6. Види мислення та його індивідуальні особливості.

Залежно від характеру і змісту задачі, яку розв'язує людина, конкретні процеси мислення мають багато відмітних властивостей. Тому в психології існує кілька принципово різних підходів до класифікації цього процесу: 1) за формою відображення дійсності; 2) за рівнем узагальнення; 3) за характером проблем, що вирішуються; 4) за ступенем новизни продукту розумової діяльності; 5) за розгорнутістю в часі; 6) за характером впливу на емоційну сферу особистості.

1. За формою відображення дійсності мислення поді­ляють на:

А) Наочно-дійове мислення. Ґрунтується воно на безпо­середньому сприйманні предметів у процесі дій із ними. Воно є найтиповішим для дітей раннього (до 3-х років) віку. Його розвиток тісно пов'язаний з оволодінням пред­метною діяльністю. Тут «поле зору» мислення збігається з полем дії. Дитина аналізує і синтезує об'єкти, що пізнає, об'єднуючи їх, порівнюючи між собою. Будь-яке розумове завдання розв'язується безпосередньо в процесі діяльнос­ті. Наочно-дійове мислення є одним із перших кроків ди­тини до опосередкованого пізнання свого оточення. У примітивній формі наочно-дійове мислення властиве тва­ринам.

У шкільному віці на цьому виді мислення базується робота учнів у гуртках технічної творчості при побудові різних моделей. У практичній діяльності вони пробують різне компонування елементів моделі, змінюють за потре­би її зовнішній вигляд, габарити, колір тощо.

Б) Наочно-образне мислення. Це мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі. Во­но виникає тоді, коли у дитини є достатній досвід практич­них дій і, замість реальних, вона вдається до розумових спроб змінити ситуацію, уявляючи необхідні дії й одер­жані результати. Зв'язок із практичними діями хоч і по­слаблюється, але цілком не зникає. Дитина починає застосовувати замінники предметів, що сприяє появі й роз­витку їх знакової функції.

Цей вид мислення тісно пов'язаний зі сприйманням конкретних ситуацій. Наочно-образне мислення в основному характерне для дітей-дошкільників (3-7 років). Проте в розвинутій фор­мі воно властиве і дорослим деяких професій: художни­кам, архітекторам, модельєрам тощо.

В) Абстрактне мислення. Реалізується воно як мислен­ня за допомогою понять, які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках. Абстрактне мислення від­бувається у формі міркування за допомогою основних мисленнєвих операцій. Як основний засіб теоретичного осво­єння дійсності воно інтенсивно розвивається в процесі навчання.

На уроках математики, фізики, хімії, біології учні на­вчаються розпізнавати і виділяти істотні ознаки предме­тів і явищ, відокремлювати їх від неістотних, формулюва­ти визначення абстрактних понять (множина, питома ва­га, організм та ін.), опановують цілі системи термінів (фізичних, геометричних, хімічних тощо). Оволодіння по­няттями створює підґрунтя для інтенсивного розумового розвитку. Поняття, закріплене в слові, одержує самостійне, відокремлене від предмета існування. Тому абстрактне мислення, виходячи за межі чуттєвого відображення, дає змогу повніше і глибше пізнавати дійсність, розкривати такі її властивості, які не можна виявити за допомогою органів чуття.

2. За рівнем узагальнення мислення поділяють на:

Емпіричне мислення. Для нього характерне виді­лення і порівняння не тільки протилежних, різних, а й схожих, однакових, формально загальних ознак, які ототожнюють із суттєвими. У цьому процесі формується емпіричне знання, що не відображає реальної суті пред­метів.

Теоретичне мислення (абстрагування). Воно спрямоване на аналіз цілісної системи з метою виявлення внутрішніх закономірностей її становлення. То­му теоретичне мислення розкриває внутрішню, глибин­ну суть предметів і явищ. Це пізнання законів і правил.

3. За характером проблем, що вирішуються, мислення буває:

Практичне мислення. Суттю його є підготовка до фі­зичного перетворення дійсності. Охоплює постановку ме­ти, складання планів, схем, проектів. Як правило, все це відбувається за умови дефіциту часу й емоційних пере­вантажень, а прийняття рішення майже збігається з його втіленням у практику. Одним із різновидів практичного мислення є оперативне, характерне для діяльності опера­тора великих систем управління. Воно відбувається в ек­стремальних умовах, коли прийняття рішення і його ви­конання жорстко детерміновані часом, а переживання відповідальності вимагає великого емоційно-вольового напруження.

Теоретичне мислення. Цей вид мислення передбачає відкриття законів, створення правил, виявлення власти­востей і сутності різних явищ. Воно дає людині змогу абстрагуватися від несуттєвих особливостей, подумки аналі­зувати власні дії, зіставляти з умовами поставленої задачі, шукати можливі (оптимальні) дії для її розв'язання.

4. За ступенем новизни продукту розумової діяльнос­ті мислення поділяють на:

Продуктивне (творче) - продуктом тако­го мислення є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності. Воно відзначається особливою складністю і потребує великої ін­телектуальної активності суб'єкта.

Репродуктивне мислення. Виявляється у вирішенні проблем за наявним зразком, віднесення кожної нової проблеми до вже відомого типу.

5. За розгорнутістю в часі мислення буває:

Дискурсивне мислення. Будучи завжди розгорнутим у часі, виявляється в логічних строго послідовних мірку­ваннях, має чітко виражену послідовність етапів і висо­кий рівень усвідомлення, що базується на обґрунтованості попередніх суджень.

Інтуїтивне мислення. Відбувається дуже швидко, є згорнутим і мало усвідомленим, без чіткого вираження етапів. Воно схоже на раптовий акт пізнання, що здійс­нюється без достатніх логічних підстав. Таким є миттєво знайдений спосіб розв'язування задачі, над якою трива­лий час марно міркували.

6. За характером впливу на емоційну сферу особистості:

Патогенне - його зміст становлять роздуми, уявлення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями. Ці переживання можуть підсилювати психологічне напруження і спричинювати психічні розлади. При цьому немає ніякого контролю за перебігом образів і думок.

Саногенне - свідомо спрямовується на подо­лання негативних емоційних розладів і психічне оздоров­лення людини. При цьому суб'єкт ніби відокремлює себе від власних переживань і, спостерігаючи за ними, виробляє форму пристосування до них. Це один з ефективних спосо­бів вирішення проблем, що травмують психіку, який ґрун­тується на свідомому аналізі власних емоцій.

У психології і психіатрії виділяють ще реалістичне мислення (спрямоване на зовнішній світ) і аутичне мислення (майже відірване від дійсності, що керується лише бажаннями, уявленнями і намірами особистості).

Підкоряючись загальним закономірностям, мислення конкретної люди­ни характеризується і значними індивідуальними особ­ливостями, які виявляються в глибині думок, їх само­стійності, критичності, послідовності, гнучкості та швид­кості. Іноді ці особливості називають якостями розуму.

Глибина мислення виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттє­ві характеристики, розкривати причини, виявляти їх зв'я­зки з іншими явищами, передбачати їх подальший розви­ток. Протилежною рисою є поверховість мислення, яка полягає в тому, що людина виділяє поверхові, несуттєві ознаки явищ, за якими не можна зробити достовірних висновків.

Самостійність мислення характеризується здатністю людини ставити нові проблеми, знаходити нечувані, нерід­ко оригінальні, підходи до їх вирішення, виявляти ініціа­тиву в творчому пошуку.

Критичність мислення полягає в умінні індивіда суво­ро оцінювати свої думки і сторонні впливи, виявляти в них сильні та слабкі аспекти, не приймати за істину кожну догадку, а піддавати її сумніву і перевіряти. Некритич­ність мислення характеризується тим, що людина легко сприймає чужі думки без належної їх перевірки і оціню­вання.

Послідовність мислення передбачає вміння людини дотримуватися логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях, доводити і обґрунтовувати свої оцінки і висновки. Непослідовність проявляється в хаотичності міркувань людини, що не дає їй змоги успішно виконува­ти поставлені завдання.

Гнучкість мислення характеризується здатністю людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший спосіб виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин. Протилежною рисою є інертність мислення, що проявляється в повільності мислення, схильності до стандартних дій.