Тема:Психофізіологічна реабілітація

Будь-яка робота — і фізична, і розумова, — якщо вона дуже інтенсивна або виконується тривало, супроводжується певним нервово-психічним, емоційним напруженням. Вегетативні зру­шення, які виникають при цьому в організмі, залежать від багатьох факторів (функціонального стану, мотивації, умов дійсності тощо).

Багато видів діяльності людини супроводжуються одночасно як розумовим, так і фізичним напруженням.

Для кожного виду діяльності існує певний оптимум емоційного напруження, коли реакції організму виявляються найбільш доскона­лими. Відхилення психофізіологічного стану від оптимального рівня викликає порушення нервових процесів, а через це — зниження ефек­тивності працездатності.

Фізична робота, як правило, складається з динамічного і статич­ного компонентів. При динамічній роботі енергія витрачається на підтри­мання певного напруження м'язів і на механічний ефект роботи. При статичному зусиллі, як і при розумовому, з точки зору фізики зовнішня механічна робота не виконується, але у фізіологічному розумінні ро­бота здійснюється. Вона характеризується активними фізіологічними процесами, які відбуваються у нервово-м'язовому апараті і центральній нервовій системі.

Ступінь функціональних зрушень в організмі при м'язовій діяльності залежить від її інтенсивності і тривалості. При цьому робота великих м'язових груп призводить до перебудови регуляторних функцій цент­ральної нервової системи і змін психофізіологічного стану організму. Причому фізіологічні зрушення зумовлені не тільки величиною м'язо­вих зусиль, а й функціональним станом центральної нервової системи, вищого її відділу — кори головного мозку. Тому процес стомлення насамперед пов'язаний з функціональними змінами, які відбуваються в нервових структурах.

Розумова праця, як уже зазначалося, теж супроводжується пев­ним нервово-психічним напруженням. Якщо ми активно сприймаємо й аналізуємо інформацію, особливо в умовах дефіциту часу, коли інфор­мація має важливий зміст, обсяг її недостатній або надмірний, нервово-психічна напруженість супроводжується активізацією серцево-судинної і дихальної систем, підвищенням тонусу м'язів та енергетичного обміну. Чим більше розумове навантаження, тим виразніша генералізація м'язо­вого напруження.

Тимчасове зниження розумової працездатності може бути наслідком захворювання, впливу сторонніх факторів (шуму, підвищеного вмісту СО₂ у повітрі, якщо приміщення не провітрюється, недостатнього освіт­лення, змін температури тощо). Гальмівний стан, який при цьому розви­вається в організмі, біологічно необхідний для запобігання виснаженню організму.

Таким чином, для забезпечення стабільності і надійності роботи спеціаліста у мінливих умовах діяльності необхідно додатково засто­совувати різні прийоми, методи й засоби, які можуть забезпечити віднов­лення стану організму в разі порушення або його корекцію при відхи­леннях від оптимального рівня під впливом різноманітних факторів функціонального вихідного стану. Це можна здійснити за допомогою різних фізичних, фізіологічних, біофізичних, психофізіологічних впливів на людину.

Вирізняють два основних напрямки реабілітаційних заходів. По-перше, застосування зовнішніх впливів, які відновлюватимуть ефектив­ність функціонування організму. По-друге, використання тих чи інших прийомів, які людина може самостійно застосувати для регуляції, від­новлення, корекції функціонального стану. При тяжких проявах стом­лення, коли періоди відпочинку недостатні і при цьому не викорис­товуються засоби реабілітації, може порушуватися сон, підвищуватися роздратованість, знижуватись маса тіла, погіршуватися стабільність

пульсу, бувають головні болі, знижується апетит, а також можуть спостерігатися інші негативні прояви, які створюють певний ризик для захворювання.

Коли психофізіологічне напруження супроводжується патологіч­ними змінами в організмі, застосовуються лікувальні заходи. Вони можуть здійснюватись стаціонарно або амбулаторне.

До засобів реабілітації функціонального стану належать:

• психофізіологічна саморегуляція (аутотренінг);

• психологічні впливи;

• фізіотерапевтичні заходи;

• фармакологічна корекція;

• масаж;

• термічні впливи;

• гіпноз;

• лікувальна фізкультура;

• заняття спортом;

• зміна виду діяльності.

Психофізіологічна саморегуляція (аутотренінг) — це вплив певних розумових уявлень і настанов людини на зміну власних хвилю­вань, відчуттів тощо, а також на стан окремих фізіологічних і функ­ціональних систем. Іншими словами, це така саморегуляція, яка допо­магає нормалізувати й оптимізувати рівень емоційного збудження або гальмування, які характеризуються певною інтенсивністю фізіологіч­них процесів в організмі людини.

По-перше, аутотренінг застосовується з метою профілактики стану організму при перезбудженні, стомленні, апатії, сильних напруженнях тощо. По-друге, за допомогою психофізіологічної саморегуляції можна нормалізувати функціональний стан організму, що змінився в резуль­таті перевтомлення і перенапруження, порушення сну, тобто для віднов­лення сил, для переключення на іншу діяльність.

У процесі аутотренінгу здійснюється вплив на зміну функцій окремих фізіологічних систем і стану в цілому. Сутність аутогенного тренування полягає в повторенні про себе певних мовних настанов, які називаються словесними формулами. Для ефективного впливу ці формули промов­ляють по кілька разів (залежно від рівня підготовленості) з обов'язко­вим розумовим уявленням і співпереживанням.

Аби оволодіти психосаморегуляцією для відновлення власних сил, необхідно зрозуміти певні правила.

По-перше, як і будь-яка підготовка, оволодіння засобами самона­віювання потребує глибокої переконаності, що це потрібно, й наполег­ливості в досягненні поставленої мети.

По-друге, досягнути успіху в аутотренінгу можна, тільки повсяк­денно працюючи над собою. Починати необхідно від простого, зберіга­ти послідовність і систематичність в оволодінні прийомами саморегу­ляції, постійно закріплюючи засвоєне і доповнюючи його новими знаннями.

По-третє, бути переконаним у тому, що аутотренінг не потребує якихось особливостей індивідуальності. Лише глибоке сприйняття на­віювань може викликати очікувані реакції. Тому важливо у процесі саморегуляції не просте повторювати формули про себе, а яскраво уявляти зміст формули.

Суттєвим компонентом при проведенні психосаморегуляції є довко­лишня обстановка. Необхідно усамітнитися, забезпечити такі умови, аби не було яскравого освітлення, шуму. Бажано, щоб усе сприяло комфорту, відчуттю зручності.

Оволодіння методами аутотренінгу передбачає певну послідовність. Спочатку за допомогою підібраних словесних формул потрібно відволіктися від оточуючої дійсності, створити стан розслаблення.

Після цього здійснюється безпосереднє аутозанурювання шляхом промовляння про себе визначених попередньо мовних формул, які поступово розслаблюють кінцівки і різні частини тулуба й голови.

Потім спрямовують увагу на режим дихання, контроль серцевої діяльності, загальний відпочинок тощо.

Загальна тривалість засвоєння повного змісту мовних формул ста­новить 13-15 занять. Подальше удосконалення аутотренінгу здійс­нюється за скороченими варіантами тексту формул. Ефективність їх зберігається, якщо вони реалізуються одразу ж за відпрацюванням повного варіанта. В результаті закріплення певних асоціативних зв'язків у мозку ефект тренування зберігається і при скороченому внутріш­ньому промовлянні. Кількість скорочених варіантів може становити 3-4, аж до того, що ефект навіювання може здійснюватися лише при уявленні його спрямованості.

Закінчується аутотренінг введенням себе в стан самонавіяного сну.

Аутотренінг використовують тоді, коли необхідно відновитися пе­ред подальшою напруженою діяльністю. Увагу при цьому кілька разів переміщують за схемою: обличчя — руки — ноги — тулуб — облич­чя — тіло. Можна додатково приділити увагу тим ділянкам тіла, де відчувається більше стомлення. Це посилює ефект відновлення. Для того щоб не почався звичайний сон, періодично потрібно промовляти про себе: "не спати". Ось чому необхідно кожного разу встановлю­вати для себе час і тривалість аутотренінгу. В цьому разі спрацьовує "біологічний годинник" і момент прокидання відбувається без сто­ронньої допомоги. Такий спосіб контролю теж виробляється у про­цесі тренування.

Спрямованість аутотренінгу може бути різною: на заспокоєння, на мобілізацію, на переключення, на відпочинок, на відновлення і так далі. Відповідно змінюватиметься зміст мовних формул, послідовність їх використання, тривалість оволодіння.

Психологічні впливи насамперед здійснюють шляхом прослуховування різних музичних творів. Музика переключає активність моз­кової діяльності, знижує нервове напруження, відволікає від думок про професійну діяльність. Крім того, правильно індивідуально підібраний музичний твір сприяє посиленню відновлювальних процесів у фізіо­логічних системах, функція яких пригнітилась внаслідок трудової діяль­ності.

Залежно від поточного функціонального стану організму підби­рають таку музичну програму, яка може як активізувати цей стан, так і прискорити відновлення. Темпові характеристики музичних творів повинні відповідати індивідуальним потребам і смаку.

Фізіотерапевтичні реабілітаційні заходи включають:

• рефлексотерапію;

• електростимуляцію;

• кисневі коктейлі;

• інтервальне гіпоксичне тренування та ін.

Рефлексотерапія передбачає пошаровий вплив на тканини пев­них рефлекторно-сегментарних ділянок, завдяки чому відбуваються сприятливі функціональні зміни відповідних систем і органів.

Відомо, що впливи з внутрішніх органів на певні зони поверхні тіла мають діагностичне значення і супроводжуються змінами біофізичних параметрів шкіри. У свою чергу, можливість впливати у зворотному напрямку — з поверхні тіла на внутрішні органи і системи — дає змогу використовувати ці зони для рефлексотерапії, коригувальних психофізіологічних впливів.

Рефлекторні впливи можна здійснювати різними способами: холодом, теплом, механічним тиском, електричним струмом, лазером точковим і сегментарним, масажем, акупунктурою, акупресурою, дією електромагнітних хвиль різного діапазону та ін. Всі вони, окрім самомасажу, повинні виконуватись фахівцем.

Електростимуляція впливає на зміну тонусу м'язів, роботу всього нервово-м'язового апарату, а відтак і м'язово-судинного. Найбільш придатним для використання в реабілітаційних заходах є вітчизняний електростимулятор "Міоритм". Він рекомендований Комісією з фізіоло­гічних проблем і апаратури Комітету нової медичної техніки Управління з питань впровадження нових лікарських засобів МОЗ України як для лікувального впливу при окремих захворюваннях, так і для відновлення організму після фізичних і розумових навантажень, підви­щення психоемоційної стійкості. Використовувати апарати цього типу можуть особи, які не мають спеціальної медичної освіти.

Відмінністю апаратів "Міоритм" від апаратів аналогічного призна­чення є генерація електричних імпульсів, які за своєю структурою близькі до характеристики природного біологічного потенціалу, що виникає в нервово-м'язовій тканині. Вони є джерелом низькочастот­ного імпульсного струму, в якому періоди збудження чергуються з паузами. Використання в цих апаратах частотної модуляції знижує тривалість адаптації. Завдяки вибору оптимальної форми імпульсу впли­ву природні фізіологічні процеси в організмі не порушуються.

Найсильніший і найпомітніший ефект електростимуляція здійснює при використанні генералізованого впливу на нервові волокна, розта­шовані вздовж хребта. Спеціальні наукові дослідження показали, що при такому способі електростимуляції здійснюється позитивний вплив на трофічні процеси, які відбуваються у м'язових тканинах, нормалі­зується діяльність внутрішніх органів, а також поліпшується рухомість нервових процесів, координація рухових дій тощо.

Докладно методики застосування електростимуляційного впливу на корекцію фізичного і психофізіологічного стану організму наведено в спеціальній літературі.

Кисневі коктейлі, до складу яких входять вітамінні препарати, сприяють нормалізації кисневого режиму організму, поліпшують функ­ціональний стан нервових структур, нормалізують енергообмін орга­нізму. До складу кисневих коктейлів входять такі інгредієнти: натрій хлористий, калій фосфорнокислий двозаміщений, магній хлористий, глутамат натрію, аспартат натрію, гліцерофосфат кальцію. Органічні кислоти: аскорбінова, аспарагінова, лимонна і вуглеводи. Перед вживанням цю суміш газують киснем. Добова норма приймання — 200-300 мл по 50-60 мл. Під впливом такого коктейлю збільшується швидкість відновлення електролітного обміну, поліпшується функціональний стан серця і нервової системи тощо.

Інтервальне гіпоксичне тренування проводиться з допомо­гою апаратів — гіпоксикаторів, які виробляють газові суміші зі зни­женим, порівняно з атмосферою, вмістом кисню. Принцип їх роботи такий. Атмосферне повітря в гіпоксикаторі ділиться на збіднену і збагачену киснем газову суміш. Збагачена суміш повертається в навко­лишнє середовище, а збіднена надходить через дихальну маску до па­цієнта. Регулюється концентрація кисню, автоматично контролюється ступінь насичення артеріальної крові киснем і частота пульсу. При пороговому значенні цих показників подача гіпоксичної газової суміші пацієнту припиняється і вмикається сигнал тривоги.

Рекомендується застосовувати до 20-25 сеансів. Тривалість сеансу 20-40 хвилин (через кожні 5 хвилин пацієнт одну хвилину дихає атмосферним повітрям).

Гіпоксичне тренування використовують для підвищення неспецифіч­ної резистентності організму шляхом нормобаричної гіпоксичної стиму­ляції.

Численні дослідження свідчать, що Інтервальне гіпоксичне тренування підвищує загальну і спеціальну працездатність, поліпшує функціональ­ний стан, забезпечує мобілізацію захисних сил організму, приводить до економізації дихання, кровообігу, підвищує вміст гемоглобіну в крові, поліпшує діяльність серця, сприяє рухомості нервових процесів, норма­лізує розумову працездатність. Одне слово, під дією інтервального гіпоксичного тренування відбувається зміцнення багатьох функцій орга­нізму, поліпшується його психофізіологічний статус.

Фармакологічна корекція передбачає застосування різноманіт­них фармакологічних препаратів з метою уникнення неприємних ста­нів (депресії, стомленості, млявості тощо).

Існує багато препаратів, які спрямовано впливають на організм. Вони зокрема підвищують імунологічні механізми захисту організму; беруть участь в обмінних процесах; сприяють регуляції електроліт­ного балансу; забезпечують нагромадження енергетичних ресурсів; знижують концентрацію кінцевих продуктів обміну; регулюють процеси передання збудження нервовій системі; безпосередньо впливають на психіку людини.

Останнім часом розроблено ензимні препарати, що знижують активаіційні енергетичні перешкоди біохімічних процесів. Ензими — білкові j структури, що виконують роль біологічних каталізаторів. Системна ензимотерапія забезпечує комплексну дію цілеспрямовано скомпоно­ваних ензимів на основні фізіологічні і патофізіологічні процеси шля­хом активації неспецифічних і специфічних імунних механізмів. Най­поширенішими ензимними препаратами є "Вобензим", "Вобемугос", "Флогензим".

Вважають, що прийом ензимних сумішей, незалежно від їх конкрет­ного складу, суттєво підвищує адаптаційні резерви, поліпшує функціо­нальний стан організму після граничних стресових навантажень, забез­печує швидкість відновних процесів.

Масаж і самомасаж є надійними засобами відновлення працездат­ності, поліпшення кровообігу, трофічних процесів у тканинах. Викорис­тання самомасажу передбачає виконання таких прийомів, як погла­джування, розтирання, розминання, вібраційні впливи та ін.

Техніка виконання самомасажу така. Погладжування, розтирання і розминання виконують в стані розслаблення в напрямку від пери­феричних відділів до центру, не чіпаючи лімфатичних вузлів (руки масажують від кисті до плеча, груди — від грудини по ходу ребер, спину — від хребта до лопаток, ноги — від гомілковостопного суглоба до стегна). Для самомасажу можна використовувати чисту вовняну або махрову тканину, а також щітку середньої жорсткості. Кожний прийом треба повторити 6-8 разів. Якщо масаж спрямований на мобі­лізацію діяльності, його виконують енергійно. Масаж рекомендується робити у період відпочинку, коли дихальні рухи і серцевий ритм стабільні.

Встановлено, що на нервову систему заспокійливо діє самомасаж обличчя. Натомість масаж лобних зон після великого розумового напру­ження сприяє зменшенню латентного періоду сенсомоторних реакцій вибору та підвищенню функціональної рухливості нервових процесів. Самомасаж позитивно впливає на артеріальний тиск, частоту пульсу, а це, у свою чергу, поліпшує самопочуття і нормалізує функціональний стан організму.

Дію масажу можна контролювати за допомогою приладу, який фіксує зміну температури та електричного опору на місці впливу. Він сигна­лізує про ступінь збудження чи гальмування нервової системи під впливом масажу або самомасажу.

Термічні впливи можуть суттєво змінювати функціональний стан організму. Так, під впливом тепла температура тіла підвищується на 3-4 °С, збільшується частота серцевих скорочень, але при цьому зменшується венозний тиск і погіршується кровонаповнення серця під час його розслаблення. Це пов'язано з тим, що тонус шкірних судин знижується, кров затримується на периферії.

У результаті тимчасово погано забезпечується кров'ю мозок, що обмежує приплив кисню, змінює рівень функціонування. При нетрива­лих впливах високої температури організм виробляє захисні присто­сувальні реакції і зазначені зміни мають зворотний характер. Інакше кажучи, відбувається певне тренування. Холодові впливи поступово змінюють механізми опору організму. При холодовому тренуванні по­ступово набувається здатність не зменшувати тепловіддачу, а поси­лювати теплоутворення. Тому фізіологічна сутність холодових впли­вів на організм полягає у змінах регуляторних механізмів, а це переключає нервову регуляцію на інший напрямок, сприяє її віднов­ленню.

Високу відновлювальну ефективність має різка зміна теплового і холодового впливу. Крім гімнастики шкіри і судин відбувається значна аферентація нервових структур, що тренує функціональний стан нервової системи й організму загалом.

Гіпноз — частковий сон, у процесі якого в корі головного мозку активними залишаються окремі центри, які забезпечують взаємозв'язок людини з гіпнотизером. Завдяки підвладності гіпнозу здійснюється то­нізуючий, розслаблюючий вплив на організм, концентрується увага на тих структурах і центрах, які в першу чергу потребують інтенсифікації відновлення. У процесі навіяного сну (гіпнотичного сну) можна сло­вом вивести з гальмівного стану багато аналізаторів людини і викли­кати різні реакції. Завдяки гіпностимуляції можна нормалізувати емо­ційний стан, зняти відчуття тривоги. Відновлювальний гіпноз можна здійснювати під тиху спокійну музику. Гіпнотичні сеанси дозволяється проводити лише лікарям-спеціалістам.

Лікувальна фізкультура — комплекс фізичних вправ і заходів, які застосовуються для корекції функціонального стану, який змінився в результаті різних порушень в організмі. Реабілітаційний ефект фізич­них вправ здійснюється, коли м'язові навантаження дозовані згідно з поточним функціональним станом. Тривалість відновлювальних занять з лікувальної фізкультури не перевищує 25-30 хвилин, середня навантаженість не перевищує 110-120 уд./хв.

Заняття спортом — дієвий і ефективний засіб удосконалення структур і функцій організму, які життєво необхідні для нормального існування. Автоматизація праці, високе психоемоційне напруження ве­дуть до порушення біологічного режиму внутрішніх систем організму.

Оптимальний режим фізичних навантажень створює значний стимул для раціональної взаємодії усіх фізіологічних функцій. Фізичне трену­вання, якщо воно правильно сплановано, є важливим фактором для вдосконалення механізмів керування в організмі.

Зміна виду діяльності є важливим заходом оптимізації регуля­торних процесів в організмі, які порушились під впливом виробничих навантажень.

Переключення з одного виду діяльності на інший сприяє зміні навантаженості аналізаторних систем, зниженню нервово-психічного напру­ження різних відділів ЦНС. Ефективність таких переключень збіль­шується, якщо враховуються життєві цикли людини — добові, сезонні, місячні (у жінок).

Врахування індивідуальної схильності до певної трудової діяльності залежно від поточних можливостей організму може значною мірою сприяти підтриманню необхідного психофізіологічного стану.