8.10. Стиль співробітництва

Дотримуючись цього стилю, ви берете активну участь у розв'я­занні конфлікту і захищаєте свої інтереси, але прагнете при цьому співпрацювати з іншою людиною.

Цей стиль вимагає тривалішої роботи порівняно з іншими підхо­дами до конфлікту, оскільки ви спочатку «викладаєте на стіл» потре­би, турботи та інтереси обох сторін, а потім обговорюєте їх.

Проте якщо у вас є час, а вирішення проблеми для вас має важливе значення, то це добрий спосіб вироблення взаємовигідного рішення.

Цей стиль особливо ефективний, коли сторони мають різні при­ховані потреби. Хоча спочатку може здатися, що сторони бажають одного й того самого, вони можуть мати різні стратегічні цілі й пла­ни на майбутнє, що є безпосереднім джерелом конфлікту.

Наприклад, може здатися, що причиною конфлікту на роботі є повільність службовця. Але ця повільність може приховувати глиб­шу суперечність, причина якої - невдоволеність роботою (недостат­ня повага, визнання чи довірена відповідальність).

Якщо реагувати тільки на поверхові прояви, то це схоже на кос­метичний ремонт, низька ефективність якого виявиться з часом, бо корені проблеми залишаться.

Людина може перестати бути повільною, але вдаватиметься до неусвідомлюваного саботажу, влаштовуючи додаткові перерви, ви­користовуючи в особистих цілях обладнання тощо. При цьому пере­конуватиме себе в тому, що має на це право, бо її роботу оцінюють і оплачують недостатньо.

Якщо ж обидва учасники конфлікту розуміють, у чому є його при­чина, то можуть разом шукати нові альтернативи чи випрацьовувати сприйнятливі компроміси.

Такий підхід рекомендується використати в ситуаціях, коли:

• вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче повністю від нього усунутися;

• у вас тісні, тривалі й взаємозалежні стосунки з іншою стороною;

• у вас є час попрацювати над виниклою проблемою (це добрий підхід до розв'язання конфліктів на основі перспективних планів);

• ви та інша людина обізнані з проблемою, і бажання обох сторін відомі;

• ви і ваш опонент маєте намір винести на обговорення деякі ідеї і потрудитися над виробленням рішення;

• ви обидва спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

• обидві, втягнуті в конфлікт сторони, наділені однаковою вла­дою чи не помічають різницю в становищі для того, щоб на рівних шукати шляхи вирішення проблеми.

Стиль співробітництва вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторо­ни в складних і важливих конфліктних ситуаціях.

8.11. Стиль компромісу

Компроміс досягається на більш поверховому рівні порівняно із співробітництвом; ви поступаєтесь у чомусь, інша людина теж у чомусь поступається, і в результаті ви зможете дійти спільного розв'язання.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного і того самого, але знаєте, що одночасно це є для вас нездійсненним.

Наприклад, ви прагнете посісти одну й ту саму посаду, або, будучи у відпустці вдвох, ви бажаєте провести її по-різному. На випадок спільної відпустки ви можете домовитися таким чином: «Добре, ми проведемо частину відпустки в горах, а частину - на березі моря».

Нижче перелічені типові випадки, в яких стиль компромісу є най­ефективнішим:

• обидві сторони наділені однаковою владою і мають взаємовиключаючі інтереси;,

• ви хочете дійти рішення швидко, оскільки у вас немає часу, або тому, що це найекономніший і найефективніший шлях;

• вас може влаштовувати тимчасове рішення;

• ви можете скористатися короткочасною вигодою;

• інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефектив­ними;

• задоволення вашого бажання є для вас вельми суттєвим, і ви можете дещо змінити початкову мету;

• компроміс дозволить вам зберегти взаємини, і ви волієте отри­мати хоча б що-небудь, ніж втратити все.

Коли ви прагнете дійти компромісного рішення з кимось, вам слід розпочинати зі з'ясування інтересів і бажань обох сторін.

Після цього необхідно визначити сферу спільних інтересів. Ви повинні подавати пропозиції, вислуховувати пропозиції іншої сто­рони, бути готовим до поступок, обміну послугами тощо.

Продовжуйте переговори, допоки зможете виробити прийнятну для обох сторін формулу взаємних поступок. В ідеальному варіанті компроміс влаштовує вас обох.

Досягти компромісу можна за допомогою таких методів:

1. «50x50». У даному випадку обидві сторони чудово усвідом­люють, що ставки високі, і кожна готова продемонструвати гнучкість, для того, щоб знайти якесь загальне прийнятне рішен­ня. Вони розуміють, що негативні наслідки війни одне з одним значно страшніші, ніж; побоювання прогадати при політиці взаєм­них поступок. Про подібний варіант думає більшість людей, коли чують фрази типу «взаємна вигода» або «виграш навпіл» , проте в реальному житті до компромісу часто звертаються як до остан­нього засобу.

2. «Програвших бути не повинно». Часто під час конфліктів ми виходимо з того, що існує суворо обмежений обсяг вигоди або виграшу, і що неодмінною умовою виграшу є програш опонента. Подібна орієнтація на суперництво призводить, швидше, до розбіжності позицій у ході переговорів, ніж; до їх зближення. Дуже часто межі рішень можуть бути значно розширені, оскільки можна погодити реальні інтереси двох сторін, досягаючи більшої взаємної вигоди порівняно із звичайним погодженням.

3. «Розсовуючи межі підходів». Є притча про старого, який залишив трьом синам у спадок сімнадцять верблюдів і загадав завдання, яке, на перший погляд, не можна розв'язати; розподі­лити їх порівну. Після того, як місцевий мудрець віддав їм свого верблюда, проблема була вирішена. Це приклад того, як ми, розсовуючи межі можливих підходів і включаючи нові варіанти, отримуємо додаткову можливість нівелювати конфлікт. Коли видозмінюємо проблему, досліджуючи обидві точки зору, стає можливим по-новому поглянути на ситуацію і отримати додаткову інформацію, що завжди дозволяє нам знаходити найбільш універсальні рішення в будь-яких складних ситуаціях.

Важливим чинником, що впливає на результативність завершення конфлікту, є участь у його регулюванні третьої сторони. Вона може діяти як сила, що підтримує одну із сторін, і як незалежний посередник. У першому випадку завершення конфлікту здійснюється за допомогою насильства та соціального тиску, у другому — суду, арбітражу, медіації.

Медіація — вид діяльності, що полягає в оптимізацїі за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.

Найчастіше для цього влаштовують переговори за допомогою медіатора (третьої сторони). Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін, відсутність у них процедурних переваг, незалежність та нейтральність медіатора, конфіденційність переговорів.

Медіаторство може бути офіційним (формальним) і неофіційним (неформальним). Офіційними медіаторами виступають міждержавні організації (ООН), окремі держави, державні правові інституції, державні комісії, представники правоохоронних органів, громадські організації тощо.

Неофіційними медіаторами бувають відомі особи, представники релігійних організацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.

Сторони здебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, сили та засоби для розв'язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, не вдається знайти спільне, по-різному тлумачать головні для вирішення конфлікту критерії або вважають конче необхідним зовнішній контроль за дотриманням проміжних тимчасових угод. Буває, що сторони дорожать добрими відносинами, але за певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг медіатора.

Медіатор може і самостійно ініціювати свою участь у розв'язанні конфлікту. Це відбувається за існування загрози застосування насильства сторонами чи реального його застосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони його самотужки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішення конфліктуючих сторін соціологія конфлікту визначає такі його ролі:

— третейський суддя (авторитарна роль, має найбільші можливості щодо визначення варіантів вирішення проблеми);

— арбітр (теж має значні повноваження, але сторони можуть не погодитися з його рішенням та опротестувати його);

— посередник (більш нейтральна роль; маючи певні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);

— помічник (не втручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей);

— спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).

Він повинен володіти знаннями та професійними якостями для переговорів, мати досвід регулювання конфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісні якості тощо. Медіацію вважають досить ефективною формою розв'язання конфліктів.