Таття 1188. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки

1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. 2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

 

Нерідко трапляється так, що шкода завдається кількома об'єктами, діяльність з якими пов'язана з підвищеною небезпекою. В даному випадку треба відрізняти ситуації, коли а) потерпілими є володільці джерел підвищеної небезпеки; б) потерпілими є треті особи. Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим їх володільцям, її відшкодування відбувається за правилами частини 1 коментованої статті. Так шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. За наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. В даному випадку законодавець дещо розширив загальне положення статті 1193 ЦК, відповідно до якого лише умисел потерпілого є підставою звільнення завдавача шкоди від відповідальності. Вина у інших формах (груба необережність, проста необережність) може бути лише підставою для зменшення розміру відповідальності. Якщо мова йдеться про завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, підставою для звільнення завдавача шкоди від відповідальності є вина потерпілого в будь-якій формі за відсутності вини завдавача шкоди. За наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо. В разі якщо потерпілим в результаті взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки є третя особа - неволоділець (наприклад, постраждалим в результаті автомобільної аварії став пішохід або пасажир), відповідальність перед ним несуть всі володільці небезпечних об'єктів солідарно, незалежно від їхньої вини (частина 2 статті, що коментується). В подальшому особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися до інших осіб з регресними вимогами.

Стаття 1189. Відшкодування ядерної шкоди

1. Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

 

Норма статті, що коментується, носить відсилочний характер та відсилає до спеціального законодавства, зо регулює особливості відшкодування завданої ядерної шкоди. До такого спеціального законодавства можна віднести Закон України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" від 13.12.2001 р.; Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, а також Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.95 р. із змінами та доповненнями. До основних особливостей відповідальності за ядерну шкоду, встановлених вищезазначеним спеціальним законодавством, можна віднести наступні: а) Відповідальність настає за завдання спеціального виду шкоди - ядерної шкоди. Відповідно до преамбули до Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ядерною шкодою визнається втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення. б) Суб'єктом відповідальності за ядерну шкоду є оператор ядерної установки (експлуатуюча організація) (ст. 72 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). Оператором (експлуатуючою організацією) є призначена державою юридична особа, яка здійснює діяльність, пов'язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів, забезпечує ядерну та радіаційну безпеку і несе відповідальність за ядерну шкоду. в) Відповідальність оператора за ядерну шкоду носить підвищений характер та настає незалежно від вини (ст. 72 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). Підставами звільнення оператора від відповідальності є виключно обставини, визначні у ч. 2 ст. 73 цього закону, а саме завдання шкоди ядерним інцидентом, що виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання. г) Відповідальність оператора за завдану ядерну шкоду може бути визначена виключно в грошовій формі (ч. 2 ст. 4 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"). Розмір грошового відшкодування завданої ядерної шкоди обмежується відповідно до ст. 6 вищезазначеного закону. д) Ядерна шкода, завдана діями кількох операторів, відшкодовується за частковим принципом. Лише в разі неможливості визначення частки відшкодування кожного оператора, вони несуть солідарну відповідальність (ч. 3 ст. 73 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). е) Для притягнення особи до відповідальності за завдану ядерну шкоду застосовуються спеціальні строки позовної давності. Так відповідно до ст. 76 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної майну або навколишньому природному середовищу, діє протягом десяти років з дня завдання шкоди.