Тактики інтернет-цензури

Прийом цензури

Характеристики цензурних прийомів

Блокування сайтів

провайдерів інтернет-послуг своєї країни та міжнародні мережеві вузли для блокування доступу громадян до сайтів із «чорного списку» або унеможливлення пошуку за певними ключовими словами. Після сумнівних результатів президентських виборів 2009 року Іран суттєво удосконалив систему блокування доступу до сайтів, а також посилив боротьбу з інструментами, що дають журналістам змогу переглядати чи публікувати онлайн-контент. У січні 2011 розробники програми Тоr, призначеної для подолання цензурних обмежень в інтернеті, виявили, що іранські державні цензори почали використовувати нові, передові технології ідентифікації та знешкодження антицензурних програм. У жовтні 2010 р. блогера Хоссейна Ронагі Малекі було засуджено до 15 років ув'язнення за звинуваченням у розробці однієї з таких програм та наданні іншим іранським блогерам сприяння ві необмеженому доступі до інтернету. Стосунки іранської влади з пресою - чи не найгірші у світі: Іран і Китай очолили список головних переслідувачів медіа у світі за версією КЗЖ 2010 року.

Ювелірна цензура

постійне фільтрування контенту популярних сайтів врешті заохочує користувачів шукати способів обійти цензуру, тому тоталітарні режими часом атакують сайти лише у вирішальній моменти. В Білорусі опозиційний сайт «Хартія 97» передбачив, що доступ до нього буде перекритий на час президентських виборів у грудні 2010 року. Справді, в день голосування сайт був виведений з ладу DDоS-атакою. Згідно з білоруською пресою, спроби потрапити на сайт «Хартії 97» з мереж білоруських провайдерів закінчувались переходом на фальшивий сайт невідомого походження. Вибори, проведені без контролю незалежних ЗМІ, супроводжувались численними порушеннями. Одначе тиск на «Хартію 97» не обмежився технологічними заходами: напередодні виборів у редакції видання провели обшук, редакторів били, арештовували та залякували. У вересні 2010 року засновник сайту Олег Бебенін був знайдений повішеним за нез'ясованих обставин: влада; назвала цю смерть самогубством. У червні 2011 року влада Білорусі заблокувала доступ до соціальної мережі «ВКонтакте»

Обмеження доступу до інтернету

високотехнологічні операції проти інтернет-видань не потрібні за умови, що населення країни не може їх читати. Влада Куби тримає інтернет-зв'язок під суворим контролем, і лише дуже невелика частка кубинців має право використовувати його вдома. Більшість вимушена звертатись до контрольованих державою точок доступу, де користувачі засвідчують свою особу, перебувають під прискіпливим наглядом і можуть переглядати виключно кубинські сайти. Державні паролі для доступу до інтернету продаються на чорному ринку, тож онлайн-журналісти мусять купувати їх, щоб отримувати та поширювати незалежну інформацію. Тим, хто на це і наважується, загрожують великі неприємності. Проти відомої блогерки Йоані Санчес було розгорнуто дискредитаційну кампанію на державному кубинському телебаченні, і доступному, на відміну від мережі, всім громадянам країни. Нещодавно Куба й Венесуела оголосили про прокладання оптоволоконного кабелю між країнами, що мав би розширити можливості доступу в інтернет для Куби. Невідомо, чи стосуватиметься це пересічних кубинських громадян

Контроль за інфраструктурою

телекомунікаційні системи багатьох країн тісно пов'язані з владою. Це надає останній змогу контролювати нові медіа. В Ефіопії державна телекомунікаційна компанія є монополістом на ринку доступу в інтернет, а також стаціонарної й мобільної телефонії. Попри угоду з France Telecom, уряд досі володіє компанією Еthіо Теlесоm і керує нею, вдаючись до цензури там і тоді, коли вважає за потрібне. ОреnNеt Іnitiativе, всесвітній дослідницький проект, що моніторить цензуру та стеження в інтернеті, заявляє, що Ефіопія істотно фільтрує політичні новини. Влада продовжує переслідувати онлайн-журналістів, багато з яких ув'язнені через свою професійну діяльність. Ефіопський уряд не просто посідає весь зв'язок у країні, але й розробив дорогу систему супутникових «глушників», що перешкоджають громадянам країни отримувати новини з іноземних джерел

Атаки на емігрантські сайти

журналістам, вимушеним утекти зі своєї країни, інтернет дає змогу продовжувати поширювати інформацію та коментарі про їхню батьківщину. Одначе навіть в еміграції м'янманські сайти зазнають тиску й періодично страждають від DDoS-атак. Розташований у Таїланді сайт Irrawaddy, інформаційне агентство Мizzima, що знайшло прихисток в Індії, та Democratic Vоісе оf Вurmа, базований у Норвегії, внаслідок атак були майже або повністю виведені з ладу. Атаки часто трапляються у знакові дати, зокрема річницю Шафранової революції –протиурядового виступу 2007 року, очолюваного буддистськими ченцями, що був жорстоко придушений. Джерелами інформації для емігрантських сайтів є журналісти, що підпільно збирають інформацію та надсилають її з М'янми назовні. Така підпільна журналістська робота вельми ризикована — щонайменше п'ятеро дописувачів Democratic Vоісе оf Вurmа були засуджені до значних термінів позбавлення волі

Віруси від влади

шкідливі програми, приховані у пристойних на вигляд та важливих за змістом електронних листах, надсилаються на приватну електронну адресу журналіста. Коли той відкриває лист, програма потаємно встановлюється на комп'ютер і починає шпигувати за його власником, надсилаючи дані про всі його дії, а також таємні документи, до відповідних інстанцій. Віруси можуть навіть використовувати комп'ютери журналістів для участі в кібератаках. Журналісти, що працюють у Китаї або пишуть про Китай, стають жертвами подібних атак найчастіше, й немає сумніву, що причина полягає у їхній професійній діяльності. Хвиля подібних атак збіглася з врученням Нобелівської премії миру, присудженої ув'язненому правозахиснику Лю Сяобо, та тиском влади на журналістів, що висвітлювали протести у країнах Близького Сходу й Північної Африки. Експерти з кібербезпеки компаній Metalab Asia та SесDеv виявили, що ці віруси розроблялись спеціально для стеження за китайськими журналістами, дисидентами та

громадськими організаціями

Кібершахрайство від влади

як і в багатьох недемократичних країнах, у Тунісі за часів Зіна аль-Абідіна Бен Алі існувала цензура електронної пошти й соціальних мереж. Одначе 2010 року туніське відомство, що контролює інтернет, пішло навіть далі. Користувачів непомітно спрямовували на фальшиві сторінки входу до Google, Yahoo й Fасеbоок, що викрадали юзернейми та паролі тунісців. Коли онлайн-журналісти почали писати про заворушення в країні, влада використала вкрадені дані для знищення їхніх дописів, пецслужби тоталітарних режимів адаптували для своїх потреб практику викрадання особистої інформації за допомогою| фальшивих сторінок, поширену серед хакерів. Хоча після перемоги революції та зречення Бен Алі ця практика припинилась, новий уряд не виявляє готовності припинити контролювати інтернет. Він уже оголосив, що продовжить блокувати сайти, які є «непристойними, містять пропаганду

насильства чи ненависті»

Кнопка вимкнення інтернету

відчайдушно хапаючись за владу, президент Хосні Мубарак розпорядився вимкнути інтернет у Єгипті в січні 2011 р., аби не дозволити онлайн-журналістам доносити інформацію про протести в країні до цілого світу, а громадянам - отримувати доступ до незалежних новин. Єгипет не був першою державою, що відрубала доступ до інтернету, щоб запобігти поширенню новин: під час протестів у М'янмі 2007 р. влада теж зробила щось подібне, а Китай значно обмежив інтернет-зв'язок під час міжетнічних конфліктів у провінції Сіньцзян 2010-го. Заборона, встановлена приреченим режимом Мубарака, не протрималась довго: доступ до мережі був відновлений за тиждень. Але відтоді спробу диктатора повторили його колеги в Лівії та Бахрейні, де також спалахнули масові протести. Попри падіння режиму Мубарака, перехідний військовий уряд також вдається до репресій: у квітні політичного блогера було засуджено до

трьох років ув'язнення за образу влади

Затримання блогерів

незважаючи на поширення високотехнологічних засобів боротьби зі свободою слова в інтернеті, найпростішим залишається звичайне ув'язнення тих, хто цю свободу практикує. Блогери та інтернет-журналісти становлять

приблизно половину медійників, ув'язнених 2010 року. Сирія залишається одним із найнебезпечніших місць у світі для блогерів. Кількість затриманих та ув'язнених блогерів тут невпинно зростає. Під час закритого засідання у лютому 2011 сирійський суд прирік блогерку Таль Аль-Маллохі до п'яти років позбавлення волі. Коли 2009 року її заарештували, їй і було 19. У своєму блозі Аль-Маллохі писала про права палестинців, несправедливість урядів арабських країн до своїх громадян та про кризу арабського світу. У березні онлайн-журналіст Халед Елехтеяр був затриманий на тиждень, а його колега Ахмад Абу-аль-Хайр потрапив до буцегарні вже вдруге за два місяці

Насильство проти інтернет-журналістів

у країнах, де влада чинить насильство над журналістами, співробітники інтернет-видань і блогери стають жертвами найчастіше. У листопаді 2010 року в Росії жорстоко побили; відомого журналіста й блогера Олега Кашина. Він зазнав тяжких поранень і деякий час перебував у комі. Правоохоронці не знайшли нападників, що досить типово для Росії, де відсоток розкритих злочинів досить невеликий. Напад на Кашина увінчав череду подібних випадків: 2009 року був побитий Михайло Афанасьєв, редактор сибірського інтернет-видання, а 2008 року в Інгушетії вбили власника сайту Магомеда Євлоєва.