5. Класифікація форм мислення (поняття, судження, умовивід).

Поняття - форма мислення, яка відображає загальні, істотні озна­ки предметів і явищ дійсності.

Це такі ознаки, які зберігаються за всіх умов, без яких об'єкт чи явище існувати не можуть. Попри те що поняття виникає на основі чуттєвого пізнання, об'єкт у ньому відо­бражається глибше, повніше і правильніше, ніж у сприй­маннях. Воно є наслідком їх узагальнення. Поняття тісно пов'язано зі словом. У слові воно виникає, закріплюється й існує. Проте поняття і слово не тотож­ні, бо слово - елемент мови, а поняття - елемент мислен­ня.

Кожне поняття характеризується обсягом і змістом. Порівняння понять свідчить, що вони мають різний обсяг. Поняття з більшим обся­гом називають родовим щодо видових понять, які мають менший обсяг. Проте такий поділ є відносним. Тип понят­тя залежить від того, з якою системою понять його порівнюють. Наприклад, «чотирикутник» щодо поняття «гео­метрична фігура» є видовим, а щодо поняття «паралело­грам» — родовим.

Поняття, які мають найбільший обсяг і відображають найзагальніші властивості об'єктів, називають категорія­ми. У психології до них належать поняття «діяльність», «спілкування», «особистість».

За кількістю предметів, властивості яких відображають поняття, їх поділяють також на загальні й одиничні.

Загальними називають поняття, в яких відобража­ються істотні властивості цілих класів предметів (дерево, метал, машина). Одиничними - понят­тя, в яких відображено істотні властивості одиничних об'єктів (Дніпро, сонце).

За спрямованістю на об'єкт, конкретністю відобра­ження його ознак виділяють також конкретні й абстрак­тні поняття.

Конкретними є поняття, які відображають певні пред­мети з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями (стіл, вікно, зошит). Абстрактними на­зивають поняття, в яких відображаються певні властивості, відокремлені від об'єктів (вага, витрим­ка, швидкість).

Результати людського мислення, думки, виражаються в судженнях.

Судження - відображення зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності чи між їх ознаками і властивостями, вираже­не в словесній формі.

Кожне судження висловлюється в реченні. Однак не кожне речення є судженням. Наприклад, імперативні ре­чення («Швидко іди вперед!») чи запитальні («Хто там прийшов?») не є судженнями. Судження поділяють на прості і складні.

Просте судження містить суб'єкт і предикат. Напри­клад, «Іде дощ». Суб'єкт - це предмет, про який йдеться, що відображений у свідомості («дощ»). Предикат - це відображення властивостей, ознак і відношень («іде»). Складне судження є поєднанням за допомогою різних сполучників декількох простих суджень. Наприклад, «На­сунула хмара, і пішов дощ».

Судження завжди є висловлюванням когось про щось. У них стверджується або заперечується відношення між предметами чи їх властивостями. Тому судження поділя­ють на стверджувальні й заперечні.

Залежно від того, як у судженнях відображається об'­єктивна дійсність, вони бувають істинними і хибними.

Крім того, судження бувають загальні, часткові й оди­ничні.

В логіці ще поділяють судження на атрибутивні (су­дження про належність), релятивні (судження про відно­шення) і екзистенціальні (судження про існування).

Умовивід - форма мислення, в якій з одного або кількох пов'яза­них суджень виводиться нове судження, яке дає нові знання про предмети чи явища.

Вихідні судження, з яких виводять нове, називають посилками (засновками) умовиводу. За допомогою умо­виводів людина, не вдаючись до безпосереднього вивчен­ня нових фактів, глибше пізнає предмети, усвідомлює їх нові зв'язки і відношення.

Залежно від спрямованості руху знань (від більш загального до менш загального, від одиничного до част­кового або загального тощо) умовиводи поділяють на індуктивні й дедуктивні.

Індукція - міркування, в процесі якого людина переходить від конк­ретних, часткових фактів до загальних тверджень. Напри­клад, спостерігаючи за нагріванням різних металів, люди помітили, що мідь при нагріванні розширюється, залізо - теж. На основі цього було зроблено висновок, що всі мета­ли при нагріванні розширюються. Отже, в індукції відбувається перехід від фактів до узагальнень, від менш загаль­них до все більш загальних суджень. Оскільки всіх пред­ставників певного класу предметів на наявність певної властивості перевірити не вдається, а узагальнення сто­суються класу предметів загалом, то при цьому можливі помилки. Це метод неповної індукції. Наприклад, помітив­ши, що при температурі 30 градусів за Цельсієм залізо є твердою речовиною, мідь, олово, золото та інші теж, роблять висновок, що за цієї температури всі метали є твердими речовинами. А це не так, адже ртуть є рідким металом. Тому в наукових дослідженнях користуються методом повної індукції, який ґрунтується на строгих логічних мір­куваннях, що передбачає перевірку всіх випадків і виклю­чає можливість помилок.

Дедукцією - назива­ють умовивід, в якому здійснюється перехід від загальних до часткових суджень. Наприклад, «Усі метали електро­провідні. Мідь - метал. Отже, мідь - електропровідна».

Крім індукції та дедукції, користуються ще такою формою умовиводу, як аналогія - ймовірнісний умови­від, що ґрунтується на схожості деяких ознак двох чи декількох об'єктів.

Оскільки наявність схожості одних ознак предметів не може бути гарантією для схожості інших, то умовивід за аналогією є ймовірнісним. Він висловлюється у формі гіпотези чи припущення, що потребує додаткової перевір­ки. Користь аналогії полягає в тому, що вона, активізуючи мислення, наштовхує на догадки.