1.2 Основні поняття стандартизації.

Термін «стандартизація» з’явився в українському технічному словнику в пожовтневий час під впливом зарубіжного досвіду промислового виробництва.

У 1962 р. Міжнародна організація із стандартизації (ISO) прийняла перше визначення терміна «стандартизація», яке з розвитком стандартизації на національних і міжнародному рівнях систематично уточнюється. Нині стандартизацію визначають як діяльність, спрямовану на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового застосування щодо реально існуючих або потенційних завдань.

Робота із стандартизації проводиться в міжнародному масштабі, у межах СНД, України, галузі народного господарства, об’єднання, підприємства чи структурного підрозділу.

Міжнародна стандартизація - це робота із стандартизації, участь у якій відкрито для відповідних органів двох чи більше країн. Результатом її є міжнародні стандарти, що використовуються країнами-партнерами у розв’язані питань національної стандартизації для полегшення науково-технічних і торгівельних зв’язків.

Міждержавна стандартизація - це загальна система стандартизації, застосовувана незалежними державами, що провадять узгоджену політику в цій галузі.

Регіональна стандартизація - передбачає участь відповідних органів країн тільки одного географічного чи економічного регіону світу.

Національна стандартизація - провадиться в межах однієї країни. В Україні розрізняють стандартизацію державну, здійснювану урядовими органами, і галузеву, здійснювану відповідними компетентними органами певної галузі народного господарства.

Досягнення науки і техніки в основному фіксується у нормативних документах (НД).

Нормативний документ містить правила, загальні принципи та характеристики, що стосуються певних видів діяльності або результатів їх; він доступний широкому колу споживачів (користувачів).

До НД із стандартизації належать: стандарти, технічні умови, керівні документи.

Стандарт - нормативний документ із стандартизації, розроблений, як правило, за згодою, що характеризується відсутністю заперечень з істотних питань у більшості зацікавлених сторін, і затверджений визнаним органом (або підприємством), в якому можуть встановлюватися для загального і багаторазового користування правила, загальні принципи, характеристики, вимоги чи методи, що стосуються певних об’єктів стандартизації, і який спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі.

1.3 Основні принципи стандартизації.

При виконанні робіт із стандартизації необхідно керуватись такими принципами:

-враховувати рівень розвитку науки і техніки, наводити в нормативних документах тільки прогресивні норми і правила;

-забезпечувати гармонізацію нормативних документів із стандартизації з міжнародними, регіональними, а при необхідності із національними стандартами інших країн;

-забезпечувати відповідність вимог нормативних документів актам законодавства;

-розробляти нормативні документи, що можуть бути використані для сертифікації продукції;

-забезпечувати доступність інформації;

-наводити в нормативних документах тільки раціональні, однозначні і обгрунтовані вимоги.