Характеристика різних тлумачень творчих умінь студентів (учнів)

№ п/п	Автор	Визначення сутності поняття “уміння”	Основні чинники формування
	Ю.Бабанський [6]	свідоме володіння яким-небудь прийомом діяльності	формуються в діяль-ності
	Л. Барабанщиков [8]	здібність людини цілеспря-мовано і творчо використо-вувати свої знання і навички в процесі практичної діяльності	наявність високої мо-тивації студентів до професійної діяльності
	Є. Бойко [12]	прояв діяльності в усіх можливих варіантах	формуються і прояв-ляються в діяльності
	С. Гончаренко [23]	засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії	забезпечується су-купністю набутих знань і навичок
	Д. Горбатов [25]	свідомо контрольована дія
	Т. Гущина [28, с. 18]	інтегрована багаторівнева професійно значима харак-теристика особистості, її професійної діяльності, реа-лізовані здібності, які є фактором створення нового у професійній діяльності	можуть формуватись тільки в творчій нав-чальній діяльності, яка включає і евристичну, і дослідницьку діяльність.
	В.Дружиніна, В.Шадріков [30, с. 29]	найважливіший засіб успіш-ної діяльності, показник професійної майстерності людини; засіб свідомої, цілеспря-мованої виробничої творчої діяльності	“варіативна адекват-ність”, “способів до-сягнення цілей по відношенню до умов діяльності, що зміню-ються”; синтез особистісних якостей (мисленних, чуттєвих, вольових).
	В.Каплинський [38]	єдність знань і навичок, здібностей особистості	створення спеціального середовища для роз-витку здібностей
	В. Крутецький [44]	це успішне виконання якої-небудь дії або складної дія-льності із застосуванням пра-вильних прийомів та засобів	формуються у навча-льно-пізнавальній діяльності
	Н. Кузьміна [46]	уміння – це не механічна ком-бінація навичок, а кожного разу новий “сплав” знань, навичок, досвіду і творчих можливостей людини	формуються у процесі пізнавально-творчої діяльності

		Продовження	таблиці 1.1
	І. Лернер [54]	це спосіб дій, які склада-ються із упорядкованого ряду операцій, що мають загальну мету та засвоєних до ступеня готовності застосовувати їх у варіативних ситуаціях.	обов’язковий свідомий контроль формування умінь
	Є.Мілерян [61, с. 58]	знання в дії; заснована на знаннях і навичках діяльність люди-ни, що дає можливість успішно досягти свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання	органічне поєднання теорії з практикою.
	Н Недодатко [67, с. 6]	синтез узгоджених дій, спря-мованих на досягнення мети	формується і проявля-ється в діяльності
	В.Онищук [29]	творчі дії, що не можуть бути автоматизованими, так як відображають готовність людини до прийняття рішень і їх реалізації	формуються в процесі втілення у фізичну або розумову дію
	В.Орлов [73, с. 29]	вид діяльності, що вико-нується після обдумування – неавтоматизовано; елементи діяльності, що дозволяють будь-що робити з високою якістю	набуваються, щоб діяти для задоволення тих чи інших потреб особистості
	А.Петровський [71, с. 115-116]	використання знань і навичок для вибору і здійснення прийомів, дій відповідно до висунутої мети	володіння складною системою психічних і практичних дій на основі знань і навичок, які вже сформовані
	К.Платонов [79]	здібність людини виконувати якусь діяльність або дію на основі раніше отриманого досвіду	наявність спеціаль-них здібностей фор-мувати уміння; результат педагогіч-ної роботи з учнем; розуміння співвідно-шення між ціллю дія-льності, умовами і спо-собами її виконання
	Н. Плешкова [80]	засвоєна діяльність, струк-туру якої складають знання, навички, творче мислення	формуються в процесі творчої діяльності на основі набутих знань і навичок

		Продовження	таблиці 1.1
	Л. Спірін [106]	оволодіння такою діяльністю, яку треба здійснювати не автоматично, а з творчим використанням знань і навичок	забезпечується сукуп-ністю знань і навичок, набутих особистістю
	У.Толипов [116]	діяльність, яку людина ви-конує на основі раніше за-своєної інформації, причому рівень майстерності визнача-ється ступенем засвоєння інформації про діяльність та ступенем перетворення цієї інформації в залежності від умов діяльності	належний рівень за-своєння інформації та створення необхідних дидактичних умов для практичного викори-стання інформації
	О.Фролова [121, с. 11]	готовність особистості до певних дій чи операцій у відповідності з поставленою метою	на основі наявних знань та навичок
	О.Щербаков [130]	володіння складною систе-мою психологічних і прак-тичних дій, необхідних для доцільної регуляції діяльнос-ті за допомогою наявних у суб’єкта знань і навичок	формуються в діяль-ності на підставі наяв-них знань і навичок
	Г.Щукіна [131]	це операції інтелектуальної власності з істотною ознакою узагальнень, внаслідок чого вони реалізуються у змінених і різноманітних ситуаціях.	діяльність на основі узагальнення знань

Дослідник О.Фролова на основі теоретико-емпіричного аналізу дає визначення “уміння” як готовність особистості до певних дій чи операцій у відповідності з поставленою метою, на основі наявних знань та навичок [121, с. 11].

Теоретичне усвідомлення проблеми формування професійно-творчих умінь студентів педагогічного університету поставило нас перед необхідністю визначення сутності та взаємозв’язку категорій “уміння” і “навички”.

У професійній діяльності педагогів велика питома вага належить як умінням, так і навичкам, які входять, на думку багатьох авторів, до складу професійно-творчих умінь [37, с. 7].

У психолого-педагогічній літературі виявлено різні підходи відносно співвідношення вмінь і навичок. Д.Горбатов у статті “Умения и навыки: о соотношении содержания этих понятий” [25, с. 27-30] зауважує, що розбіжність у даному питанні негативно відобразилась, перш за все, на роботах методичного характеру, а невиправдане зближення цих двох понять привело до збіднення мовного арсеналу науки, виключивши з нього вагомі теоретичні конструкти. Доцільно прислухатись до цього висновку про необхідність синтезувати існуючі уявлення про співвідношення уміння і навички.

Одні дослідники (Є. Кабанова-Меллер, Г. Костюк та ін.) вважають навичку дією більш високого рівня, а вміння виносять до початкового етапу оволодіння дією. Так, на думку Г.Костюка, вміння – це незавершена навичка, лише один із етапів її формування [42, с.148-151], тому людина, яка оволоділа навичкою, знаходиться на вищому рівні порівняно з тією, яка оволоділа відповідним умінням. Із цього визначення з’ясовано, що вміння, автоматизуючись, стає навичкою. Інша точка зору на природу вміння і його взаємозв’язок з навичкою протилежна. Так, Л.Спірін розглядає вміння як засвоєння такої дії, яку необхідно виконувати не автоматично, а з творчим використанням знань і навичок [106], Л.Барабанщиков – як здібність людини цілеспрямовано і творчо використовувати свої знання і навички в процесі практичної діяльності [8].

Н.Плешкова вважає вміння діяльністю усвідомленого характеру, структуру якої складають знання, навички, творче мислення [80]. Нам близька точка зору зазначених авторів, і ми спирались на неї при проектуванні процесу формування професійно-творчих умінь студентів.

Важливими з нашої точки зору є положення, відображені в роботах Г.Костюка, С.Рубінштейна про те, що навичка, характеризуючись стійкістю, водночас відрізняється і певною гнучкістю, тобто зміною в певних межах способів дії при зміні умов їх виконання. Тому, чим різноманітніші умови використання навички, тим більшою гнучкістю вона володіє. Оволодіння системою дій, яка характеризується достатньою гнучкістю, внаслідок чого особистість здатна орієнтуватися в нових умовах (переносити дії в нові ситуації), на думку Г.Костюка, говорить про сформованість уміння [42, с. 148-151].

В.Орлов у статті “Знания, умения и навыки как результат обучения” узагальнює визначення сутності понять уміння і навичка із багатьох сучасних літературних джерел. Уміння – можливість ефективно виконувати дії; уміння – це способи виконання дій, але на відміну від навичок вони не передбачають обов’язкових вправ; уміння – знання в дії; уміння – вид діяльності, що виконується після обдумування – неавтоматизовано; уміння – здібність людини виконувати якусь діяльність (роботу) в нових умовах; уміння – володіння складною системою психічних і практичних дій; уміння – це елементи діяльності, що дозволяють будь-що робити з високою якістю.

Навичка – дія, що характеризується високим ступенем засвоєння; навичка – зміцнілі завдяки вправам способи дій; навичка – це здібність у процесі цілеспрямованої діяльності виконувати складові її дії автоматично; навичка – часткова автоматизованість виконання і регуляції доцільних рухів; навички – це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти вмінь, що реалізуються на рівні несвідомого контролю. І хоча навичка означає більш високу ступінь готовності діяти відповідно заданої мети, чим вихідне вміння, з якого вона утворилась, все ж у кінцевому рахунку уміння, як таке, надбудовується над навичкою. Пояснюється це тим, що дійсність (професійна діяльність) вимагає від людини багатозначного, творчого відношення до оточуючого світу. Кожне нове вміння людини – завжди продукт аналізу і синтезу, усвідомлене приєднання до відомого раніше невідомого. Творча діяльність дозволяє досягнути якісно нових результатів [73, с. 29].

Із наведених прикладів видно значні розходження в уявленні про родову належність понять “уміння” і “навичка”, а відповідно, і про їх сутність. Разом з тим, знання, вміння і навички набуваються, щоб діяти для задоволення тих чи інших потреб особистості.

Узагальнивши психолого-педагогічні визначення “умінь”, дослідник С.Балашова відмічає особливості, що притаманні усім умінням: цілеспрямованість, усвідомленість, узагальненість, творчий характер.

Існують також різні точки зору на проблему визначення та класифікації професійних умінь майбутнього фахівця. Узагальнивши наукові теоретичні джерела, можемо виділити декілька точок зору науковців.

Ми поділяємо думку Н.Кузьміної, що професійні уміння – це кожен раз “новий сплав” знань, навичок, цілеспрямованості і творчих можливостей фахівця [75, с. 288].

К.Платонов та А.Новіков визначають “професійне уміння” як готовність виконувати трудову дію (чи сукупність трудових дій) свідомо, підбираючи і правильно використовуючи доцільні в даних умовах способи її виконання і досягаючи завдяки цьому високих якісних і кількісних результатів праці [78, с. 280]; [69, с. 29-34]. Вказані положення мають принципове значення, оскільки автори визначають, що кожне професійне уміння, по-суті, носить творчий характер. Дослідник У.Толипов також вважає, що професійні вміння і навички не можна протиставляти інтелектуальним і творчим процесам, їх необхідно розглядати у єдності і взаємодії [116, с. 15].

У системі професійної освіти дослідник Л.Кайдалова окремою групою виділяє професійні вміння і навички, які класифікуються так: а) загальні, загально-виробничі, вузькопрофесійні; б) наукові, політехнічні та професійні предметно-практичні; в) предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові (державні стандарти вищої освіти); д) рухові, розумові, сенсорні.

Зазначений автор у професійній діяльності фахівців виділяє блоки організаторських, комунікативних, управлінських та фахових умінь, які можуть бути сформованими на високому (творчому), достатньому та низькому рівнях [37, с.7].

Одним із напрямків класифікації професійних умінь є ототожнення компонентів професійної діяльності з відповідними вміннями: конструктивними, організаторськими, комунікативними, гностичними, інформаційними, розвиваючими. Цю точку зору підтримують В.Загвязинський, Н.Кузьміна та О.Щербаков.

Л.Хомич також пропонує класифікацію професійних умінь за видами діяльності: діагностичні, прогностичні, організаційні, комунікативні, аналітичні [123, с. 134].

В.Боброва, М.Кузьмін, І.Скрипник характеризують уміння в трьох параметрах (процес, спосіб діяльності і здібності), виділяючи три групи професійних умінь: спеціальні, які дають змогу поглиблено вивчати науку зі своєї спеціальності; загально-професійні (основні і допоміжні) і особистісні (здібності і психічні якості) [10, с. 92-105].

Як відзначає Т.Гущина інтегрованою багаторівневою професійно значимою характеристикою особистості, її професійної діяльності є професійно-творчі уміння.

Професійно-творчі уміння зазначений автор визначає як реалізовані здібності, які є фактором створення нового в професійній діяльності. Вони не можуть бути вродженими, такими можна розглядати лише задатки. Професійно-творчі уміння можуть формуватись тільки у творчій навчальній діяльності, яка включає і евристичну, і дослідницьку діяльність [28, с. 18].

Питання формування професійних та професійно-творчих умінь і навичок досліджували Є.Бойко, С.Гончаренко, В.Орлов, К.Платонов, Г.Селевко, Н.Яковлева та інші.

Дві категорії – “творчість” і “діяльність” лежать в основі формування професійно-творчих умінь студента. Це положення є теоретичним підґрунтям усіх етапів евристично-модульної технології, яку ми використовували для формування професійно-творчих умінь студентів.

С.Гончаренко зазначає, що формування професійних умінь є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються і закріплюються асоціації між завданнями, необхідними для його виконання, знаннями та застосуванням знань на практиці. У формуванні вмінь дослідник виділяє кілька стадій. Спочатку – ознайомлення з умінням, усвідомлення його сутності, потім – початкове володіння ним. Нарешті, самостійне й дедалі точніше виконання практичних завдань [24, с. 338].

Як зазначає С.Бреус, формування професійних, (професійно-творчих) умінь передбачає єдність двох форм діяльності – теоретично-пізнавальної і практичної. Теоретично-пізнавальна сторона вмінь включає знання способів, на підставі яких здійснюється дія, забезпечується регуляція і корекція; а також теоретичних понять, положень, які реалізуються в змісті даної дії.

Практична сторона вмінь являє собою діяльність студентів, яка спрямована на відтворення дій і яка приводить до досягнення практично значимих результатів. На цій основі в процес вирішення певної професійної задачі включається модельне уявлення 16, с. 8.

У рамках особистісно-діяльнісного підходу до процесу формування професійно-творчих умінь у вузах, професійна діяльність, змодельована в умовах навчання, розглядається як найважливіша рушійна сила, яка здійснює процес переходу з одного рівня професійної готовності на інший, більш високий. Зазначений дослідник відмічає, що моделювання професійної діяльності може здійснюватись на трьох рівнях. Перший рівень моделювання – мисленний. Здійснюється виконання окремих розумових дій у вигляді задач, представлених студентам. Другий рівень моделювання – мовний. Студенти вирішують більш складні задачі на основі попередньої підготовки. Задачі вирішуються у формі проговорення схеми дій. На цьому рівні моделювання можуть бути використані ділові ігри протягом одного або декількох занять. Третій рівень моделювання – практичний. Він передбачає включення студентів у професійну діяльність під час навчальної, виробничої та переддипломної практики. При цьому студенти виступають одночасно в якості суб’єкта і об’єкта навчання 16, с. 10.

Л.Спірін, досліджуючи процес формування умінь майбутніх педагогів і спираючись на виділені К.Платоновим етапи, виділяє рівні сформованості умінь [105]. Ми згодні з точкою зору авторів щодо поетапного підходу до процесу формування професійно-творчих умінь майбутніх фахівців.

Д.Богоявленська визначає три рівні творчої діяльності: стимульно-продуктивний; евристичний, на цьому етапі знаходять і узагальнюють закономірності однотипних явищ; креативний – найбільш складний і розвинутий, за допомогою якого не тільки робляться більш глибокі узагальнення та синтезуються загальні закономірності, але й починається проявлятися авторська проблемна рефлексія, базуються принципово нові рішення [11].

О.Степанов та М.Фіцула в процесі підготовки фахівця у вищому навчальному закладі виділяють п’ять етапів (рівнів) у формуванні його професійно-творчих здібностей і умінь: інтуїтивний, репродуктивний, репродуктивно-творчий, творчо-репродуктивний і творчий [109, с. 278].

Ми згодні з авторами, що професійно-творчі вміння формуються поетапно, але водночас вважаємо, що на кожному етапі повинна організовуватись пізнавально-творча, евристична діяльність студентів з метою розвитку їх творчих здібностей та поступового формування професійно-творчих умінь.

К.Платонов пропонує виділити такі етапи формування вмінь: 1) первинне вміння, структуру якого складають усвідомлення мети дії, пошук способів її виконання на основі раніш набутих знань і вмінь; діяльність методом спроб і помилок; 2) недостатньо уміла діяльність, до якої входять знання про способи виконання дії, використання раніш набутих несистематичних навичок; 3) окремі загальні вміння, в структуру яких включено низку окремих високорозвинених умінь, необхідних у різних видах діяльності, тобто вміння, планувати свою діяльність, організаторські вміння та інші; 4) майстерність, його психічна структура – творче використання різних умінь [78, с. 280].

Для того, щоб зрозуміти внутрішній зміст професійно-творчих умінь, дослідником Т.Гущиною виділяються критерії їх сформованості:

1. мотиваційно-цільовий – готовність, зацікавленість, наявність мотиву до професійної творчої діяльності;

2. аксіологічний – усвідомлення цінності, задоволення, визнання пріоритетності творчої діяльності;

3. когнітивний – наявність умінь використовувати знання і навички у нових, змінних, незвичайних умовах;

4. операційний – ефективність і продуктивність творчої діяльності, постійне самовдосконалення майбутнього фахівця, здатність до співпраці;

5. аналітично-рефлексивний – оволодіння аналітичними та оціночно-інформаційними вміннями, самокритичність, самоконтроль, самооцінка;

6. індивідуально-творчий критерій – гнучкість та варіативність мислення, творча активність (готовність до творчості), дослідницька діяльність [28, с. 18].

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури про творчі вміння та способи формування професійно-творчих умінь майбутнього спеціаліста дозволяє прийти до деяких узагальнень.

Ядром фахової компетентності спеціаліста, проявом його професійно-творчої самореалізації є професійно-творчі вміння, які є засобом реалізації творчих здібностей особистості і умовою їх подальшого розвитку.

Професійно-творчі вміння – це культурне надбання особистості, вони не можуть бути вродженими, а тільки формуються як важливе особистісне надбання майбутніх фахівців у пізнавально-творчій навчальній діяльності. Аналіз запропонованих підходів щодо визначення умінь дозволило зробити такі висновки:

• уміння – це утворення більш високого рівня, ніж навичка;

• уміння являє собою не механічну комбінацію знань і навичок, а кожного разу їх новий сплав, на основі досвіду і творчих здібностей особистості;

• уміння характеризується такими якостями як усвідомленість, узагальненість, гнучкість і, на відміну від навички, воно кожного разу проявляється по-новому;

• на сформованість умінь вказує усвідомлене і творче використання знань і навичок у професійній діяльності.

Незважаючи на відмінності в дефініціях, можна узагальнити, що вміння розглядаються, по-перше, як здатність діяти на основі отриманих знань, тобто як форма функціонування теоретичних знань, по-друге, до складу вмінь входять розумові та практичні дії, по-третє, уміння передбачають використання в діях раніш отриманого досвіду.

Процес формування професійно-творчих умінь передбачає єдність теоретичної і практичної пізнавально-творчої діяльності та особистісно-діяльнісного підходу до процесу навчання. Формування вмінь буде тим успішнішим, чим в більшій мірі студент оволодіває знаннями і відповідними навичками. Щоб сформувати професійні уміння, необхідно засвоїти знання про те, яким чином діяти в певних умовах і розвинути відповідні навички.

Професійно-творче становлення майбутнього фахівця є багатоступеневим, може здійснюватись тільки поетапно з використанням інноваційних педагогічних технологій.