Революція Мейдзі

В умовах кризи, краху державної фінансової системи, загрози перетворення країни на сировинний придаток розвинутих держав у Японії виник могутній антизарубіжний, антисегунівський рух, в якому брали участь найширші кола населення. Об'єднані сили опозиції, котрі прагнули модернізувати феодальний режим, здійснили урядовий переворот. Його назвали революцією Мейдзі (1867—1868), що привела до реставрації влади імператора. Новий імператор виконував нову програму реформ, що створювали передумови, необхідні для становлення капіталістичної системи. Цей переворот вважають буржуазною революцією.

Головні соціально-економічні й політичні перетворення

У результаті реформ відбулися такі радикальні зміни:

1) політичні перетворення — завершення процесу об'єднання держави. Сформувалася централізована держава, що стало вирішальним чинником перетворення Японії на могутню світову державу;

2) скасували феодальний устрій, феодальне право князів і самураїв. Уряд низкою указів визначив гарантії свободи особистості, надавши їх усім громадянам;

3) визнали недійсними державні обмеження на заняття і вибір професії для осіб усіх станів, ліквідували цеховий лад, гільдії, клани, надали право на вільне пересування країною, що означало ліквідацію феодальної залежності;

4) скасували станові нерівноправності в господарській діяльності;

5) уперше в історії Японії імператор і його уряд перетворилися на єдину і загальновизнану владу;

6) унаслідок подолання політичної роздробленості ліквідували всі внутрішні мита, ввели єдину грошову одиницю (ціна із золотим забезпеченням). З 1870 р. почали карбувати золоті й срібні монети — єни (кругла монета — долар із драконом), що дорівнювали за вагою і пробою доларові США, та дрібні монети — сени (центи).

Отже, незважаючи на те, що феодальні елементи вбудовувались у нові механізми управління та господарювання, в країні створювали умови для організації єдиного всеяпонського ринку, економічного об'єднання країни.

Промисловий переворот

Політичні й соціально-економічні перетворення створили передумови для промислового перевороту, здійсненого в Японії за винятково нетривалий час. Вирішуючи завдання стосовно перетворення країни на могутню військово-індустріальну, новий уряд Муцухіто (з 1867 р.), з одного боку, широко використовував західноєвропейський та північноамериканський досвід, а з іншого — враховував національні особливості. Не маючи власних винаходів, японці запозичили їх у розвинутіших країнах. Становлення великої промисловості потребувало значних інвестицій, можливості для яких мали лише привілейовані торгові доми "Міцуї", "Оно", "Сімада" та ін. Представники торговельно-лихварського капіталу, котрі були за сегунів і князів відкупниками, скарбниками, кредиторами, за нової влади віддавали перевагу вигіднішим кредитним операціям. Вони надавали позики уряду, неохоче вкладаючи капітал у виробничу сферу. Тому активним інвестором індустріалізації була держава, яка створювала фабричну промисловість, переважно підприємства важкої індустрії. Уряд підтримував приватних підприємців, надаючи їм субсидії, звільняючи від податків, продаючи споруджені заводи в розстрочку тим промисловим фірмам, котрі виконували державне замовлення. Особливі привілеї мала від уряду фірма "Міцуї", що виникла ще в XVI ст.; наприкінці XIX ст. вона посідала провідне місце.

Уряд відповідав за будівництво в найбільш складних і нових для Японії галузях — суднобудівній, скляній, суконній, шовкомотальній, залучаючи з-за кордону передову техніку, технологію, капітал, фахівців. Зведені "зразкові" фабрики, заводи, верфі, гірничі копальні, залізничні й телеграфні лінії мали створити потужний економічний потенціал, забезпечити приплив коштів у державний бюджет, бути прикладом для національної промислової буржуазії. Створений у 1870 р. Департамент промисловості керував новими підприємствами, сприяв втіленню досягнень науки й техніки у промисловість. Також зростала конкурентоспроможність японських товарів, забезпечувався приплив іноземної валюти, потрібної для закупівлі промислового обладнання для вітчизняних підприємств. Валютні надходження доповнювали активні операції на світовому ринкові, пов'язані зі скуповуванням і продажем рису, чаю, шовку. Безпосереднє втручання в економіку країни відбувалося у формі державного підприємництва. Його основою стали військові підприємства, які раніше належали сегуну й окремим князям. Військові галузі та пов'язані з ними виробництва залишалися пріоритетними насамперед, на них найбільше використовували досягнення науково-технічного прогресу.

Держава відводила важливу роль формуванню інфраструктури. Особливу увагу уряд звертав на розвиток нових видів транспорту, сучасних засобів зв'язку, що сприяли зменшенню вартості транспортних перевезень, розширенню внутрішнього ринку, економічному об'єднанню країни. Уряд також організував геологічне вивчення країни — відкрили родовища вугілля, залізної руди, золота.

Отже, для 70-х років XIX ст. характерне активне державне підприємництво у створенні промислового потенціалу країни. Індустріалізацію здійснювали із залученням іноземного капіталу та фахівців. Капіталів не вистачало, підприємства, котрі споруджували на приватні кошти (поміщиків, невеликої та середньої буржуазії), були невеликими, ґрунтувалися на ручній праці, спеціалізувалися на переробці сільськогосподарської сировини і виробництві текстилю. На початок 80-х років власність держави стала значною, їй належало 5 суднобудівних підприємств, 5 військових арсеналів, 10 рудників, 52 фабрики, 51 торговий корабель, 100 км залізниць, телеграфна система.