19 Слайд.

Римський імператор Антонін Пій всиновив Марка Аврелія та Луція Вера, які стали співправителями Римської імперії після смерті імператора. Марк Аврелій вів захисні війни проти германських племен у Галії та понад Дунаєм, а також проти Парфянського царства на сході. Час правління Марка Аврелія вважається в античній історичній традиції золотою епохою.

20 Слайд.

Виклав свої філософські думки у творі ,До самого себе" або "Наодинці з собою".

Світогляд Марка Аврелія суперечливий - поєднує усвідомлення, минувшини, тлінності й млявості життя з проповіддю бути діяльним, активним та справедливим державним правителем.

Мислитель песимістично усвідомлював реальну дійсність, життя кожного. На його думку, все скороминуще, а тому марна справа залишитися у пам'яті нащадків: найдовша слава про померлого зберігається лише кілька поколінь. Вічна слава - суща метушня.

21 Слайд.

Песимізм Марка Аврелія - це не відчай розчарованих людей, а причина звернення до моральних цінностей. Імператор говорить, що ліпшим у житті є "справедливість, істина, мужність, здоровий глузд". Водночас, визнає існування богів, котрі здійснюють "турботу про людей". Але Марк Аврелій не закликає до активної боротьби зі злом, а пропонує приймати життя і смерть такими, якими вони є. Жити необхідно так, як буцімто це останній день чи остання справа. А це означає провести цю мить часу у згоді із природою, дотримуватися правди в усіх вчинках. Такий шлях може допомогти відшукати лише філософія.

22 слайд. Лукіа́н — давньогрецький письменник, сатирик, вільнодумець періоду занепаду античного світу.

23 Слайд.

Лукіан виступав із сатирою на давньогрецьких богів і героїв, а також із критикою античної філософії, риторики й історіографії. Висміював філософів: епікурійці "падкі до задоволень", перипатетики користолюбні й великі "сперечальники", платоніки "пихаті й честолюбиві", а стоїки - "скупі та злі". Висміював Арістотеля, зображуючи його як блазня, комедіанта, що тільки й думає про подарунки. Різко й негативно ставився до Сократа, висміював його "як плаксу". Наприкінці свого творчого шляху Лукіан переходить на позиції філософського епікуреїзму. На закінчення Лукіан говорить, що філософи люблять не лише філософію, а й ту популярність, яку вона їм дає, і до того ж жадобу прибутку.