5. Вимоги до особистості психолога-консультанта. Модель ефективного психолога-консультанта

Вплив терапевта полягає не стільки в його порівняно малозначущих словах, скільки в його особистості: „Те, що ти собою являєш, звучить так голосно,

що я не можу розчути твоїх слів".

Р.Мей

Результативність консультації, як вказують більшість авторів, переважно визначається гармонійністю стосунків консультанта і клієнта та особистістю самого консультанта. Немає різниці, в якій парадигмі працювати, - психоаналітичній чи психодраматичній, - варто мати авторитет, бути ефективним настільки, щоб створити необхідні умови для трансформації душевного життя іншої людини. Недаремно в одному з відомих американських підручників з психологічного консультування зазначено: „Якби психологічна допомога зводилась тільки до прийомів, то необхідність в самих консуль­тантах була б нікчемною".

Комітет з підготовки в галузі клінічної психології при Американській психологічній асоціації кілька років тому склав перелік якостей ефективного консультанта:

1. Непересічні інтелектуальні здібності і розсудливість.

2. Оригінальність, винахідливість і різнобічність.

3. „Вічно юна і невичерпна" цікавість; здатність до самостійного навчання.

4. Інтерес до людей як особистостей, а не як до матеріалу, яким можна маніпулювати. Повага до чужої особистості.

5. Розуміння власних особистісних особливостей; почуття гумору.

6. Чутливість.

7. Терплячість, відсутність зарозумілості.

8. Здатність засвоювати терапевтичні позиції, вміння підтримувати добрі й ефективні стосунки з людьми.

9. Продуктивність; навички методичної праці; здатність витримувати тиск.

10. Усвідомленість і відповідальність.

11. Готовність до співробітництва.

12. Чесність, самоконтроль, стійкість.

13. Прогресивні уявлення про етичні цінності.

14. Широкий культурний світогляд.

15. Глибокий інтерес до психології, особливо до її клінічних аспектів (цит. за: Шостром 3., Браммер Л., 2002, с. 229).

Р.-А.Б. Кочюнас називає наступні суттєві риси психолога-консультанта:

1. Автентичність. Мається на увазі, що людина бажає бути і є сама собою на противагу витраті енергії на програвання ролей і створення зовнішнього фасаду, замість того щоб використовувати її на подолання реальних проблем. Дж. Бьюдженталь [2001, с. 42– 43] ототожнює слово "автентичність" із близьким йому "присутність". У цій якості він виділяє дві сторони:

1. Доступність – міра того, наскільки людина допускає, щоб дана ситуація мало для неї значення, впливала на неї;

2. Експресивність – саморозкриття без маскування якихось суб'єктивних переживань.

2. Відкритість власному досвіду. Означає щирість у сприйнятті власних почуттів. Консультант повинен знати, усвідомлювати свої почуття, у тому числі й негативні, не витісняти їх. Тільки в такому випадку він буде успішно контролювати свою поведінку. Витіснені почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованої поведінки. Консультант здатний сприяти позитивним змінам клієнта тільки тоді, коли проявляє терпимість до всієї розмаїтості чужих і своїх емоційних реакцій.

3. Розвинене самопізнання. Чим більше консультант знає про самого себе, тим краще він зрозуміє своїх клієнтів. Цьому сприяє вміння чути те, що діється усередині.

4. Сильна ідентичність. Поняття "ідентичність" – відносно нове для вітчизняного контексту, тому зупинимося на ньому докладніше. У даному викладі ми будемо опиратися на результати аналізу закордонних і вітчизняних публікацій із проблем, пов'язаним з ідентичністю, здійсненим Н.В. Антоновою [1995]. Ідентичність – складна динамічна структура, що формується й розвивається протягом всього життя людини. Одиницею цієї структури є самовизначення – деяке рішення щодо себе, свого життя, своїх цінностей, прийняте в результаті інтеріоризації батьківських очікувань (передчасна ідентичність) або подолання кризи ідентичності (досягнута ідентичність). Криза ідентичності припускає наявність ситуації вибору, починаючи від вибору школи, роботи й закінчуючи пошуком і вибором мети й змісту свого існування. Криза ідентичності аж ніяк не завжди завершується формуванням одиниць ідентичності – самовизначень. Можливий також деструктивний варіант наслідків кризи. Це відбувається, коли людина не зауважує необхідності самозміни, не бачить наявних у її розпорядженні альтернатив вибору. У такому випадку людина може пережити ряд негативних станів:

1) високий рівень тривожності;

2) відчуття власної безпорадності;

3) невіра в майбутньому;

4) знижене емоційний фон;

5) відчуття втрати сенсу життя аж до депресії й схильності до самогубства.

Незнання причин свого стану в такої людини проте може виражатися у твердженнях, що у неї все в порядку, їй не потрібно що-небудь змінювати у своєму житті. Описаний вище конструктивний шлях досягнення ідентичності (внаслідок особистісного пошуку й вибору) приводить до формування того, що прийнято називати особистісною ідентичністю. Але можливий і інший шлях. Зіштовхнувшись із кризою ідентичності, намагаючись позбутися від негативних емоційних станів, пов'язаних з деструктивним варіантом наслідків кризи, людина намагається придбати ідентичність, приєднавшись до групи, що має позитивний статус у суспільстві, і привласнити собі її норми й цінності, сховатися за соціальною роллю від необхідності особистісного вибору. Такий шлях характерний для формування соціальної ідентичності. Н.В. Антонова [1995] описала дві основні шкали для виміру розвитку в людини якостей, пов'язаних з ідентичністю:

1) сила-слабість ідентичності; ,

2) відкритість-закритість ідентичності.

Виходячи із цих двох шкал, можна виділити чотири крайніх варіанти розвитку ідентичності:

Відкрита сильна ідентичність – сформоване в результаті особистісного вибору в ситуації кризи ідентичності уявлення про себе й своє життя. При цьому людина не втрачає можливості сприймати нове, змінюватися, у чому, властиво, і проявляється відкритість ідентичності. Але, міняючись, він не втрачає кращого зі свого "минулого Я", відчуває єдність свого минулого із сьогоденням і майбутнім, що створює в нього відчуття цілеспрямованості, усвідомленості свого життя. У цьому й проявляється сила його ідентичності.

Закрита сильна ідентичність – людина характеризується раз і назавжди сформованим, твердим, не мінливим " образом Я ". Він воліє залишатися в рамках стереотипів і не бажає змінюватися. Можливо, це зв'язано зі страхом знову пережити кризу ідентичності, втратити ідентичність. Такий страх, можливо, визначається тим, що вихід із ситуації кризи був не зовсім свідомим. Можливо, ідентичність здобута шляхом ідентифікації із групою.

Відкрита слабка (дифузійна) ідентичність – люди відчувають зміст своїх страждань і активно йдуть шляхом придбання ідентичності. Пробують різні способи поведінки й спілкування, шукають літературу й т.д.

Закрита слабка (дифузійна) ідентичність – люди смутно відчувають, що роблять щось не так, але не знають, як треба, і не бачать перспектив для самозміни. Можливо, закритість визначається невдалими, травмуючими наслідками пошукової активності в минулому. Можна припустити, що це пов'язано з рудиментами передчасної ідентичності, засвоєної від батьків, коли наголос був на тому, що самостійний особистісний пошук неетичний, гріховний. Інші компоненти ідентичності практично не сформувалися, це й пояснює страждання. Шлях же до особистісного пошуку закритий. Такі люди йдуть шляхом деструктивної кризи.

Сильна особистісна ідентичність потрібна психологові-консультантові для того, щоб у консультуванні мати свою внутрішню позицію, не бути простим відбиттям надій інших людей.

5. Толерантність до невизначеності. Ситуації невизначеності становлять тканину консультування, тому психолог-консультант повинен уміти без значного дискомфорту переносити їх. Досягається це через:

1) впевненість у своїй інтуїції й адекватності почуттів;

2) переконаність у правильності прийнятих рішень;

3) здатність ризикувати.

Всі ці якості здобуваються в міру особистого й професійного досвіду.

6. Прийняття особистої відповідальності. Мається на увазі те, що критика не викликає в такої людини механізмів психологічного захисту, а служить корисним зворотним зв'язком, що поліпшує ефективність діяльності й навіть організацію життя.