Соціальна робота з людьми похилого віку

1. Поняття про старість і старіння

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, осіб у віці від 60 до 74 років зачисляють до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 – до старих людей, а від 90 років і старше – до довгожителів. Деякі американські фахівці про­понують іншу класифікацію, у якій вирізняють людей старшого віку як „молодих літніх” (65–74 років), старих (75–84 роки) і дуже старих (85 років і старших).

Поняття „людина похилого віку” в Україні найбільше пов’язують з віком виходу людини на пенсію/

Шкідливі чинники фізичного та психічного здоров’я:

• зниження рухової активності людини;

• перенапруження нервової системи різноманітними шкідливими подразниками, зокрема галас, стрес, над­мірна кількість інформації, монотонність щоденного життя, що призводять до перевтоми;

• невідповідне харчування (брак або недобір необхідних складників) й водночас надлишок калорій;

• надмірне вживання ліків, тютюну й алкоголю.

Старіння в психологічному аспекті полягає у зниженні психомоторних здібностей, здатностей вчитися, запам’ятовувати, міркувати і розв’язувати проблеми, збіднення мотиваційної та емоційної сфери.

Соціальне старіння здебільшого розглядають під кутом визначення соціальної ролі людини (як працюючої чи пенсіонера), що потребує опіки та допомоги і відповідно має нижчий соціальний престиж. Вихід людини із суспільно-професійного життя не слід розглядати як виключно негативний процес. Досить часто це дає людині можливість задовольняти свої інтереси та захоплення. Очевидно, що цей період буде легшим для тих людей, які протягом всього життя мали певні зацікавлення, що стимулювали їхню життєву активність.

Найважливіші потреби людини похилого віку:

• приналежності (інтеграції, товариства);

• відчуття корисності й визнання (може задовольнятися трудовою діяльність на пенсії та активною участю в громадському та родинному житті);

• незалежності (житлової та економічної);

• безпеки (фізичної та психічної);

• життєвої сатисфакції.

Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнення особливостей та потреб людей похилого віку. Такі інтегральні характеристики сприяють виникненню ейджизму, тобто соціальної установки, згідно з якою невиправдано високо оцінюють юність і дискримінують старість.

2. Типи пристосування до старості

Конструктивний підхід. Людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Володіє почуттям гумору, толерантна, свідомо оцінює себе, свої досягнення, помилки та майбутнє. Загалом задоволена собою й своїми досягненнями, не виявляє агресії, впевнена в собі, будує плани та радіє з перспектив. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар’єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. У щоденному житті вони самодостатні, а тому ігнорують допомогу інших. Їх лякає пов’язані зі старінням бездіяльність та залежність від інших. Вони не висло–влюють своїх думок, не говорять про свої проблеми. На старість дивляться песимістично і заздрять молодим, навіть тоді, коли ще задоволені життям і власними успіхами. Думки про старість і не–відворотність смерті намагаються приглушити зовнішньою активністю.

Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Вони не мають високих життєвих прагнень і легко залишають свої професійні заняття. Із обережністю ставляться до нових знайомих, як таких, що загрожують почуттю безпеки і спокою. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості, страхів і стресів. Такі люди доволі об’єктивно оцінюють власні можливості та діяльність, а почуття задоволення світом поєднується з надмірним оптимізмом, браком реалізму та безпорадністю.

Підхід ворожості до інших властивий „розгніваним старим”, які агресивні, недовірливі, запальні й мають чимало претензій до свого оточення – близьких, друзів, суспільства в цілому. Схильні до самоізоляції й замкнутості. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися з невідворотними змінами старіння, заздрять молодим й вороже ставляться до них. Старість трактують як вартий співчуття період випробувань і убогості, зменшення розумових і фізичних сил, що призводить до смерті. Перспектива старіння викликає в них відразу. Захист від старіння вбачають у цілковитій посвяті себе праці та якнайдальшому відтермінуванні дня виходу на пенсію. Як і попередня група, неминучості старіння вони протиставляють зростаючу активність, працюючи без відпочинку, строго дотримуючись дисципліни та правил. Загалом такі люди не можуть погодитися зі старістю, в якій не бачать жодних позитивних сторін. Вони бунтують проти смерті й бояться її.

Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Вони критично оцінюють своє життя й не мають найменшого бажання прожити його ще раз, більш достойно. Такі люди пасивно приймають незгоди в старості, почуваються самотніми і непотрібними, безініціативні, песимістичні. Твердо переконані, що людина не має жодного впливу на своє життя. Вони не заздрять молодим, оскільки не відчувають радості від життя. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій і жалю до себе. Смерть розглядають як позбавлення від страждань.

Описані підходи пристосування до старості у чоловіків та жінок мають свою специфіку. Найбільш непродуктивні підходи більше притаманні чоловікам, що пояснюють важкістю прийняття втрати центральної позиції в родині та браком занять, які б заповнили вільний час. Жінки найважче переживають втрату молодості, особливо тоді, коли сенсом їхнього життя був привабливий зовнішній вигляд. Якщо ж свої життєві успіхи вони пов’язували з роллю дружини чи матері, то вони легко присвячують себе власній сім’ї, й особливо гостро не відчувають проблем старіння.

Найважче почуваються самотні люди, які не мають жодних особистих захоплень та професійних досягнень. Ті, котрі змогли реалізувати себе у професійній сфері, також боляче відчувають самотність, однак не вважають своє життя прожитим надаремно.