1. Самоствердження психолога-консультанта в діалозі.

Відчуває й поводить себе як людина більш успішна, мудріша і сильніша, ніж клієнт. У голосі чуються нотки полегкості, жалості або зарозумілості, холодної відстороненості. Клієнт при цьому може відчувати приниження, консультація проходить формально, клієнт починає шкодувати, що прийшов.

Як із цим працювати:

a) у ході розмови згадувати свої проблеми, кризові періоди в житті, щиросердечний біль;

b) зміцнювати в собі здатність до жалю, співчуття;

c) бачити в кожному клієнті свого брата або сестру.

2. Зайва природність (говорить і робить, що йому хочеться) або штучність (відіграє роль, "надягає маску", психологічно захищається, ховаючись за штучний фасад) поведінки психолога-консультанта в діалозі. Природність небезпечна тим, що не здійснюється процес психологічної роботи, а йде звичайна розмова співрозмовників, із взаємними докорами, роздратуваннями й т.д. Штучність (головне – "техніка") небезпечна тим, що клієнт не одержує емоційно-енергетичних "ліків", немає відчуття зустрічі.

Як із цим працювати:

a) опишіть, яким ви уявляєте себе в професії. Опишіть зовні привабливий для вас образ психолога-консультанта;

b) уявіть собі, що ви на сцені, граєте свою професійну роль. Придумайте сценарій. Які події розвиваються в спектаклі? Яка роль у цих подіях належить вам?

c) хто зі знайомих вам психологів викликав у вас почуття захоплення й бажання наслідувати? Яку професійну роль грав цей психолог?

3. Прагнення психолога-консультанта обов'язково дати корисну пораду.

4. Психологічна консультація як монолог психолога-консультанта:

a) з невпевненим клієнтом психолог може повністю захопити ініціативу в розмові: розвертати загальні міркування, повчати, будувати бесіду з позиції більше спокійної, всезнаючої людини;

b) це може бути також пов'язане з тим, що консультант відчуває внутрішній страх перед мовчанням, тому він прагне власною активністю заповнити кожну паузу, що наступила. На якийсь час це знижує виниклу напругу, але знижує загальний результат консультації.

Як із цим працювати:

a) якщо в ході консультації виникла пауза, необхідно "включити" власне інтуїтивне бачення й відчути, який емоційний заряд несе пауза. Якщо мовчання клієнта має похмурий, важкий емоційний відтінок, викликано скутістю, то треба за допомогою одного-двох питань активізувати бесіду, але не починати власний монолог;

b) якщо ж у період мовчання співрозмовник переживає або міркує – не заважати, відсунути себе на другий план, нехай виникне одухотворена тиша. Бажано, щоб після паузи почав першим говорити клієнт.

5. Психолог переносить (проектує) власні труднощі на клієнта. Наприклад, самотній психолог бачить у клієнті самітність і не зауважує інші, більше актуальних для клієнта проблем.

Як із цим працювати:

a) якщо психолог у момент бесіди перебуває в стані внутрішнього напруженого переживання й неусвідомлено для нього спрацьовує механізм психологічного захисту у формі проекції, то необхідно настроїти себе на роботу;

b) психолог повинен аналізувати не тільки характер відповідей клієнта, але й характер своїх питань. Необхідно намагатися завжди бачити консультацію як би з боку, у дзеркалі.

6. Психолог оцінює клієнта. Наприклад: "Дивовижно розумна людина: сама все розуміє" або "Двох слів зв'язати не може!" Оцінне судження психолога – бар'єр на шляху його розуміння стану й проблем клієнта. Клієнт співвідноситься з "нормою" – самим консультантом. Психолог має більше високий пріоритет, чим клієнт.

7. Психолог переживає проблеми клієнта як свої власні. Психолог приймає проблеми клієнта занадто близько до серця, сам засмучується, перегоряє, заточується й не може повною мірою надати ефективну психологічну допомогу клієнтові.

8. Багатогодинна консультація як помилка консультанта. Причина – внутрішня непевність консультанта: він не може визначитися у власних діях і займає позицію пасивного слухача. Друга причина – внутрішня установка психолога на вислуховування клієнта.

Як із цим працювати:

Консультант повинен вчасно відчути "основну проблему" клієнта, його основне "болюче питання" і почати задавати запитання, направляючи бесіду у потрібному, конструктивному руслі.

9. Психолог як об'єкт маніпулювання з боку клієнта. Психолога намагаються використовувати в боротьбі із ближнім як потужне "далекобійне знаряддя", як своєрідного життєвого суддю, як авторитет, думка якого для звичайних людей може виступати як закон поведінки. Якщо психолог іде на це, то він перетворюється в слабку й безвладну людину.

Як із цим працювати:

Потрібно відмовитися від виконання подібних прохань і підвищувати активність клієнта в рішенні своїх проблем. Наприклад, можна сказати: "Я не можу бути суддею між вами й вашими близькими. Ваші проблеми ви повинні навчитися вирішувати самостійно, а я вам у цьому допоможу".