Захист курсової роботи

До процедури захисту курсової роботи з історії зарубіжної музики включено такі компоненти:

– доповідь студента щодо змісту роботи (у межах 10 хвилин);

– відповіді студента на запитання членів комісії та інших осіб, присутніх на захисті;

– оголошення відгуку наукового керівника та рецензії або виступи наукового керівника та рецензента;

– відповіді студента на запитання рецензента;

– рішення комісії про оцінку роботи.

Текст виступу студента може супроводжуватися ілюстративними матеріалами (схемами, кресленнями, таблицями, діаграмами, графіками, плакатами, слайдами, фото-, кіно-, аудіо- та відеоматеріалами, звучанням музичних творів чи їх фрагментів у живому виконанні тощо), завдяки яким унаочнюється доведення відповідних положень курсової роботи, висновків та пропозицій. Наочний матеріал має бути тісно пов’язаний із текстом курсової роботи. Усі подібні матеріали потрібно оформляти і використовувати так, щоб їх можна було продемонструвати без ускладнень і щоб їх могли бачити і чути всі присутні в аудиторії.

Студент зобов’язаний відповісти на всі задані йому запитання. Відповідаючи на запитання, потрібно торкатися лише суті справи. Студентові слід виявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів і тактовність до тих, хто задає запитання.

Результати захисту курсової роботи визначають оцінками «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Оцінку виставляють на закритому засіданні кафедри історії зарубіжної музики. Оголошує її завідувач кафедри студентові й усім присутнім на відкритому засіданні.

Коли захист курсової роботи визнають незадовільним, кафедра з’ясовує, чи може студент подати на повторний захист ту саму роботу з доопрацюванням, чи він зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену кафедрою. Студентові, який не захищав курсову роботи з поважних причин (підтверджених документально), завідувач кафедри може продовжити строк виконання курсової роботи (відповідно до вимог чинного законодавства у сфері вищої освіти).

Структура курсової роботи

У курсовій роботі мають бути:

– титульний аркуш;

– зміст;

– перелік умовних позначень чи скорочень (за необхідності);

– вступ;

– основна частина;

– висновки;

– список використаних джерел;

– додатки (за потреби);

Структура роботи має бути послідовною і логічною.

Титульний аркуш. На титульному аркуші слід указати:

– найменування навчального закладу, у якому виконано роботу;

– кафедру, на якій виконано курсову роботу;

– тему роботи (без лапок);

– предмет, з якого виконано курсову роботу;

– назву і шифр спеціальності – 6.020204 «Музичне мистецтво»

– назву спеціалізації – «Музикознавство»;

– освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»;

– прізвище, ім’я і по батькові студента – автора курсової роботи;

– учене звання, науковий ступінь, посаду, прізвище, ім’я і по батькові наукового керівника;

– місто і рік виконання роботи.

Зміст подають на початку роботи. У ньому вказують найменування та початкові сторінки всіх структурних компонентів роботи: вступ, перелік умовних позначень чи скорочень (за наявності), розділи (підрозділи, а також пункти і підпункти, якщо вони мають назву), висновки, список використаних джерел, додатки (за наявності).

Перелік умовних позначень чи скорочень (у разі потреби) розміщують перед вступом, друкують двома колонками (у лівій колонці за абеткою наводять, наприклад, скорочення, у правій – їх докладне розшифрування).

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше, ніж тричі, перелік не складають, а їх розшифровують у тексті при першому згадуванні.

Вступ. У вступі розкривається сутність і стан дослідження наукової проблеми та її значущість, обґрунтовується необхідність її вивчення. Далі подається характеристика роботи із зазначенням певних чинників.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу і порівняння з відомими розв’язаннями проблеми обґрунтовують актуальність і доцільність курсової роботи. Висвітлення актуальності має бути небагатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Мета курсової роботи пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також із його кінцевим результатом і шляхами його досягнення. Кінцевим результатом дослідження передбачено вирішення проблемної ситуації, у якій відображено суперечність між станом об’єкта дослідження в реальній практиці й вимогами до його ефективнішого функціонування.

Формулюючи мету роботи і завдання, які потрібно виконати для досягнення мети, не варто застосовувати віддієслівні іменники («виявлення…», «визначення…», «розкриття…» тощо), а краще надати перевагу дієсловам у неозначеній формі («виявити…», «визначити…», «розкрити…»). Не слід також формулювати мету словами «дослідження…» («дослідити…»), «вивчення…» («вивчити…»), тому що цими словами вказується засіб досягнення мети, а не сама мета.

Завдання курсової роботи описуються у дієслівній формі.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, яким породжується проблемна ситуація (наукова проблема) і яке обрано для вивчення.

Предмет дослідження у курсовій роботі – це окремий аспект об’єкту, його властивості.

Об’єкт і предмет дослідження у курсовій роботі співвідносяться між собою як загальне і часткове (предмет міститься у межах об’єкту). Чітке визначення об’єкту і предмету є дуже важливим, бо воно тісно пов’язане з метою дослідження і суттєво впливає на відбір завдань дослідження. Об’єкт і предмет дослідження зазвичай відображено у темі курсової роботи.

Методи дослідження. Вказувати методи дослідження, необхідні для досягнення мети, слід не відірвано від змісту роботи, а із зазначенням щó саме і яким методом досліджувалося.

За необхідності формулюють наукову новизну дослідження, зазначаючи, щó саме у курсовій роботі зроблено вперше. Необхідно вказати відмінність одержаних результатів від відомих раніше.

Структура роботи. Наприкінці вступу вказують кількість розділів у курсовій роботі, кількість позицій у списку використаних джерел, зазначають загальний обсяг курсової роботи та обсяг її основного тексту (без списку використаних джерел та додатків), коротко інформують щодо наявності додатків та їх змісту.

Основна частина курсової роботи складається з розділів і підрозділів (за необхідності – пунктів і підпунктів). В основній частині курсової роботи має бути як мінімум два розділи (у кожному з яких хоча б по два підрозділи) або чотири-п’ять розділів без поділу на підрозділи. Кожний розділ починають з нової сторінки. Здійснюючи огляд літератури з теми дослідження, слід окреслити етапи розвитку наукової думки за темою курсової роботи. Стисло, критично характеризуючи використані у курсовій роботі наукові праці, студент має виокремити ті питання, які залишилися невирішеними, а отже визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Загальний обсяг огляду літератури не має перевищувати 20 відсотків обсягу основної частини курсової роботи. У кінці кожного розділу формулюють короткі висновки.

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї.

Висновки (обсягом 2‑3 сторінки) мають відповідати меті і завданням роботи, визначеним у вступі. Зазвичай викладають найважливіші наукові та практичні результати, одержані у результаті виконання курсової роботи. У них мають міститися формулювання розв’язаної наукової проблеми, окреслюватися значення результатів дослідження для науки і практики.

Список використаних джерел подається за абетковим принципом. Бібліографічний опис джерела складають відповідно до чинних стандартів із бібліотечної та видавничої справи. Якщо у курсовій роботі використано джерела іноземними мовами, то спочатку подають праці, написані кирилицею, а потім ті, які написані латиницею. У списку використаних джерел має бути не менше 25 позицій.

Додатки. У додатках (якщо у них є потреба) доцільно вміщувати допоміжний матеріал, зокрема:

– нотні приклади (якщо обсяг прикладу перевищує пів-сторінки);

– іменний і предметний покажчики;

– лібрето музично-театральних творів;

– літературні джерела музичних творів (поетичні тексти вокальних, літературні програми симфонічних творів тощо);

– біографічний матеріал;

– список творів композитора, музично-критичних праць музикознавця;

– дискографію;

– нотографію;

– фотоілюстрації;

– таблиці допоміжних даних.