4. Період розрішення хвороби або одужання

У подальшому можливі періоди регресії захворювання (зворотного роз­витку) і видужання (наприклад при пневмоніях, плевритах, нефритах) або ремісії захворювання.

Уявлення про етіологію. Під етіологією розуміють причину виникнен­ня хвороби або патологічного стану. Хворобу спричинюють зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх належать інфекційні, механічні, фізичні, хімічні, соціальні фактори, нездоровий спосіб життя, алергія, спадковість.

До інфекційних факторів відносяться патогенні мікроби (стрептококи, стафілококи, пневмококи, ентерококи, хламідії, рикетсії, мікоплазма, легіонели та ін.), віруси, пріони. Вони потрапляють в організм людини або безпосередньо (повітряно-краплинним шляхом при кашлі, чханні), або за­носяться із забрудненими інфекційними факторами харчовими продукта­ми. Інфекція може передаватися через предмети, забруднені випорожнен­нями хворого, а також з пилом, димом, газом від двигунів тощо. Мікроор­ганізми можуть потрапити в організм під час ін'єкцій, через ушкодження шкіри, слизові оболонки.

Гельмінтози передаються через погано вимиті руки, при тісному кон­такті з домашніми і дикими тваринами.

Малярійні комарі переносять збудників малярії, а кліщі - енцефаліт та інші захворювання. Пріони можуть потрапити в організм з кістковим бо­рошном. Збудники сказу корів можуть потрапити з м'ясом хворих тварин.

З механічними факторами пов'язані такі захворювання, як травматич­ний плеврит і пневмонія, пневмоторакс тощо.

До фізичних факторів належать охолодження (поліартрит, гломеруло­нефрит, пієлонефрит), перегрівання (тепловий удар), перебування на ви­соті понад 3500-4000 м над рівнем моря (висотна хвороба), перехід від підвищеного атмосферного тиску до нормального (кесонна хвороба), вплив радіонуклідів (променева хвороба, лейкемії, анемії).

До хімічних факторів відносять кислоти, основи, алкоголь, метал-токсиканти (талій, кадмій, цинк, молібден, свинець). Яскравим прикладом впливу на організм людини хімічних факторів є чернівецька хімічна хво­роба (Д.Д. Зербіно, А.М. Сердюк, 1998). Сутність захворювання полягає в

ураженні волосся (алопеція - випадання волосся), розвитку респіраторно­го синдрому, токсичної енцефалопатії (делірій, церебрастенія, вегетативні розлади), еозинофіли, лімфоцитозу, відносної нейтропенії, зсуву лейкоци­тарної формули вліво, шкірно-трофічних змін, шлунково-кишкових роз­ладів, ознак ураження нирок та печінки. Найімовірнішою причиною чер­нівецької хімічної природи є фізичний чинник - метал-токсикант талій.

До етіологічних факторів відносять і порушення в харчуванні. Шкідли­ве як недостатнє харчування, яке знижує опірність організму і сприяє розвитку гіпо-

й авітамінозу, так і надмірне, яке призводить до розвитку подагри, ожиріння, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, ішемічної хво­роби серця тощо.

З порушенням харчування тісно пов'язані й інші фактори - часті від'ємні емоції і стреси, куріння, споживання алкоголю, наркотиків, ма­лорухомий спосіб життя. їх можна вважати соціальними факторами, вони, на жаль, набули широкого розмаху

Алергія - це спотворена реакція організму на конкретні фактори дов­кілля –

алергени (фарби, квіти, домашній пил, домашні тварини тощо).

Спадковість - це генетична детермінованість, характерна для багатьох внутрішніх хвороб: гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, цук­рового діабету, деяких форм дилатаційної і гіпертрофічної кардіоміопатії, виразкової хвороби тощо.

Уявлення про патогенез.

Патогенез - це механізм розвитку захворювання. Наприк­лад, у розвитку ішемічної хвороби серця та її ускладнень (гострих коро­нарних синдромів) провідна роль належить ліпопротеїнній інфільтрації інтими та розвитку запально-імунної відповіді на ушкодження ендотелію. Патогенез жовчнокам'яної хвороби пов'язаний із синтезом печінкою по­тенційно літогенної жовчі (із зниженим вмістом жовчних кислот, що при­зводить до кристалізації холестерину й утворення холестеринових каменів).

За характером перебігу хвороба може бути:

- гострою;

- підгострою;

- хроніч­ною;

- рецидивуючою (такою, що повертається).

Перебіг хронічної хвороби характеризується періодами:

- ремісія - покращення стану пацієнта, зникнення або зменшення проявів хвороби на деякий час

- рецидив - повна поява ознак хвороби після більш або менш тривалого періоду їх відсутності

- ускладнення – поява нового патологічного процесу, як наслідок основного

Кожне захворювання проявляється певними ознаками, їх називають симптомами. Наприклад, кашель є симптомом запалення бронхів - брон­хіту, а біль за грудниною - симптомом ішемічної хвороби серця.

Симптоми: суб’єктивні (біль, нудота), об’єктивні (збільшення печінки, наявність білка в сечі тощо).

Сукупність симптомів називають синдромом. Наприклад, синдром Моргань-Адамса-Стокса - це сукупність таких симптомів, як запаморочення, втрата

свідомості, мимовільне сечо- та каловипускання. Він розви­вається при повній передсердно-шлуночковій блокаді та різкому зменшенні частоти серцевих скорочень. Синдром Вольфа-Паркінсона-Байта ха­рактеризується такими ЕКГ-симптомами, як укорочення інтервалу PQ, дельта-хвиля на висхідному коліні

комплексу (QRS, деформація останньо­го. Такий симптомокомплекс (синдром) виникає у хворих з додатковими провідними шляхами. Клінічно він проявляється нападами атріовентрикулярної реципрокної тахікардії - АВРТ.

На підставі симптомів та синдромів формується висновок про хворобу - діагноз.

Він може бути:

- попереднім

- клінічним

- заключним (перед виписуванням з лікарні).

Попередній діагноз ставиться на підставі суб'єктивного та об'єктивного обстеження хворого. З попереднім діагнозом хворого направляють до лікарні, де з урахуванням результатів лабораторно-інструментального дослідження (додаткових методів) ставиться клінічний діагноз, проводиться диференці­альна діагностика і призначається патогенетично обґрунтоване лікування.

Диференціальна діагностика передбачає порівняння симптомів і синдромів, що є у хворого. Звичайно для диференціальної діагностики виносяться два-три (рідше чотири-п'ять) захворювань з подібною симптоматикою. При цьо­му спочатку фіксують подібні симптоми, а потім такі, які їх розмежовують. Зваживши всі "за" і "проти", врахувавши попередній діагноз і результати лабораторно-інструментального дослідження хворого, установлюють заключ­ний клінічний діагноз.

Після встановлення клінічного діагнозу хворому призначають лікуван­ня (сигаtіо). Воно завжди комплексне. Лікування може бути амбулатор­ним, стаціонарним у лікарнях, клініках, центрах, стаціонарним удома, денним стаціонарним у поліклініці, сільській амбулаторії, санаторно-курортним тощо.

Будь-який вид лікування передбачає певний режим - суворий ліжко­вий, ліжковий, палатний. Лікування може проводитися в щадному, щад­но-тренувальному чи тренувальному режимах.

Призначаючи ліжковий режим, лікар і фельдшер повинні уточнити, що саме потрібно хворому - абсолютний спокій і постійний догляд чи відносний спокій, коли хворому дозволено вставати для приймання їжі, іти в туалет тощо. У відділенні, де лікують хворих, повинен панувати охоронний режим, принципи якого будуються на ідеї нервізму, сформульо­ваної І.П. Павловим. Усі у відділенні повинні дотримуватися тиші, уника­ти конфліктів, процедури мають виконуватись у спокійній, діловій обста­новці, у визначений правилами внутрішнього розпорядку час.

Наступним компонентом лікування є раціональне харчування. За ним закріпився термін "дієтотерапія". За М. І. Певзнером, розрізняють 15 дієтич­них столів, наваж-ливіші з них: № 1а, 16, їв, які застосовують для ліку­вання хворих на виразкову хворобу; № 5 - при захворюваннях печінки; № 5п - при захворюваннях підшлункової залози; № 7 - при хворобах нирок; № 9 - при цукровому діабеті.

Основним у терапії внутрішніх захворювань є медикаментозне лікування, яке

передбачає введення ліків різними шляхами - внутрішньо, підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, крізь пряму кишку тощо.

Фармакологічні препарати можна вводити також з використанням фізич­них факторів (електрофорез, фонофорез, внутрішньоорганний електрофорез).

Важливим лікувальним фактором є лікувальна фізкультура. Усі методи

лікування повинні супроводитися добре налагодженим доглядом за хворими.

При виписуванні хворого з лікарні вказують основне захворювання, його ускладнення та супутнє захворювання. Якщо настала смерть, вказу­ють безпосередню причину летального кінця.

Для успішного лікування необхідно добре вникнути в патогенез захво­рювання кожного конкретного хворого. За висловом лікаря М.Я. Мудрова, лікувати треба хворого, а не хворобу.

Уявлення про прогноз хвороби. При виписуванні зі стаціонару кожно­му пацієнтові лікар формулює прогноз перебігу його захворювання (спри­ятливий, несприятливий), прогноз щодо праці, а також прогнози щодо відновлення функції та життя .

Для успішного лікування захворювання необхідна точна діагностика

Діагностика – вчення про методи обстеження пацієнта з метою розпізнавання захворювання.

Уявлення про профілактику.

Профілактика - це комплекс рекомендацій, спрямованих на сприятливий перебіг захворювання - видужання або досягнення стійкої ремісії. Він складається з медикаментозних засобів, дієтичних порад, ре­комендацій щодо куріння, вживання алкоголю, способу життя тощо. Це - вторинна профілактика, тобто запобігання рецидивам та повторному зах­ворюванню. Первинна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювання на етапі перед хвороби, тобто тоді, коли є ще лише фактори ризику захворювання.