3. Специфіка ресоціалізації неповнолітніх

З вихованцями пенітенціарних установ соціальний працівник повинен побудувати такі взаємини, які з плином часу дадуть змогу їм виражати свої почуття задля внутрішнього очищення, зміцнення сил, модифікувати особисту систему вартостей і стати повноцінними громадянами. Соціальний працівник не вправі оцінювати, він повинен лише акцептувати, розуміти і шанувати клієнта не залежно від його поведінки та прагнень. За таких умов клієнт довірятиме соціальному працівникові та ділитиметься з ним своїми почуттями, думками і проблемами. Власне такі взаємини забезпечать плідну співпрацю.

С. Робінсон визначає п’ять основних правил організації соціальної роботи з клієнтами в пенітенціарних установах:

1. Визнавати гідність та виявляти повагу до кожної осо­бистості.

2. Поведінка, якою б вона не була, прийнятною чи неприйнятною у суспільстві, виражає потреби особи.

3. Особа може змінити свою поведінку і зробить це, якщо їй надати відповідну допомогу у відповідний час і у відповідному обсязі.

4. Якщо пропозиція допомоги буде запропонована, перш ніж проблема досягне значних обсягів, результативність буде значно вищою.

5. Сім’я має найбільший вплив на розвиток особистості у найважливішому періоді – дитинстві.

Інноваційні ресоціалізаційні моделі

Інституціональне виховання, що здебільшого розраховане на велику кількість вихованців, будується на дотриманні авторитарної ієрархії й суворого регламенту. Навіть за умови досконалого матеріального та кадрового забезпечення закладів воно засвідчує свою недосконалість. Саме це зумовило велику популярність у країнах Західної Європи альтернативних форм ресоціалізації неповнолітніх, а саме:

• „Денні будинки”, коли немає родинної опіки (Швеція);

• Спеціальні школи для неповносправних;

• „Малі спільноти” (Бельгія, Франція, Італія);

• Примусове перебування на заняттях рекреаційно-спортивного характеру. (Англія);

• Спеціальні інтернати;

• Денні або нічні арешти;

• Арешти на вихідні дні;

• Примусова трудова діяльність.

Особливе зацікавлення сьогодні викликає ресоціалізаційна діяльність малих спільнот. Найчастіше це окремі спільноти-родини, які складаються з двох-трьох вихователів і трьох-восьми вихованців, які проживають разом в приватному помешканні. Взаємини між членами такої родини (Appartement therapeutique) будуються на демократичних засадах, повазі, довірі, дружбі. Всі повинні бути залучені в суспільно-культурне, господарське та адміністративне життя такої родини. Кожний вихованець повинен мати свій застережений життєвий простір – власну кімнату. Традиційно кожен член такої родини має свій власний план занять, й не має якихось загальнообов’язкових заходів чи суворого розпорядку. Відповідальність за життя такої родини несе кожен її учасник персонально, тому всі конфлікти та проблеми вирішуються спільно, щоб забезпечити всім комфортні умови. Як свідчить досвід діяльності подібних спільнот, реалізація такого здавалося б утопічного стилю життя не створює додаткових проблем. Серед неповнолітніх завжди є такі, з якими особливо важко співпрацювати навіть в умовах закладів з суворим режимом.

Щоб уникнути довготермінового перебування неповнолітніх у пенітенціарних установах, у країнах Західної Європи моделюють більш прогресивні форми відбування покарання без постійної ізоляції від родини. Це, зокрема, нічні та денні арешти, арешти на вихідні дні. Нічні арешти не перешкоджають молодим людям продовжувати навчання чи працювати. Вечорами вони беруть участь у дискусійних групах, якими керують фахівці. Денними арештами традиційно зобов’язують втікачів та безпритульних, яких слід дисциплінувати та залучити до навчання чи праці.

Часто формою соціальної реабілітації неповнолітніх стає їхня обов’язкова участь протягом визначеного часу в заняттях рекреаційно-спортивного характеру. Традиційно ці заняття прово­дять у вихідні дні. Таким чином підліток ізолюється від негативних впливів та оточення.

Популярними також є відпрацювання визначеного обсягу часу в спеціальних закладах. Графік відпрацювань молоді люди укладають самостійно. Водночас не допускаються перевищення добової норми праці для відповідного віку. Здебільшого молоді люди працюють у парках, під час облаштування стадіонів та місць відпочинку, в лікарнях, сиротинцях, будинках престарілих, центрах Червоного Хреста. Досвід переконує, що у разі надання допомоги дітям з особливими потребами, немічним, калікам та престарілим неповнолітні правопорушники стають особливо гуманними й навіть виявляють ентузіазм.