Стаття 1192. Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого

1. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

 

Стаття, що коментується, встановлює два основні способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: а) відшкодування шкоди в натурі (передача речі такого ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Даний спосіб може бути застосований, якщо відшкодування шкоди в натурі взагалі є можливим. б) відшкодування завданих збитків в повному обсязі. Визначення збитків надається статтею 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущена вигода відшкодовується в грошовій формі як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні завданих збитків грішми (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, обчислюється виходячи із реальної вартості втраченого майна або вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, на момент розгляду справи. Така вартість може бути визначена експертним шляхом. Право вибору способу відшкодування шкоди належить потерпілому. Саме за його заявою суд виносить рішення про покладення на відповідальну особу обов'язку відшкодувати шкоду в натурі або відшкодувати завдані збитки в грошовій формі. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Стаття 1193. Урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди

1. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. 2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. 3. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. 4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

 

Стаття, що коментується, є загальною нормою, якою встановлюються підстави звільнення від відповідальності за завдання позадоговірної шкоди та підстави зменшення відповідальності у порівнянні із загальним розміром відшкодування шкоди в повному обсязі (див. коментар до ст. 1166 ЦК). Дія статті розповсюджується на всі випадки завдання шкоди. Якщо для покладення на особу відповідальності за завдання шкоди форма вини, як правило, не має значення, то вина потерпілого враховується, але тільки тоді, коли вона виражається у формі умислу або грубої необережності. Проста необережність потерпілого не впливає на відповідальність завдавача шкоди або на її розмір. Шкода, що виникла внаслідок умислу потерпілого, звільняє завдавача шкоди від обов'язку по її відшкодуванню незалежно від того, чи йде мова про загальну відповідальність (за вину) або про підвищену відповідальність (незалежно від вини). Для визначення умислу використовується поняття кримінального законодавства: навмисним визнаються дії (бездіяльність) особи, яка передбачала шкідливі наслідки та бажала або свідомо допускала їх настання. Вина потерпілого у формі грубої необережності може бути підставою для зменшення розміру відшкодування. При цьому критерієм для зменшення є ступінь вини потерпілого, а також ступінь вини особи, що завдала шкоди (в разі врахування вини як умови відповідальності). Поняття грубої необережності, також як і поняття умислу цивільне законодавство не розкриває. Постанова Пленуму Верховного суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" лише наводить приклади грубої необережності потерпілого: знаходження у нетверезому стані, нехтування безпекою руху (п. 2). Для форми вини у вигляді грубої необережності характерно, що особа передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. В будь якому випадку оцінку поведінки потерпілого щодо наявності вини у формі грубої необережності здійснює суд, приймаючи рішення по справі. В цивільному праві не існує презумпції вини потерпілого. Вина останнього повинна бути доведена завдавачем шкоди (відповідальною особою). Слід зазначити, що на відміну від ЦК УРСР 1963 р., який допускав можливість повної відмови у відшкодуванні шкоди за наявності грубої необережності потерпілого (ст. 454), чинний ЦК України допускає лише зменшення розміру відповідальності завдавача шкоди. Величина такого зменшення залишається на розсуд суду, з врахуванням конкретних обставин справи. Частина 3 статті, що коментується, встановлює виключення із загального правила врахування вини потерпілого при визначенні розміру відшкодування. Даною нормою встановлюються випадки, коли умисел або груба необережність потерпілого взагалі не береться до уваги: а) у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною 1 статті 1195 ЦК (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, які мають бути відшкодовані фізичній особі в разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодження здоров'я); б) у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК); в) у разі відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦК). У перелічених вище випадках шкода відшкодовується в повному обсязі незважаючи на наявність вини потерпілого в будь-якій формі. Частина 4 статті, що коментується, передбачає можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища. Слід мати на увазі, що дане правило розповсюджується лише на випадки, коли шкоди завдано діями фізичної особи. Фінансовий стан та інші подібні труднощі юридичної особи не є підставою для зменшення розміру відшкодовуваної шкоди. Правило частини 4 коментованої статті має загальний характер та розповсюджується на всі випадки завдання шкоди фізичною особою (в тому числі моральної шкоди, шкоди, завданої смертю годувальника тощо), крім випадку, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Вчинення фізичною особою злочину повинно бути встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.