3. Обережне використання порад.

Ю.Є. Альошина [1994] формулює цей принцип більш строго – як заборона давати поради взагалі. На користь цього вона приводить наступні аргументи:

• Гарантовану пораду іншій людині дати неможливо: життя кожного з нас унікальне й непередбачуване.

• Радячи, консультант бере на себе відповідальність за те, що відбувається, а це не сприяє розвитку особистості клієнта і його адекватному ставленню до дійсності; у клієнта формується пасивне й поверхневе ставлення до того, що відбувається.

• Будь-які невдачі в реалізації поради звичайно приписуються консультантові який порадив, що, природно, заважає розумінню клієнтом своєї ролі в подіях, що відбуваються.

В.В. Столін [1981] висував на користь відмови від конкретних рекомендацій у процесі психологічного консультування наступні аргументи:

• До приходу в психологічну консультацію клієнт мав набагато більше часу для раціонального осмислення своєї ситуації, ніж має психолог; на цьому тлі порада психолога найчастіше буде недоречною.

• Хоча клієнт і звертається в консультацію найчастіше за радою, вона може неусвідомлено боятися саме прямих рад, адже прийняти таку раду – значить у якімсь ступені визнати себе некомпетентним у власному житті.

Однак інші автори думають, що в певних випадках порада в психологічному консультуванні прийнятна і виправдана. Так А.Ф. Копьєв [1991, с. 16] вважає, що особливо на початкових етапах консультування припустимо радити, тому що це цілком органічно жанровій природі розмови й уникання порад з боку консультанта зробило б спілкування неприродним. Порада може виступати тут у ролі:

• підтримки, співчуття клієнтові;

• найбільш зручної актуалізації у свідомості клієнта моральних норм;

• індикатора для виявлення клієнтом ігнорованих форм поведінки.

Н.В. Самоукіна [1997] думає, що радити в психологічному консультуванні можна у випадках, якщо:

• клієнт перебуває в кризовій, небезпечній для його життя ситуації й у цей момент не здатний приймати рішення;

• клієнт закритий для діалогу, а його дії завдають психологічної шкоди близьким; порада психолога в цьому випадку може бути викладена у директивній формі, буквально як приписання, рецепт;

• якщо клієнт активний, і потребує кваліфікованої інформації типу "як робити".

Помилкою Н.В. Самоукіна вважає прагнення психолога-консультанта обов'язково дати корисну пораду, оскільки порада збиває увагу клієнта з аналізу самого себе, закривається рух клієнта на шляху до самого себе. Вона думає, що якщо клієнт відкритий для діалогу, то варто втримуватися від поради.

Таким чином, психологи-консультанти намагаються в тій або іншій формі обмежувати себе від порад і якщо все-таки доводиться їх давати, то вони роблять це свідомо, відслідковуючи психологічний зміст даної консультативної дії й порівнюючи її результати зі своїми консультативними цілями. Вони мають чітке уявлення про бажані й небажані наслідки порад у психологічному консультуванні й регулюють свою діяльність стосовно надання порад відповідно до цих уявлень. Це ми й називаємо обережним ставленням до порад.