Функції емоцій

Виділяють кілька регуляторних функцій емоцій: відбиваю­чу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, ко­мунікативну.

Оцінна функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, являючи собою майже миттєву інтегральну оцінку зна­чущих для людини подій, часто дає можливість визначити ко­рисність чи шкідливість факторів, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.

Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного пе­реживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії. Функцію спонукання виконують як провідні, так і ситуативні емоції. Так, провідне емоційне переживання, спрямоване на пред­мет (ціль поведінки), що задовольняє певну потребу, ініціює саму адаптивну поведінку. А ситуативні емоційні переживання, що виникають у результаті оцінок результатів окремих етапів пове­дінки, також спонукають діяти в колишньому напрямку, чи змінювати тактику поведінки, засобу досягнення мети й т.ін.

Підкріплювальна функція емоцій виявляється в процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими. Підкріплювальна функція емоцій виділяється як різновид перемикаючої функції. Вона відображає вирішальну роль емоцій при виробленні умовних рефлексів.

Перемикальна функція емоцій виявляється в тім, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки люди­ни, так і викликати зміну цієї поведінки. Перемикаюча функція емоцій виявляється в їхньому впливі на структуру поведінки (діяльності). Загальний напрямок такого впливу складається в мінімізації негативних і максималізації позитивних емоцій (так званий принцип задоволення). Стосовно до людини цей біологічний принцип не може вважатися універсаль­ним. У визначених границях людина здатна діяти, не рахуючись із власними бажаннями.

Перемикаюча функція емоцій особливо яскраво виявляється в процесі конкуренції взаємовиключних мотивів, один із яких повин­ний перемогти і "опанувати" поведінкою. Так, вибір між інстинктом самозбереження і потребою слідувати визначеній соціальній нормі переживається суб'єктом у формі боротьби між страхом і почуттям боргу, між страхом і соромом.

Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформу­вати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

Тема: Психофізіологічна характеристика станів функціонального напруження

Залежно від особливостей виконання різноманітної діяльності навантаження може значно активізувати різні фізіологічні си­стеми, підвищуючи рівень їх функціонування.

Функціональне напруження визначається як підвищений рівень актив­ності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м'язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв'язки, суглоби, хрящі, кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно [Годній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м'язову си­стему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функ­ціонування м'язової системи.

В окремих випадках навантаження може рівномірно розподіля­тися між кількома фізіологічними системами. Наприклад, під час операторської діяльності в режимі стеження у стані напруження перебувають зоровий аналізатор і функція уваги. Таким чином, на­пруженість — інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця).

Функціональне напруження організму в процесі будь-якої діяль­ності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зни­ження рівня працездатності. Наростання стомлення, а також його глибина залежать від рівня функціонального напруження організму, який залежить від вихідного функціонального стану і величини наван­таження.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологіч­ним процесом, який супроводжується певними змінами функціональ­ного стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його окремі фізіологічні системи й органи від надмірного перенапруження і мож­ливого, у зв'язку з цим, ураження і виснаження.

Стан стомлення може виявлятися через такі зміни:

• зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні почат­кового ступеня напруження фізіологічних функцій;

• збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмін­них показниках кількості і якості роботи;

• деяке зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням

ступеня напруження фізіологічних функцій.

Якщо відпочинок стає недостатнім для повного відновлення функцій, то кумуляція стомлення може призвести до виникнення перевтоми.

При перевищенні напруження функціональних можливостей си­стеми або органа в них виникають несприятливі зміни, специфічні для різноманітних утворень (втрата еластичності, розростання, перебудова внутрішньої структури тощо).

Надмірне психоемоційне напруження викликають неврози, психози, а в деяких випадках і розлади діяльності серцево-судинної системи (інфаркти, інсульти та ін.).

Фізична і розумова праця супроводжуються певним ступенем нер­вово-психічного, емоційного напруження. Рівень напруження і вегета­тивних зрушень залежить від стану організму, мотивації до діяльності, умов навколишнього середовища та інших чинників. Кожній діяльності відповідає певний оптимум емоційного напруження, коли всі реакції виявляються найдосконалішими.

Відхилення психофізіологічного напруження від оптимуму призво­дить до порушення нервово-емоційного стану, що знижує ефективність виконуваної роботи.

Фізична праця характеризується перебудовою регуляторних функ­цій центральної нервової, змінами діяльності соматичної і автономної систем.

Ступінь зрушень, що відбуваються при цьому в організмі, зумовлює певний психофізіологічний стан, тому розвиток стану стомлення по­в'язують при фізичній праці насамперед з функціональними змінами, що відбуваються у нервовій системі.

Якщо фізичне навантаження має незначну інтенсивність, то збудження коркових клітин підвищується, посилюється умовно-рефлекторна діяль­ність, скорочується латентний період реакцій, поліпшується сенсорна чутливість, здатність переключати увагу тощо. Це використовують для активного відпочинку — виконання легкої роботи сприяє швидшому і повнішому відновленню працездатності після напруженої діяльності.

Напружена фізична праця супроводжується розвитком гальмівних процесів у корі великих півкуль мозку. В результаті знижується інтенсивність реакції умовних рефлексів, чутливість зорового і слухо­вого аналізаторів, погіршується стійкість чіткого зору, координація.

Розумова праця на відміну від фізичної характеризується не так вегетативними зрушеннями, як нейрофізіологічними, що супроводжу­ється посиленим кровозабезпеченням мозку і підвищенням енергообміну нервових клітин.

Будь-яка розумова праця супроводжується певним нервово-психіч­ним напруженням. Чим більше розумове навантаження, тим швидше виявляється стомлення, тим виразніший ступень вегетативних зру­шень. Останній залежить від емоційного напруження, навколишніх умов, дефіциту часу, змісту й обсягу сприйнятої інформації.

Під час розвитку стомлення виникають гальмівні процеси, які служать сигналом для припинення роботи, необхідності фізіологічного віднов­лення. Цей сигнал, у свою чергу, може гальмуватися вольовим зусиллям, але процес розвитку стомлення при цьому не припиняється.

У процесі розумової праці може розвиватися функціональне сто­млення — зниження ефективності в одному виді діяльності при її збереженні в інших видах. Наприклад, зниження рівня обчислюваль­ної роботи при збереженні надійності сприйняття зорової і слухової інформації.

При стійкому розумовому стомленні, коли періоди відпочинку не­достатні і при цьому не використовуються засоби і прийоми для ін­тенсифікації відновлення, може підвищуватися дратівливість, погіршу­ється стабільність пульсу, виникають головні болі і, як наслідок, виникає ризик захворювання.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між нормою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантажен­нями або напруженнями цих систем або органів.

Перенапруження є одним з основних факторів ризику захворю­вань (нервово-психічних, серцево-судинних та ін.). У результаті пере­напруження знижується резистентність організму людини до різно­манітних несприятливих впливів, що може призвести до загострення деяких хронічних захворювань.

Діяльність людини, пов'язана з вирішенням складних інтелектуальних завдань, керівництвом великим колективом, керуванням автоматизо­ваними системами, повітряним, морським та іншим транспортом, харак­теризується високим рівнем психоемоційного напруження.

До факторів, що сприяють розвитку перенапруження, належать сте­реотипні тривалі м'язові напруження, необхідність підтримувати ро­бочі положення; підвищені навантаження на зоровий і слуховий ана­лізатори; монотонія; нервові і психоемоційні напруження. Все це може посилюватися станом гіподинамії, іншими впливами (наприклад, у жінок — фазністю біологічного циклу або змінами стану у зв'язку з клімаксом).

Перевтома — це генералізований патофізіологічний процес, який характеризується змінами стану основних фізіологічних систем, пору­шенням оптимуму їх взаємовідносин.

Першими ознаками перевтоми є невротичні симптоми: підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займатися зви­чайною роботою, порушення сну, головні болі. Клінічні дослідження засвідчили, що явище перевтоми за симптомами аналогічне для хворих на неврози. Це такі ознаки: підвищений колінний рефлекс; тремтіння вій і пальців витягнутих рук; виразний ортостатичний рефлекс.

При перевтомі, як правило, переважають симпатичні впливи на сер­цево-судинну і дихальну системи.

Одна з основних суб'єктивних ознак перевтоми — головні болі. Вони пов'язані, як свідчать клінічні дослідження, з підвищенням скроневого тиску, змінами порогів збудливості механорецепторів су­дин головного мозку.

Виникнення перевтоми, як правило, певною мірою залежить від психофізіологічних характеристик особистості. За наявності тих чи інших відхилень у психіці, сформованих у процесі життя, ймовірність можливості розвитку невротичного вибуху підвищується. Хвороб­ливі стани можуть виникати у людини, яка не враховує своїх сил і можливостей при плануванні фізичних і розумових завдань. Тобто коли виникає конфлікт між рівнем претензій і реальними можли­востями.

Перевтома характеризується розвитком вегетативних розладів. Насамперед неврозами — психогенними захворюваннями особистос­ті, що супроводжуються неврологічними, соматичними, вегетативними й емоційними розладами. Неврози можуть виявлятися як підвищенням рівня претензій до оточуючих із схильністю до підвищеної збудливості реакцій на побутові дрібниці, так і млявістю, апатією, відсутністю ба­жання виконувати необхідну роботу.

Головними засобами профілактики перевтоми і реабілітації є психо-і фармакотерапія, комплекс психогігієнічних та організаційних заходів, фізіотерапія (електростимуляція, масаж та ін.), активний відпочинок, дозовані фізичні вправи і навантаження.