4. Радянська.

Застосовувалася в СРСР та країнах, що орієнтувалися на його шлях розвитку. Тепер залишилася зі змінами на Кубі, Північній Кореї, В‘єтнамі, Китаї. Для неї характерно:

- заперечення принципу поділу влади;

- формальна повнота влади ради на своїй території;

- ієрархічна підпорядкованість всіх елементів системи;

- патерналізм;

- приналежність реальної влади партійним організаціям (незалежно від назви).

Вибір тієї чи іншої моделі як правило не є результатом суто раціонального підходу, а скоріше обумовлений історично, має в своїй основі традиції, притаманні певному народові. Головне - гарантувати місцевим мешканцям реальну можливість самостійно вирішувати проблеми місцевого значення.

Іі. Концепції місцевого самоврядування

Термін «місцеве самоврядування» виник у ХІХ ст., проте історія цієї інституції значно довша. Її витоки – в античності, а становлення як інституції насамперед пов‘язано з боротьбою населення середньовічних міст Європи за право на свою незалежність та зі становленням абсолютистської держави. Вони діяли як тимчасові союзники проти спільного противника - всевладдя крупних феодалів й, перемігши їх, встановили порядок взаємин місцевої та центральної влади, що в головних рисах зберігається й досі. Таким чином, місцеве самоврядування - одна з підвалин європейської цивілізації.

Починаючи з кінця XVIII ст. спостерігалося кілька спроб пояснити природу його походження, виходячи, насамперед, з розуміння первинного суб‘єкта місцевого самоврядування - громади та характеру влади що вона реалізує. Принциповим є запитання: чи здійснює територіальний колектив і його органи окрему, відмінну від державної влади функцію контролю, чи, навпаки, вони вмонтовані в державний механізм і виконують функції органів держави. В залежності від відповіді виділяють:

1. Концепція вільної громади, в т.ч. «хазяйська». Її прихильники визнають місцеве самоврядування автономною формою публічної влади, джерело якої - природне право територіальної громади. Вона виникає раніше, ніж держава, отже первинна по відношенню до неї, тому місцеве самоврядування повинно гарантуватися державою. В даному разі право на нього визнається лише за населеними пунктами, а на інших рівнях можливо добровільне об‘єднання громад. Поширюється така влада виключно на проблеми місцевого значення, залишаючи решту державі. Діє принцип «дозволено все, що не заборонено законом».

2. Державницька концепція. Згідно до неї місцеве самоврядування вважається лише однією з форм територіального управління, способом здійснення децентралізації влади на місцевому рівні, джерело якої - державна влада, а останньої - народ. Місцеве самоврядування в такому разі володіє певною автономією від центральної влади, але по суті є засобом здійснення її функцій, воно можливе не лише на рівні територіальних громад, але й цілих регіонів. Таке розуміння відображено в Європейській хартії місцевого самоврядування. Діє принцип «дозволено лише те, що передбачено законом».

3. Концепція муніципального дуалізму. Це спроба поєднати два попередні підходи. Прибічники цієї теорії вважають, що місцеве самоврядування одночасно як представляє інтереси громади, так і виконує певні функції, покладені на нього державою. Відповідно й повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на «власні» та «делеговані». При вирішенні перших органи місцевого самоврядування можуть діяти незалежно, дотримуючись при цьому законодавства. А у випадку з другими вони підконтрольні відповідним державним органам.

Всі зазначені концепції більшою, або меншою мірою вплинули на сучасне українське законодавство. Але наведений перелік не є вичерпним. Існували також концепції «політична», «держави загального добробуту», «позаполітичного місцевого самоврядування», «муніципального соціалізму» тощо.