Тема 1. Поняття підприємницької діяльності

План

1.1. Поняття підприємницької діяльності.

1.2. Додаткові матеріали щодо розвитку поняття підприємницької діяльності.

1.3. Практичні завдання стосовно вибору рішення щодо започаткування підприємницької діяльності

1.4. Питання для перевірки засвоєння матеріалу теми.

1.1. Поняття підприємницької діяльності

Під діяльністю, у широкому змісті цього слова, відповідно до Словника російської мови С. І. Ожегова [17] розуміють будь-які заняття, працю або роботу людей, як і роботу будь-якого механізму, чинностей природи, органів людини. Особливе значення для суспільства має колективна діяльність людей, яку здійснюють громадські організації, органи влади, установи, заклади освіти, культури, охорони здоров'я, науки, а також підприємства, господарчі товариства, банки та ін.

За своїм змістом діяльність може бути господарською, науковою, культурною, освітньою, військовою та ін. Господарська діяльність складається в створенні продукції й наданні послуг на постачання або продаж, матеріальному забезпеченні й підтримці працездатності об'єктів як господарської, так і не господарської діяльності. У складі господарської діяльності можна виділити виробничий, комерційний, обслуговуючий, керівний, фінансову й інший види.

За типом здійснення господарська діяльність може бути підприємницькою, то таку діяльність називають підприємництвом.

Термін підприємництво прийшов із Франції. Він був уведений французьким економістом Рішаром Кантильоном, що жив на початку 18 сторіччя. З тих пір утримання цього поняття перетерпіло істотні зміни. На початку 18 сторіччя підприємця характеризували як власника – самостійного товаровиробника, у діяльності котрого обов'язково є присутнім чинник ризику. Наприкінці 19 віку підприємець – вже не обов'язково власник. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об'єднання в одній особі власника і підприємця. Почати бізнес можна й узявши необхідні засоби в борг, тому в подальшому за підприємця скоріше вважали ініціативного менеджера, що працює в режимі ризику і комерційного ефекту.

Бурхливий розвиток науки в 20 сторіччі, необхідність впровадження цих досягнень у практику, а також посилення конкуренції усе більш зміщають ризик господарської діяльності в інноваційну сферу. Концепція нововведень, тобто пошуку і реалізації нових можливостей, є серцевиною визначення підприємництва в 20 сторіччі. Йозеф Шумпетер і Пітер Друкер розглядали діяльність підприємця як пов'язану зі створенням нових комбінацій, новою якістю самої роботи, прагненням до самостійності і радістю творчості.

Згідно з визначенням за текстом Господарського кодексу України, підприємництвом є господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Господарська діяльність може здійснюватися й без мети одержання прибутку, тоді вона вважається неприбутковою (некомерційною) господарською діяльністю.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якого лежать такі відмітні ознаки:

свобода у виборі напрямків і методів – підприємець завжди самостійний виробник, який нікому не підпорядковується;

наявність чинника ризику початку і розвитку бізнесу – підприємець несе персональну майнову відповідальність за прийняті рішення і їхні наслідки;

орієнтація на досягнення комерційного успіху – підприємець завжди діє з метою отримання прибутку;

інноваційний характер – підприємець завжди повинен спробувати придумати і зробити щось нове, або поліпшити вже існуюче.

Будь-яка діяльність здійснюється певним суб'єктом, відповідно – підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами підприємництва, до яких належать індивідуальні підприємці, унітарні та корпоративні підприємства.

Підприємством вважається самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами [6] .

Термін підприємництво вживається стосовно різноманітних сфер діяльності з метою отримання прибутку. Зокрема, підприємництво може бути подане:

будь-якими видами виробничої діяльності;

різноманітними видами торгової діяльності;

діяльністю з надання послуг;

комерційним посередництвом;

торгово-закупівельною діяльністю;

діяльністю в області будівництва та ін.

Але за характером здійснення перш за все слід розрізняти індивідуальне і корпоративне підприємництво.

Індивідуальне підприємництво пов’язане із самим започаткуванням взагалі підприємництва як явища, найбільш широка сфера поширення якого вважається малим бізнесом.

Індивідуальний підприємець – це особа, що сполучає у собі одночасно і незалежного власника і підприємця. Саме малий бізнес створює сприятливе живильне середовище для розвитку підприємництва в його класичній формі. В даний час не існує суворого «академічного» визначення цієї категорії. Широта і розмаїтість, сфер діяльності в малому бізнесі, наявність множини його специфічних особливостей не дозволяють дати універсальне визначення цьому явищу. Проте розробка і реалізація політики підтримки підприємництва потребують чіткого визначення параметрів і критеріїв малого бізнесу. У більшості країн до малого відносять бізнес:

який зайнятий незалежний, самостійний власник не домінуючий у своєї галузі бізнесу;

який, у залежності від галузевої приналежності, відповідає визначеним у законодавчому порядку стандартам (критеріям).

Виходячи з цього можна запропонувати таку принципову схему віднесення тієї або іншої фірми до категорії малого бізнесу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1