- •Методологія науки та методологія і організація наукових досліджень як самостійні дисципліни.
- •2. Предмет, завдання і структура курсу методології юридичних досліджень.
- •3.4 Місце методології юридичних досліджень серед інших навчальних дисциплін.
- •5. Наукознавство
- •6. Предмет філософії науки
- •7.Поняття науки- основні підходи до розумінння
- •8.Функції науки
- •Історія розвитку науки та основні напрями філософії науки
- •Предмет та структура юридичної науки
- •Поняття наукової традиції
- •Місце юридичної науки в системі наукових знань
- •13. Поняття та види пізнання
- •14. Поняття наукового пізнання
- •15. Структура наукового пізнання.
- •16.Форми наукового пізнання
- •17. Стилі, норми, ідеали наукового пізнання
- •18. Поняття наукової раціональності
- •19. Типологія наукової раціональності. 20. Особливості класичного, некласичного і пост класичного типів наукової раціональності
- •22.Методологія в системі філософського знання
- •23. Онтологічний та гносеологічний аспекти визначення поняття методології
- •24. Поняття наукового методу
- •25. Прийом, спосіб, засіб, інструмент наукового пізнання.
- •26. Методологічний підхід
- •27. Співвідношення теорії та методу.
- •28. Поняття типології та класифікації
- •29. Критерії класифікації наукових методів
- •30. Види класифікації наукових методів
- •31. Класифікація та характеристика наукових методів за сферою дії та ступенем загальності
- •1) Філософські методи та їх роль у науковому пізнанні
- •2) Загальнонаукові методи дослідження
- •3) Часткові методи наук (внутрішньо- та міждисциплінарні)
- •37. Діалектичний підхід в юридичній науці.
- •38. Формально-юридичний підхід в юридичній науці. Позитивізм та правовий позитивізм.
- •39. Історичний підхід в юридичній науці.
- •40. Критичний та аксіологічний підхід в юридичній науці.
- •41. Соціологічний підхід в юридичній науці
- •42. Герменевтичний підхід
- •43. Феноменологічний підхід
- •44. Синергетичний та системний підходи
- •45. Організація наукової діяльності в Україні
- •46. Статус науковця
- •47. Університет як суб’єкт наукової діяльності
- •48. Державна екзаменаційна комісія
- •49. Спеціалізована вчена рада
- •50.Поняття та види наукових студентських робіт
- •51.Структура магістерської роботи
- •52.Правила оформлення магістерської роботи
- •53.Процедура підготовки та захисту магістерської роботи
42. Герменевтичний підхід
Цей підхід ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції. Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).
Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена. • Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. • Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься. Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.
Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак¬тиці використовуються різні способи тлумачення норм права. - Граматичний спосіб тлумачення норм права - Систематичний спосіб тлумачення правих приписів - Логічний спосіб тлумачення правових приписів - Історичний спосіб тлумачення правових приписів
43. Феноменологічний підхід
Феноменологія (грецьк. phenomenology, букв. – вчення про феномени) як вчення
про явище є одним із найбільш популярних філософських напрямів на Заході у нинішній час. В основі феноменологічного розуміння – спеціальний метод феноменологічної редукції, яка здійснюється в два етапи: ейдичної редукції, на якому під сумнів ставиться цінність вихідного для багатьох наук вірування у реальність зовнішнього світу, і трансцендентальної редукції, коли під сумнів ставиться вірування в реальність „Я” як частини реальності зовнішнього світу . Його родоначальниками вважаються Е. Гуссерль, Ф. Брентано і М. Хайдеггер. У межах феноменологічного підходу його засновники намагалися відійти від суб’єктивізму (психологізму) при визначенні всіх соціальних феноменів (у тому числі й права) й наблизитися до об’єктивізму, який має трансцендентальний характер та не залежить від емпіричної дійсності.
Основний принцип феноменологічного підходу до розуміння права – принцип інтер-суб’єктивності соціального світу – дозволяє по-новому поставити питання про трансцендентальну підставу знання (а також і реальності) й дає на нього нову відповідь. Названий принцип являє собою основу феноменологічного бачення права і був вперше започаткований у рамках „теорії комунікативної дії” Ю. Хабермаса, яка описує дворівневу структуру сучасного суспільства („система” і „життєвий світ”) у підвищення престижу юридичної науки тощо.
Оскільки прихильники феноменологічного підходу щодо розуміння права, особливо його екзистенційного напрямку (напрямок М. Хайдеггера), вважають основою права конкретну життєву ситуацію чи правовідносини, право знаходить свою реалізацію з прийняттям рішення у конкретній юридично значущій ситуації. При прийнятті такого рішення відбувається становлення постійно мінливого права. При цьому право регулює поведінку в процесі правової взаємодії, а типові ролі визначає індивідуалізована норма поведінки, яка виводиться з розуміння суб’єктів взаємодії.