4.4. Цензура як знаряддя комунікативного насильства

Цензура – у найширшому розумінні: управління інформаційним простором; у широкому розумінні: контроль держави, організації чи групи людей за змістом та розповсюдженням інформації, що вважається шкідливою чи непотрібною; контроль за поширенням комунікаційними каналами яких-небудь знань (фактів, концепцій), стимулів (закликів, вольових впливів), емоційних настроїв (збурювання, схвалення, скорбота та ін.); у вузькому розумінні: пряме втручання з метою обмежити або заборонити поширення інформації.

Цензурою називається також офіційно заснована служба, чиї посадовці уповноважені припиняти (фільтрувати) будь-які повідомлення, небажані для влади, переглядаючи створені повідомлення і накладаючи заборону на них у цілому чи їхні частини відповідно до критеріїв (політичних або етичних/естетичних) цензурної інституції.

Ініціаторами цензури може бути світська або церковна влада.

Цензурний контроль може охоплювати не тільки факти публічного оприсутнення й тиражування небажаної інформації, твори писемності й друку, але й інші документи: театральні постановки, художні виставки, музичні композиції, наукові збори, публічні обговорення тощо.

Цензуру з погляду застосовуваних методів поділяють на кілька видів: відкриту і приховану, пряму й опосередковану, попередню й наслідкову.

Відкрита Видаються спеціальні закони, що забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей (наприклад, Білорусія, Китай, Австралія, Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики)		Цензура	Прихована У вигляді залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції або фізичної загрози їхньому життю
Пряма Безпосередньо забороняється публікація певних статей, книг, діяльність конкретних засобів масової інформації			Опосередкована Непряме перешкоджання діяльності деяких ЗМІ, видавництв, авторів тощо (наприклад, шляхом застосування економічних або адміністративних важелів: несанкційовані перевірки, результатом яких стають високі штрафи, вилучення інформаційної продукції на псевдо законних підставах, арешт майна на певний час і, як наслідок, зупинка роботи редакції тощо)
попередня (заборонна) створення таких умов, за яких у державі суттєво ускладнюється свобода преси та ведення бізнесу в інформаційній сфері (ліцензування, реєстрація, засекречування та ін. дозвільна система, за допомогою якої держава може регулювати допуск тих чи інших суб’єктів на інформаційний ринок, дуже поширена до початку ХХІ століття в усіх країнах світу, зараз здійснюється в диктатурах та під час надзвичайного чи воєнного стану; також заборона окремих тем, тенденційне редагування матеріалів, заборона на вживання певних слів)	наслідкова (каральна) Така форма тиску, яка виникає як результат появи тієї чи іншої інформації (застосування санкцій, судові переслідування та інші дії (ув’язнення, конфіскування накладу) щодо автора повідомлення, адресанта, інформаційного посередника (видавця, ЗМІ); різновиди –бібліоцид (повне знищення тиражу творів друку, спалення рукописної книги і под.) і спецхран (доступ до документів обмежений або й зовсім не можливий)

В Україні цензура як перешкоджання свободі думки і слова, вільному вираженню ідей та переконань заборонена законодавчо (Конституція України, «Цивільний кодекс України», закони «Про інформацію». «Про друковані засоби масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та ін.). Також законодавство забороняє створювати будь-які органи, установи, посади, діяльність яких була б пов'язана з цензурою масової інформації. Однак існують деякі офіційні обмеження на розповсюдження інформації (державна й комерційна таємниця, приватна інформація тощо) чи певних думок (заборона закликів до повалення конституційного ладу, розпалення расової чи національної ворожнечі та ін.), які містить сучасне законодавство. Так само відрегульовані питання цензури й у законодавчих актах більшості країн сучасного світу.

Сьогодні разом із стрімким побільшанням обсягів інформації з'являються все нові й нові комунікативні канали та технології інформаційного обміну, як-от інтернет. Водночас у теперішньому комунікативному просторі виникають і численні засоби обмеження інформації (від традиційних – ув'язнення інтернет-журналістів у Сирії, побиття блогерів у Росії до технологічно складніших – наприклад, розроблення державою сервісу електронної пошти, що бере під контроль комп'ютери користувачів, ретельно сплановані кібератаки на білоруські інтернет-видання).

Згідно з дослідженнями Комітету захисту журналістів України (О'Брайєн Д. Десять тактик інтернет-цензури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://оsvita.mediasapiens.kіеv.uа/material/2488 – Заголовок з екрану.), існує десять поширених прийомів обмеження свободи слова й тиражування інформації в інтернеті, а також є країни, де «новітня цензура» використовується найчастіше.

Таблиця.