Одинадцятий принцип – писані стандартні інструкції

Щоб виробниче чи всяке інше підприємство справді йшло вперед, необхідно як враховувати всі успіхи, а й ретельно, систематично закріплювати їх письмово.

Робота з застосуванню всіх вже викладених десяти принципів продуктивності може і має письмово, зводитися в тверді стандартні інструкції те щоб кожен працівник підприємства розумів всю організацію загалом своє місце у ній. На багатьох заводах немає жодних письмових інструкцій, крім другорядних, допоміжних Правил внутрішнього розпорядку, излагаемых в неприпустимо грубої форми і завжди кончающихся загрозою розрахунку.

Збірник стандартних написаних інструкцій – це кодифікація законів і практики підприємства. Всі ці закони, звичаї і практичні прийоми би мало бути старанно обстежені компетентним і висококваліфікованим працівником, та був ним зведені в письмовий звід.

Підприємство, позбавлене стандартних написаних інструкцій, не може до неухильному руху вперед. Писанные інструкції дають нам можливість домагатися більшої кількості успіхів набагато швидше.

Дванадцятий принцип – винагороду за продуктивність

Щоб дати працівникам справедливе винагороду за продуктивність, необхідно попередньо встановити точні трудові еквівалентами. Як високо оплачуватиметься трудовий еквівалент, одиниця праці, тут інше важливо: важливий принцип. Роботодавці і створить робочі можуть зійтися на мінімальної оплаті за максимального робочому дні, проти заперечувати годі й говорити; але у всякому разі будь-якої поденної платі має відповідати цілком певний і старанно высчитанный еквівалент праці.

По Эмерсону, застосування принципу винагороди за продуктивність формулюються так.

1. Гарантована погодинна оплата.

2. Мінімум продуктивності, недосягнення якого означає, що робочий не пристосована до цій роботі що його треба або підучити, або перекласти іншому місці.

3. Прогресивна премія за продуктивність, начинающаяся за показ такої низького ступеня, що ні отримувати премії не пробачно.

4. Норма повної продуктивності, встановлювана виходячи з докладних і ретельних досліджень, зокрема виходячи з вивчення часу й рухів.

5. На кожну операцію – певна норма тривалості, норма, створює радісний підйом, т. е. що стоїть посередині між домінуючій повільністю і дуже стомливою швидкістю.

6. З кожної операції норми тривалості повинні змінюватися залежно від верстатів, умов й особистості виконавця; в такий спосіб, розкладу повинні індивідуалізуватися.

7. Визначення середньої продуктивності кожного окремого робочого за всі виконаним їм операціям за час.

8. Постійний періодичний перегляд і розцінок, пристосування їх до мінливих умов. Це вимога важливо і потрібно. Якщо зміну умов вимагає від робочих підвищення кваліфікації або збільшення зусиль, необхідно підвищувати й заробітну платню. норми тривалості операцій найменшого стосунку до ставками немає. Таких дітей потрібно переглядати і "змінювати задля здобуття права однак проводити розміри зарплати, а здобуття права вони постійно, попри всі мінливих умовах, залишалися точними.

9. Робочий повинен матимуть можливість закінчувати операцію над точний стандартний термін, а трохи раніше чи трохи пізніше, не більше деякою стандартної зони. Якщо нормальний термін тривалості здається йому неправильним, він повинен матимуть можливість обмежитися погодинної платою і навіть малу продуктивність. Таке її поведінка буде дуже удорожать собівартість продукції, і роботодавцю доведеться своїх інтересах нормалізувати фізичні чи психічні умови праці, аби допомогти робочому виробляти повну норму.

Щоб люди працювали добре, вони повинні прагнути бути ідеали; вони мусить бути надія на високу нагороду за продуктивність, а інакше ні зовнішні почуття, ні дух, ні розум не отримують ніякого стимулу.