3. Теорія та теорії масової комунікації.

Будь-яка теорія, зазначає Н. Пікора, має містити такі елементи: припущення, пояснення, здатність до узагальнення та передбачення. Теорія повинна давати відповідь на головне запитання "чому?" Вона тлумачить весь феномен, включно з тим, що відбувається з ним і довкола нього. Теорія спирається на досвід (спостереження) і потім продукує знання (пояснення).

Існує велика кількість теорій, концепцій та гіпотез масових комунікацій, які у різних авторів мають інший статус і поле для застосування. Найбільшу кількість прикладів дає американська традиція. Хоч розвиток американської науки, яка спиралася на систематичне проведення медійних досліджень, у багатьох теоретичних джерелах має європейське походження. Ми розглянемо декiлька теорiй:

Чиказька школа: прагматизм. Заснована Дж. Дьюї під час 10-літнього викладання у цьому університеті (1894-1904). Навколо нього об'єдналися Д. Мід, Дж. Тафтс, Дж. Енжел, Е. Еймс та Е. Мур. Після переїзду Дж. Дьюї до Колумбійського університету ця група вчених працювала під керівництвом Дж. Тафтса. Прагматисти оспорювали ідеалізм і метафізику. Істинним і цінним є тільки те, що корисно людям і що дає практичний результат. Дьюї був еволюціоністом та емпіристом (його емпіризм мав індивідуалістичний та феноменологічний характер). Він вважав, що свідомість і мислення людини зумовлюються змістом практичних дій. Другою важливою спадщиною Чиказької школи, що зробила важливий внесок у медіадослідження, був гуманізм, який значною мірою виріс із наголошування американської журналістики на питаннях соціальних реформ. Ч. Моріс просунув семіотику і "неопрагматизм", тісно співпрацював із Віденським гуртком.

Віденський гурток: логічний позитивізм. Коло вчених і філософів, організоване М. Шліком, розпочало свою діяльність 1922 р. До нього входили Г. Берґман, Ф. Франк, Р. Карнап, К. Годель, Ф. Вайсман, О. Нерат, Г. Фейґл та В. Крафт. Віденський гурток приваблював також К. Поппера та Л. Вітґенштайна. Головним чином гурток зосереджувався на логічному аналізі наукового знання. Протиставляючи науку філософії, логічні позитивісти вважали, що єдино можливим є лише наукове знання. Предметом філософії повинна стати мова, насамперед мова науки. Представники цього напряму стверджували, що знання має лише два джерела: логіку та емпіричний досвід. Віденський гурток розпався після окупації Австрії нацистами у 1938 р. Багато його членів, у т. ч. завдяки тісній співпраці з Ч. Морісом, емігрували до США. До 1950-х рр. логічний позитивізм був найбільш впливовим напрямом у філософії науки.Франкфуртська школа: неомарксизм. Була заснована Ф. Вейлом в Інституті соціальних досліджень Франкфуртського університету у 1923 р. До неї входили: М. Горкгаймер, Ф. Полок, К. Ґрюнберґ, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, К. Ландавер, О. Кірхгаймер, Ю. Габермас Представники Франкфуртської школи запровадили поняття соціальної філософії й методологічно розширили рамки марксистської ідеології, виправляючи її догматизм. Інститут соціальних досліджень виїхав із Німеччини з приходом до влади Гітлера і працював тривалий час у Женеві, Лондоні, Парижі, а з 1936 р. — у США. Франкфуртська школа знаменита розвитком методу аналізу, названого критичною теорією, котра прагне розкрити приховані владні відношення (зв'язки) всередині культурного феномену. Інші здобутки - теорії культурної гегемонії та авторитарної особистості. У1950 р. Інститут повернувся до Німеччини.

Бірмінгемська школа (Британські культурні студії). Працювала на базі Центру сучасних культурних студій при Бірмінгемському університеті, заснованому Р. Гогтартом та С. Голлом у 1963-1964 рр. Основні представники, Р. Вільямс, Д. Гебдідж, А. Мак-Робін, створили метатеоретичний ґрунт, застосовуючи марксизм і політекономію, пост структуралізм, критичну теорію і фемінізм. Вони запозичували свій методологічний інструментарій із соціології, історії, етнографії, медіастудій (включно з дослідженнями текстів і авдиторії). Теоретичний внесок Бірмінгемської школи охоплює соціологічні та філософські перспективи в культурі, лінґвістиці та семіотиці. її представники особливо цікавилися мас-медійною проблематикою, що відбилося, зокрема, в опрацюванні концепту медіа імперіалізму. Бірмінгемська школа розглядає інтерпретацію авдиторії та молодіжні рухи як форми опозиції домінуючій ідеології.

4. Основні поняття курсу. Визначення понять «комунікація», «інформація», «маса», «публіка», «аудиторія». Визначення феномена масової комунікації. Відмінність масової комунікації та міжособистісного спілкування. Масова комунікація як процес та як сукупність структурних елементів.

Коммуникация — это механизм общения, процесс взаимодействия.

Информация— это сообщение (предложение, высказывание), передаваемое людьми устным, письменным или другим способом (с помощью условных сигналов, технических средств и т.д.).

Масса, согласно Блумеру, — это негативно маркированная пассивная аудитория, которая без разбора «глотает» любую информацию, не вникая в ее содержание, а лишь для удовлетворения своей «неизбывной жажды» нового.

Публика — совокупность людей, являющихся объектом воздействия искусства, пропаганды, рекламы, литературы, развлекательных мероприятий, просвещения. Действия (например, выступления), рассчитанные на публику, называются публичными.

Если толпа является древнейшим социальным явлением, возникающим при физическом контакте, представляющем собой результат физического заражения, публика, или публики — продукт долгой истории становления человеческого общества, связь, объединяющая отдельных индивидов в публику — умственная, или, говоря современным языком, коммуникативная, связанная в первую очередь с распространением знаний.

Аудитория - группа лиц, на которую направлено рекламное сообщение и рекламные мероприятия. К аудитории относят тех, до кого «доходит» смысл разнообразной информации, получаемой из разных источников.

Межличностная коммуникация предполагает непосредственный контакт людей – лицом к лицу, тет-а-тет. Здесь возможна известная психологическая близость партнеров, наличие сочувствия, понимания и сопереживания.

Массовая коммуникация – процесс распространения информации и её влияния на общество посредством печати, телевидения, радио, кино и т.д., в результате чего сообщение поступает сразу к большим массам людей.

5. «Масова комунікація», «засоби масової комунікації», «засоби масової інформації», «мас-медіа», «медіа»: подібності та відмінності цих понять. Демасифікація сучасних ЗМК.

Масова комунікація - дисципліна, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно. Процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа.

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію. Масова комунікація розуміється як соціально обумовлене явище, основною функцією якого є вплив на аудиторію через зміст переданої інформації.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Термін мас медіа застосовується також до організацій, які контролюють ці технології, наприклад, телевізійних каналів або видавництв.

Мас-медіа — засоби одночасної передачі інформації групі людей, тобто засоби масової інформації.

Медіа — це канали та інструменти, що використовуються для зберігання, передачі і подання інформації або даних. Медiа часто згадуються як синонім мас-медіа або новинних медіа, але у ширшому користуванні означають єдине середовище, яке використовується для передачі будь-яких даних в будь-яких цілях.

Начальный этап демассификации СМИ (фактически новой коммуникативной модели общества) по Тоффлеру стал возможен благодаря дешевой прессе. Появление нового бесплатного канала – блога, который каждый пользователь может вести по своему усмотрению, ускорило этот процесс и вывело его на новый уровень. Быстрый рост блогосферы – доказательство социокультурного и даже психологического стремления к более глубокой индивидуализации, следствием которого и является демассификация.

Посты на стандартных блогах и в Твиттере становятся альтернативой традиционным СМИ. Блоги и Твиттере сегментируют информационный поток на тысячи элементов, становятся, как ни парадоксально это звучит, демассифицированными СМИ, многочисленными и невероятно разнообразными. Пользователь сам выбирает, что ему читать. Информационный выбор осуществляется не между ограниченным числом централизованных источников (газеты, телеканалы, официальные сайты), а в океане мнений, точек зрения, идей. Пользователь подстраивает информационный поток под свои интересы, «персонализирует» его.

Демассификация СМИ неизбежно приводит и к глубокой сегментации аудитории. Аудитория блогосферы демассифицируется вместе с информационным потоком: с формированием списка постоянно читаемых блогов у пользователя формируется свой круг информационных источников, откуда он получает информацию в соответствии со своими интересами. «Уже не массы людей получают одну и ту же информацию, а небольшие группы населения обмениваются созданными ими самими образами…»

Процесс демассификации СМИ, частью которого является расширение блогосферы, порождает еще несколько характерных особенностей современной инфосферы, а именно: проблемы адаптации к информационному потоку, фрагментацию информации, феномен формирования информационного потока самими пользователями и т.д.