Написання курсової роботи.

Під час написання роботи необхідно витримувати науковий стиль, грамотне і правильне оформлення; не повинно бути скорочень слів за винятком загальноприйнятих. Текст роботи складається зі вступу, декількох розділів основної частини (відповідно до плану), висновків за розділами, висновків та списку використаних джерел, на який робляться посилання; наприкінці може бути поміщений додаток (якщо в ньому є необхідність).

Типова помилка курсанта (студента, слухача) – спроба написати роботу «з ходу», розклавши на столі перед собою кілька книг і переписуючи з них уривки тексту. Робота, виконана шляхом компіляції і списування окремих фрагментів першоджерел, оцінюється як недостатньо самостійна і творча. У ній студент не виявляє тих умінь, що необхідні для наукової роботи – аналізу, систематизації й узагальнення зібраних матеріалів. На ці критерії орієнтуються викладач при оцінці роботи. Краще, якщо текст роботи буде написаний автором самостійно на основі зібраних, систематизованих, проаналізованих матеріалів.

Курсова робота повинна бути написана грамотно, відповідати нормам літературної і професійної мови і витримана в науковому стилі. На це важливо звернути особливу увагу при використанні матеріалу підручників, науково-популярних книг і статей, що зазвичай пишуться в іншому жанрі. Для того щоб освоїти стилістику наукової мови, курсанту, студенту чи слухачу необхідно при читанні наукових праць звертати увагу на мову, якою вони пишуться.

У науковому тексті, на відміну від літературного, зазвичай переважають стійкі структури й обороти, використовується багато штампів. Роль цих штампів надзвичайно важлива, оскільки увага читача не відволікається на літературні особливості або неправильності викладу, а зосереджується на значимій інформації: судженнях, умовиводах, доказах, цифрах, формулах.

Важливий спосіб структурування роботи – виділення в тексті абзаців. Кожен абзац починається з відступом у 1,25 см від лівого краю тексту. Початок нового абзацу відповідає початкові нової думки або нового фрагмента інформації і тому допомагає логічному сприйняттю матеріалу читачем.

Огляд літератури по темі повинен показати ґрунтовне знайомство автора з літературою, його уміння аналізувати і систематизувати джерела, критично їх оцінювати, давати порівняльну характеристику різних підходів до вирішення поставленої проблеми різними авторами, здатність виділяти істотне в раніше проведених дослідженнях.

В огляді недоцільно прагнути до викладу всього матеріалу джерел, перелічуючи одну за іншою прочитані статті і книги. Необхідно розкривати суть розглянутих питань, виділити головні положення і провідні ідеї відповідно до поставлених завдань і власної логіки розуміння проблеми.

Логіка огляду літератури може бути заснована на:

– переході від розгляду загальних проблем до опису конкретних питань;

– хронології досліджень у цій області;

– підходах до дослідження проблеми;

– вивченні логічних аспектів динаміки психічних явищ;

– вивченні окремих сторін проблеми.

Текст не повинен представляти собою набір виписок із прочитаних джерел. Необхідно, по-перше, упорядкувати його зміст певним логічним чином. По-друге, потрібно прагнути переказувати зміст першоджерел більш-менш близько до тексту оригіналу, намагаючись передати, насамперед, їх основні ідеї і факти. Це може бути досягнуто за рахунок часткового переформулювання фрази, її спрощення, вираження головної думки за рахунок опускання несуттєвих для вашої роботи фрагментів, слів, виразів.

При цьому в тексті повинно бути видно, на яких авторів і на які роботи ви спираєтеся, тобто зміст роботи не повинен бути безособовим. Наприклад: «як показано в роботах О.О. Смірнова, О.М. Леонтьєва, пам’ять є...»; «психологічні проблеми навчальної діяльності розглядалися в роботах Н.А. Менчинської, П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, Л.Б. Ітельсона, І.І. Ільясов .тощо»; «П.Я. Гальперін вважає, що...», «дослідження В.К. Котирло показали, що...» і т.п.

Для розширення лексичної розмаїтості викладу при аналізі джерел, порівнянні точок зору, посиланню на висловлення й ідеї цитованих авторів, а також при вираженні до них свого ставлення можна використовувати такі дієслова: аналізує, заперечує, висловлює думку, додає, доводить, допускає, ставить запитання, викладає, констатує, сподівається, знаходить, починає, не розділяє точку зору, не погоджується, виявляє, обговорює, пояснює, схвалює, відповідає, відзначає, відстоює, визначає, переказує, пише, повторює, підтримує, підтверджує, дозволяє, думає, розуміє, пропонує, припускає, представляє, визнає, приймає точку зору, дійде висновку, розбирає питання, розділяє, міркує, дозволяє, роз’яснює, рекомендує, вирішує проблему, випливає, погоджується, сумнівається, повідомляє, запитує, посилається, вважає, указує, згадує, стверджує, уточнює.

Необхідно дотримуватись правил цитування як прямої, так і непрямої мови. У випадку прямого цитування текст оригіналу поміщається в лапки («...») і відтворюється без яких-небудь змін. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається Використовується такий спосіб цитування в тих випадках, коли необхідно звернути увагу читача на конкретне формулювання тієї або іншої думки, привести визначення поняття, що дає цитований автор. Такі цитати не слід робити занадто довгими. Цитату необхідно перекласти на українську мову, якщо використовуються іншомовні джерела.

Після лапок, що завершує відтворення чужої думки, у дужках вказується джерело і сторінка, на якій дана думка викладена в оригіналі. Наприклад: [4, с. 56] означає, що цитата наведена зі сторінки 56 джерела, яке у списку літератури до курсової роботи має номер 4.

Непряме цитування відтворює близько до тексту оригіналу чужу думку, класифікацію, фактичну інформацію, точку зору. У цьому випадку цитата не поміщається в лапки, але після завершення цитування в дужках обов’язково вказується джерело, з якого вона узята. Наприклад: [4; 10; 16] означає, що така думка зустрічається у джерелах, які у списку літератури мають відповідні номери; [5-9] - схожі висловлювання є в усіх роботах з 5 по 9 у списку літератури.

Часом студенти та курсанти припускаються наступної помилки. Вони приводять визначення поняття, дане одним ученим, хоча аналогічні визначення зустрічаються й в інших авторів. Вірніше буде виразити загальну суть поняття, вказавши в дужках всіх авторів, що дотримують подібної точки зору. Далі варто вказати на розходження в їхніх підходах, якщо такі є. Варто пам’ятати: чим більша кількість авторів згадують які-небудь ідеї, тим більш визнаними вони є серед психологів.

Посилання в тексті робляться тільки на джерела, що читав студент і які зазначені в списку літератури наприкінці роботи.

В кінці кожного розділу важливо зробити власні висновки на основі розглянутих підходів. Висновки можуть починатися оборотами типу «Таким чином, ...», «Як бачимо, ...» і т.п. При оцінці роботи звертається особлива увага на уміння курсанта, студента і слухача аналізувати, узагальнювати і робити висновки з вивченого і викладеного матеріалу.

Проведення психодіагностичного дослідження.

Разом з керівником курсант (студент, слухач) розробляє структуру психодіагностичного дослідження, підбирає адекватні методики та вибірку. Потім проводиться саме дослідження, що забезпечує одержання певних результатів, які повинні бути ретельно описані та проінтерпретовані на основі психологічних закономірностей та фактів. Вибірка досліджуваних повинна становити не менше, ніж 25 осіб.

Отримані в психодіагностичному дослідженні результати представляються у вигляді узагальнених таблиць, графіків або рисунків, які мають бути адекватно описані та інтерпретовані. Всі висновки роботи повинні бути аргументованими та обгрунтованими.

Після проведення психодіагностичного дослідження й обробки отриманих результатів курсант (студент, слухач) приступає до написання й оформлення курсової роботи.