7.Загальні відомості про будову ораторії і фугі.
ОРАТОРІЯ - зародилася одночасно з оперою і кантатою, але в храмі. Ораторію, в тому числі і духовну (пристрасті, пасіони), сучасники часто сприймали як оперу без костюмів і декорацій
Її попередницею стала літургійна драма. Розвиток цього церковного дійства йшло в двох напрямках. З одного боку, набуваючи все більш простонародний характер, вона поступово перетворилася на комічні вистави. З іншого боку, прагнення зберегти серйозність молитовного спілкування з Богом весь час штовхало до статичності виконання, навіть при самому розвиненому до драматичному сюжеті. Це і призвело в кінцевому підсумку до виникнення ораторії як самостійного, спочатку чисто храмового, а потім і концертного жанру.
У XVII столітті ми застаємо вже два чітко оформились виду ораторії. Це ораторія volgare - простонародна ораторія, розрахована на широку публіку і близька за стилем до ранньої опері, і ораторія latina-вчена ораторія, орієнтована на аристократів. Кращі зразки ораторії в першій половині XVII століття створили Дж. Кариссими, Д. і В. Маццоккі, В. Грациані. Широко побутують назви творів у жанрі ораторії в другій половині XVII століття точно відображають двоїстий характер культової музики бароко взагалі: "componimento sacro", "cantata musicale", "dialogo", "dramma sacro", "dramma tragicum", "accademia spirituale". Відомі композитори А. Страделла, А Скарлатті, Г.Ф. Гендель, вибирали переважно біблійні сюжети чи сюжети з житійної літератури. Образи їх ораторій зазвичай сильно героїзувати або містично відчуженості.
Драматургічно номери ораторій XVII століття розпадаються на дві групи. У першу потрапляють розповідні розділи, які зазвичай називалися testo, textus, poeta, storico, historicus. Вже звідси зрозуміло, що це були в основному речитативні номеру. Номери ж з чистою кантиленою звичайно представляли собою розгорнуті арії у супроводі basso continue. У них виявляло себе ставлення до щойно розказаного епізоду сюжету. Basso continue (іт. "безперервний бас") являв собою цікаву практику другої половини XVII-XVIII століття. Це час музиканти часто так і називають "епохою Генерал-баса". Техніку називали ще "цифрувати басом", так як реальна нотний запис представляла два рядки - вокальну та басову, з підписаними під нижньою рядком цифрами, що позначали тип того чи іншого акорду. При виконанні музикант (клавесиніст або органіст) розшифровував цю цифрувати запис, переводячи її в ноти. При цьому важливим був лише тип виконуваного акорду, а зовсім не точне розташування в ньому конкретних нот. Так, з одного боку, виконавець виконував волю автора, а з іншого, мав можливість в межах даного акорду вільно імпровізувати.
Провідним жанром у величезному творчості Баха, одного з найяскравіших представників німецького бароко, є духовна кантата. Спочатку цим терміном (від італійського cantare - "співати"), що з'явилися в Італії в XVII столітті, позначали чисто вокальну музику, на відміну від сонати (від італійського sonare - "звучати"). У Німеччині, на відміну від Італії, довгий час побутувала виключно духовна кантата. Тексти для своїх творів німецькі композитори запозичували з Нового заповіту, протестантських хоралів. Іноді використовували і авторські поетичні тексти. Самі композитори свої твори кантатами не називали, вважаючи за краще говорити про них, як про Kirchenmusik ("церковній музиці").
І.С. Бах створив п'ять великих річних циклів кантат до різних дат протестантського церковного календаря. У цих творах для солістів, хору та органу (оркестру) співучі арії чергуються з речитативний діалогами і великими хоровими побудовами. Сам композитор теж волів не називати свої твори кантатами. Так їх назвали у виданнях Бахівського товариства, заснованого в Лейпцігу в 1850 році. Сам же Бах іменував їх "концертами", "Мотет", "діалогами", залежно від специфіки композиції.
Драматургічні принципи, вироблені в кантатах, Бах блискуче втілює в месах і "Страстях". Пасіони (від латинського passionis - страждання) - це храмове дійство, засноване на євангельському сюжеті про страждання і смерть Христа. У церковний ужиток "Страсті" увійшли в IV столітті, як урочисте читання меси на великому тижні. З XIII століття "Страсті" вже виконувалися декількома священиками "за ролями". У XVII столітті з'явилися оригінальні "Пристрасті", в яких канонічний євангельський текст був доповнений протестантськими співами і вільними поетичними фрагментами.
Основний сюжет, виражений в євангельських віршах, речитативом розповідає соліст. Головні дійові особи, такі як Ісус, Петро, Пілат, так само вступають в речитативні діалоги. Хор висловлює, як правило, співчутливе ставлення натовпу до подій. Солісти в аріях виказують особисте ставлення до того чи іншого епізоду. І нарешті, хор часом виконує належний моменту трагедії хорал, піднімаючи розповідається подія до вселенського масштабу.
Фуга. Свій класичний період фуга переживає в середині XVII століття у творчості І.С. Баха і Г.Ф. Генделя. До цього часу складаються основні конструктивні частини фуги. Класична фуга складається з трьох розділів: експозиційного (лат. expositio - "виклад, показ"), розвивального і завершального.
Експозиційний розділ. Тут тема фуги (зазвичай дуже коротка виразна мелодія), потім до неї приєднується протискладення. Так голоси один за іншим вступають в загальне звучання. Поступове вступ голосів і складає експозицію фуги. Потім, в розвиваючому розділі, тема проводиться в різних голосах і в різних видах. Тема може звучати збільшенимитривалостями, задом наперед (Ракохід) або догори ногами (інверсія). Але при цьому чуйний композитор завжди залишає характерні ознаки теми цілком впізнаваними для слухача. Завершується ж фуга розділом, в якому в зміненому вигляді повторюється експозиція.
Один з найважливіших типів інструментальної музики, який з'явився при бароко був концерт. Спочатку концерт з'явився в церковній музиці в кінці епохи Відродження, і ймовірно це слово мало значення «контрастувати» або «боротися», але в епоху Бароко він затвердив свої позиції і став найбільш важливим типом інструментальної музики.
Двома з найбільш великих композиторів концертів того часу були Кореллі і Вівальді. Вони встановили і зміцнили концерт як спосіб продемонструвати всю майстерність соліста.