. Це, на наш погляд, відбиває ожидавшуюся тоді і реально почалася в 2000 р. зміну знака динаміки чисел народжених, зв'язану з дією чисто структурних факторів — ростом чисельності жінок у віці 20—24 роки, що народилися в першої половині 80-х рр.

Таблиця 8.3

Прогнози чисельності населення Росії, млн чоловік

разрабоячик прогноза		Варианты прогноза	2005	2010	2015	2020	2045	20SO
Госкомстат РФ, 1993		Вешний	1S1.9	152.8
		Средний	150.1	150,0
		Иканий	149,9	148,3
Госкомстат РФ, 1996		Веснин*	М6.7	147,6
		Средний	143,0	140,3
		Ними	139,4	133,6
Госкомстат РФ, 1998-		Верхний	146,3	146,9	147^
		Средний	143,9	141,6	138,7
		Низкий	141,5	137,1	131;в
1s	а) Сценарий с нулевой миграцией	Верхний	142,8	142,7
		Средний	142,1	141,2
		Низмий	141,3	138,6
	б)Сщ». иарий00средней нитрацией	Вержий	147,0	148,1
		Средний	146,2	146,6
		Низкий	145,5	145,1
	в) Сценарий с высоком миграцией	Верхний	148,3	150,7
		Средний	147.5	149,2
		Низшй	146,8	147,6
Центр деыо-грж^жиизю-логик человека. 1999"		Верхний		146,6*		145,3*
		Средний		141,4*		134,3-
		Низкий		135,5*		122,8*
Ермаков СЛ—		Без учета миграции	136,6	127,1	120,9	114,1	83,4
		С учетом миграции	139,7	136,6	132,9	128,7	107,7
ООН		Верхний	148,4	149,5	150,2	150,3	151.6*	151,8
	1998	Средний	145,5	144,4	142,9	140,6	128,9"	121,3
		Низкий	144,5	142,3	139,5	136,6	115,2'	102,5
ООН, 2000"		Средний			133,3	w,^		104,3

Методологічну цінність прогнозних сценаріїв добре ілюструє опис сценаріїв майбутньої динаміки народжуваності в останньому прогнозі Центра демографії й екології людини РАНЕЙ⁴⁷. Ключове слово в цих сценаріях «стабілізація». Розходження між низьким, середнім і високим варіантами прогнозу сумарного коефіцієнта народжуваності зводяться лише до швидкості досягнення цієї стабілізації, а також до рівнів, на яких вона відбудеться. При цьому високий варіант прогнозу припускає стабілізацію не як підсумок зниження народжуваності, а як завершення її деякого росту, правда до значень, що далеко не досягають хоча б рівня, необхідного для простого заміщення поколінь.

Мотиви вибору таких саме сценаріїв ніяк не обмовляються, якщо не вважати такими невідомо на чому засновану надію, що «родини цілком реалізують свої репродуктивні наміри про очікуване число дітей, висловлені при мікропереписі 1994 р.»⁴' Не говорячи вуж про те, що навряд чи дані опитувань про очікуване число дітей у родині варто розглядати як безумовний індикатор «репродуктивних намірів» (цей показник, нагадаю, є результатом складної взаємодії потреби в дітях і наявних життєвих умов, а також — про що забувають багато демографів — взаємодії респондента і соціолога), хоча він і точніше інших відбиває потребу в дітях⁴⁹, сумніву викликає перенос сприйняття життєвих умов 1994 р. у майбутнє. Крім того, навіть якщо прогнозна цінність очікуваного числа дітей і вище, ніж інших показників предпочитает чисел, реально його можна використовувати тільки тоді, коли життєві умови чи не міняються міняються повільно й убік поліпшення. В епохи ж їх різких негативних для гнітючого більшості змін, як це відбувалося практично протягом усіх 90-х рр. і особливо в їхню першу половину, показник очікуваного числа з метою прогнозування народжуваності можна використовувати лише як деякий верхній (і недосяжна межа, до якого реальність може лише більш-менш (скоріше менш, ніж більш) наближатися. Не випадково адже, що навіть у спокійних умовах «очікуване число на старті родини в середньому реалізується з невеликим недобором до кінця репродуктивного періоду»⁵⁰. Що ж стосується періодів, коли життєві умови родин і їхнє сприйняття населенням стрімко міняються, те, повторю ще раз, навіть показник очікуваного числа дітей, не говорячи вже про інших, не може розглядатися як індикатор майбутніх рівнів сумарного коефіцієнта народжуваності. Проводившиеся на протязі всіх 90-х рр. виміри думок про репродуктивні наміри населення краще всяких слів говорять про цьому й в особливих коментарях не бідують (графік 8.2).

Взагалі оцінки майбутньої народжуваності, як відзначалося вище, є найбільш слабким місцем практично всіх демографічних прогнозів, що не враховують соціологічних даних про репродуктивне поводження і тому виявляються дуже далекими від реальних масштабів і темпів поширення однодетности і добровільної бездітності в нашій країні.

Графік 8.2

Ідеальне і бажане число дітей за даними опитувань жінок (ВЦИОМ), 1991—1999 р.⁵¹

Як результат — у прогнози закладаються нереально високі параметри народжуваності, що, у свою чергу, завищують прогнозні оцінки чисельності населення Росії. Основна причина цього полягає у відсутності уваги й інтересу до даних соціологічних досліджень народжуваності, що тільки і можуть дати надійну і точну інформацію про реальні репродуктивні наміри населення і їхньому динаміку.

Ідеальним рішенням задачі прогнозування народжуваності, як говорилося вище, була би розробка системи макро- і мікроматематичних моделей, що враховують взаємозв'язок рівня народжуваності і соціально-економічних факторів, її визначальних. У цьому випадку прогнозні значення соціально-економічних факторів виступали б як вхідні параметри гетерогенної імітаційної моделі народжуваності, на виході якої виходили б значення сумарного і повозрастных коефіцієнтів народжуваності, у свою чергу використовуваних як основа для прогнозу чисельності і структури населення.

На жаль, задача створення подібних математичних моделей остаточно дотепер не вирішена через її неймовірну складність і необхідність використання величезних інформаційних і обчислювальних ресурсів, якими наша країна, зважаючи на все, не розташовує. Найбільш просунутою частиною цієї системи моделей демографічного прогнозування є, мабуть, розробка стохастических імітаційних моделей народжуваності. Однак їхня верифікація утруднена через відсутність релевантної соціологічної інформації про параметри репродуктивного поводження і їхньої залежності від значень соціально-економічних факторів, необхідної для визначення імовірностей подій, що утворять репродуктивний процес. Особливий дефіцит відчувається у відношенні інформації, що відноситься до 90-м рр. минулого сторіччя — часу радикальних політичних, економічних і соціальних змін у нашій країні. Дані згадуваних вище опитувань ВЦИОМ не можуть заповнити цей інформаційний дефіцит, оскільки вони є, власне кажучи, не соціологічними дослідженнями репродуктивного поводження, а всього лише вимірами думок щодо предпочитает величини родини.

Спробою заповнити цей дефіцит став ініціативний . проект кафедри соціології родини соціологічного факультету МГУ, метою якого було виявлення динаміки способу життя міських родин у Росії, оцінки змін умов їхнього життя в 90-і рр., а також особливостей репродуктивного поводження родин, включаючи як динаміку потреби в дітях, репродуктивних установок і мотивів, так і його (поводження) результати (народження, практика контрацепції і штучного переривання вагітності і т.д.). Опитування проводилося в 1999—2000 р. у ряді регіонів країни. Усього було опитано більш 900 чоловік, жінок і чоловіків, що представляють практично всі типи родин по числу дітей у них — від бездітних до имеющих більш трьох дітей.

Важливою характеристикою опитаної сукупності, з погляду задач демографічного прогнозування, є рівень соціальної мобільності й орієнтації на неї. Він вимірявся цілою системою показників, з яких тут зупинимося тільки на одному — на бажаному респондентами рівні доходу, оскільки останній, крім іншого, до деякої міри характеризує й основний вектор соціальної спрямованості особистості, задоволеність існуючим положенням і орієнтацію на його зміну;

Якщо досягнутий рівень доходу відбиває ситуацію на момент опитування і характеризує, скоріше, минулі досягнення родини, що, зрозуміло, дуже важливо й інформативно з позицій виявлення репродуктивних орієнтації. Але з погляду їхньої майбутньої динаміки, більш важливими представляються орієнтації на бажаний рівень доходу, що відбивають один з найважливіших аспектів соціальної мобільності, що виступає в даний час однієї з могутніх соціальних цінностей, на які в сучасній Росії орієнтується зростаюче число людей. Ріст орієнтації на мобільність разом з тим є як би alter ego ослаблення орієнтації на сімейні цінності. Саме тому даний показник (орієнтації на бажаний рівень сімейного доходу) є дуже важливим для оцінки прогнозної динаміки репродуктивних орієнтації, а отже, і майбутніх рівнів народжуваності.

Опитування показало, що переважна більшість опитаних не задоволена наявним рівнем сімейного доходу. У цьому, утім, немає нічого дивного. Мало хто може сказати про себе, особливо зараз, що цілком удоволено рівнем матеріального добробуту своєї родини. Дивним здається інше: те, що ступінь незадоволеності доходом своєї родини росте в міру росту його рівня. Цей факт був зафіксований уже найпершими попередніми даними нашого опитування". Його цілком підтверджують і остаточні підсумки дослідження «Росія—2000»». Чим більше величина доходу, тим вище його бажаний рівень і тем більше розрив між наявним і бажаним.

Що це означає для репродуктивних орієнтації і їхньої майбутньої динаміки? Доведено⁵³, що ріст розриву між бажаним і реальної, між рівнем домагань і рівнем досягнень обумовлює збільшення імовірності того, що налич-ныежизиенные умови родини будуть оцінюватися як несприятливі для народження чергової дитини в родині, для повного задоволення потреби родини в дітях. Отже, більший доход маркірує не тільки великі досягнення, але більш глибоку трансформацію системи життєвих цінностей, більш сильні і значимі орієнтації індивіда на внесемей-ные цінності особистого успіху й успіху.

При цьому сучасні тенденції обумовлюють поширення подібних орієнтації і вшир, і всередину. Тому в найближчі роки і десятиліття варто очікувати не тільки росту числа що вважають, що їхні життєві умови не дозволяють їм обзаводитися хоча б ще одням дитиною (причому незалежно від того, які ці умови «насправді», тобто якими вони здаються сторонньому спостерігачу), але і подальшого зменшення самої потреби в дітях як закономірного і неминучого результату переорієнтації на внесемей-ные цінності.

Зниження народжуваності обумовлене не якимись привхідними обставинами, а історично тривалим і процесом, що має глобальний характер, ослаблення потреби в дітях, викликаному зміною ролі і місця родини в сусстатььстві. Цей процес неодноразово й у деталях описаний у соціологічній і демографічній літературі, тому тут немає необхідності зупинятися на цьому докладно. Згідно із соціологічними даними, протягом останнього напівстоліття відбувався неухильний і монотонний процес ослаблення потреби в дітях, величина якої зменшувалося приблизно на третину через кожні 10—15 років, що підтверджується і даними нашого дослідження.

Оскільки ж немає ніяких підстав чи затверджувати хоча б сподіватися на те, що чи перестали перестануть діяти фактори кризи родини, остільки потреба в дітях буде зменшуватися й у майбутньому, якщо, звичайно, не відбудеться радикальних змін у соціальній чи структурі не почне проводитися спеціально орієнтована на зміцнення родини з декількома дітьми сімейна політика. Але надія на це дуже слабко. Навпроти, ми спостерігаємо наростання егоїстичного індивідуалізму й орієнтації на престижні внесемейные цінності, зв'язані з особистим успіхом, багатством, нехай навіть і не цілком праведно нажитому, і т.п. Родина ж чим далі, тим нижче опускається на шкалі соціальних цінностей. Про це говорять результати практично всіх соціологічних вимірів. І прогнозування майбутньої динаміки і структури населення нашої країни просто зобов'язано враховувати цей соціологічний факт, що безальтернативно свідчить про те, що потреба в дітях буде зменшуватися, а ріст соціальної мобільності й орієнтації на неї, один з аспектів яких — доход і орієнтації на нього — був розглянутий вище, буде обумовлювати те, що наявні життєві умови родини будуть оцінюватися як усе менш сприятливі для збільшення її детно-сти незалежно від того, які вони «на самому справі».

Тому не буде великою помилкою затверджувати, що стосовно до найближчих 10—20 рокам треба виходити з прогнозної величини сумарного коефіцієнта народжуваності в 0,8—0,9 дитини на 1 жінку репродуктивного віку. А це означає, що самі песимістичні прогнози чисельності населення повинні бути скоректовані убік ще більшого песимізму. Можна не сумніватися, що реальний збиток населення буде не менш чим на третину більше, ніж та, котра прогнозується низькими варіантами прогнозів⁵⁴.

І викликану такими змінами потреби в дітях депопуляцию не зможуть компенсувати ні будь-яке зниження смертності (хіба що одне загальне безсмертя здатне на це), ні будь-яка імміграційна політика, як би привабливої вона ні була.

Тільки усвідомлення всім сусстатььством погроз, що несе із собою депопуляция, тільки, так сказати, загальна мобілізація на боротьбу з цими погрозами, тільки вироблення і проведення демократично орієнтованої сімейної і демографічної політики, метою якого є відродження в нових економічних і соціальних умовах повної родини з декількома дітьми, здатні якщо не повернути депопуляцию назад, те хоча б зупинити її.

Основні риси такої політики будуть розглянуті в наступній главі посібника.