2. Історичне пізнання

Методологія (грец. method шлях + logos слово, вчення) ‑ це система принципів та способів, правил та нормативів пізнання, тобто наука про способи пізнання.

Існує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження. Одним із найважливіших принципів, на думку більшості вітчизняних істориків, є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні.

Важливим у процесі пізнання є принцип історизму, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку.

Важливе значення мають діалектичний принцип, який передбачає розгляд різноманітних явищ у взаємозв’язку, саморозвитку і взаємообумовленості, а також системний принцип – підхід до певної сукупності історичних фактів як до стрункої системи з властивими саме їй закономірностями і зв’язками.

Коли дослідник береться за вирішення навіть вузьких, спеціальних проблем, він не може обійти проблем загальних, його мислення завжди концептуальне. Історик виходить з більш широкої картини світу, з загального світобачення, певної філософії історії. Філософія історії - область філософського знання, що охоплює онтологічні питання історичного процесу - такі, як смисл і напрямок історії, розчленовування і послідовність основних історичних епох, специфіка історичного процесу, співвідношення історії і природи, свободи і необхідності в історичній творчості, а також гносеологічні і логіко-методологічні проблеми історичної науки.

начало лекції

3. Роль допоміжних історичних дисциплін в історичному пізнанні

Ці дисципліни традиційно називають допоміжними, оскільки вони надають історику технічний арсенал засобів роботи з історичними джерелами. Втім, на сьогодні у багатьох з них чітко визначені власні об’єкт, предмет та методи дослідження, категоріальний апарат. Це дає змогу відійти від "допоміжного" статусу цих дисциплін і свідчить на користь того, що вони набули статусу самостійних дисциплін. У зв’язку з цим ці дисципліни сьогодні все частіше іменують "спеціальними".

Палеографія пов’язана з іншими допоміжними історичними дисциплінами, до яких відносяться: історична (на відміну від астрономічної) хронологія, яка вивчає системи літочислення, займається уточненням та перевіркою дат історичних подій; метрологія, яка вивчає різноманітні системи мір та грошового рахунку; дипломатика, яка займається з’ясуванням виникнення, подлинности, дати, а також зовнішні особливості історичних джерел, головним чином актового матеріалу; археографія, досліджує методи збирання, описування та публікації історичних джерел; нумізматика, основним завдянням якої є вивчення історіє монетної чеканки; геральдика, об’єктом вивчення якої є герби (державні, обласні. Міські, земельні, родові та ін..); генеалогія, якак вивчає родословні, історію окремих родів та сімей; кодикологія, яка вивчає склад та долю середньовічних рукописних книг; епіграфіка, що займається збиранням, публікацією та інтерпретуванням стародавніх та середньовічних написів на твердому матеріалі (камню, металі, кураміці).

начало лекції