Принципи організації та методи надання лікувально-профілактичної допомоги пацієнтам в Україні. Основні завдання терапевтичної служби в Україні

Термін "терапія" походить від таких понять, як thегареіа - піклуван­ня, догляд, лікування, лікувацтво, внутрішництво. У Західній Європі ча­стіше користуються терміном "внутрішня медицина".

Під внутрішніми хворобами (синонімом цього поняття вважається термін "терапія") розуміють групу захворювань, для яких характерні дві ознаки: локалізація ураження і метод лікування. Щодо першої ознаки, то ця гру­па включає захворювання внутрішніх органів - серця, легень, шлунка, кишок, печінки, підшлункової залози, нирок. Що ж стосується другої оз­наки, то до групи внутрішніх хвороб відносяться ті, які лікують так зва­ними консервативними методами.

Проте за цими двома ознаками не можна чітко розмежовувати внутрішні хвороби. Так, ішемічну хворобу серця лікують і консервативно, і хірургіч­ними методами. Це саме стосується жовчнокам'яної хвороби, ускладненої виразкової хвороби тощо. Тому виділяють і так звані межові захворюван­ня, які можна відносити як до групи внутрішніх, так і хірургічних захво­рювань.

Ця нечіткість меж внутрішніх захворювань стає зрозумілою, якщо зга­дати, що взагалі немає ізольованого ураження одного лише якогось орга­на. Організм людини - єдине функціональне ціле, в якому діяльність окремих частин взаємопов'язана і взаємозумовлена. Тому порушення функції одного якогось органа або системи неодмінно відбивається на функції інших органів і систем.

Головними завданнями внутрішньої медицини, або терапії, є розпізна­вання хвороби та її лікування. Процес розпізнавання захворювання здійснюється в три етапи: 1) суб'єктивне обстеження, при якому хворий розглядається як суб'єкт, який дає показання, - скарги, інформацію про розвиток захворювання - анамнез хвороби (апаmnesis mогbі), а також про його життя (апаmnesis vitae); 2) об'єктивне дослідження, при якому хво­рий розглядається як об'єкт, який досліджують за допомогою органів чут­тя (огляд, пальпація, перкусія, аускультація); 3) лабораторно-інструмен­тальні дослідження.

У витоках пропедевтики внутрішніх хвороб були такі відомі лікарі, як Ауенбругер (запропонував метод діагностики за допомогою вистукування - перкусії), Лаенек (автор методу діагностики за допомогою вислуховування), В.П. Образцов і М.Д. Cтражеско (автори методичної глибокої ковзної паль­пації органів черевної порож-нини), німецький лікар В. Рентген та українсь­кий лікар І. Пулюй (автори відкриття Х-проміння, за допомогою якого ста­ло можливим просвічування внутрішніх органів), великі російські лікарі М.Я. Мудров, Г.А. Захар'їн, С.П. Боткін, М.П. Кончаловський, Г.Ф. Ланг, О.Л. М'ясников та ін.

Великий російський лікар С.П. Боткін так охарактеризував завдання практичної медицини (терапевтичної служби в сучасному її розумінні):"Найголовніші і суттєві завдання практичної медицини – запобігання хворобі, лікування хвороби, що вже розвинулась і, нарешті, полегшення страждань хворої людини". Ці завдання актуальні й нині.

Важливим завданням сучасної терапевтичної служби в Україні є пе­рехід на засади сімейної медицини.

Однак щоб розпізнати захворювання, знань діагностичних технологій явно недостатньо. Потрібно ще вміти підсумовувати отримані результати, аналізувати їх. Ланцюг цих логічних операцій становить суть медичного мислення, для здійснення якого потрібний великий запас знань, хороша пам'ять, тонка спостережливість і великий, добре усвідомлений практич­ний досвід. Тільки правильне розпізнавання хвороби дає можливість ус­пішно лікувати пацієнта. Ще стародавні медики казали: "Хто добре розпізнає, той добре лікує". Один з фундаторів терапевтичної служби М.Я. Мудров ще на початку XIX ст. писав: "Спочатку треба пізнати хворобу, оскільки пізнання хвороби є вже половина лікування".

Ось чому одним із завдань терапевтичної служби на сучасному етапі є організація виявлення захворювань. З цією метою в Україні розгорнуто мережу фельдшерсько-акушерських пунктів і сільських лікарських амбу­латорій, різних форм власності діагностичних центрів і лабораторій, фун­дацій сімейних лікарів, загально-терапевтичних та спеціалізованих ліку­вальних закладів.

У медичну практику впроваджуються нові технології профілактики, діагностики та лікування. Успішно функціонують державні науково-технічні програми, з яких найбільш успішно розвиваються "Профілакти­ка і лікування артеріальної гіпертензії", "Атеросклероз", "Цукровий діа­бет", "Здоров'я нації", "Туберкульоз", "Рак" та ін. Успішне вирішення цих програм сприятиме зміцненню здоров'я народу України.