Ст. 353 Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну роботу окремих ланок державного апарату та дискредитує їх авторитет.

Об'єктивна сторона злочину характеризується двома діями в їх сукупності: самовільним привласненням влади або звання службової особи та вчиненням з використанням самовільно привласне­ної влади чи звання службової особи будь-якого суспільно небез­печного діяння.

Самовільне присвоєння влади або звання службової особи перед­бачає обманне видання себе за службову особу і використання по­вноважень такої особи. Спосіб такого видання на кваліфікацію не впливає. На практиці приватні особи найчастіше видають себе за працівника правоохоронного органу (органу внутрішніх справ, по­даткової служби, прокуратури тощо), іншого органу влади. При цьому винний може пред'явити підроблене посвідчення або дійсне посвідчення іншої службової особи, продемонструвати будь-яку обкладинку під виглядом посвідчення службової особи, викорис­тати помилкове сприйняття себе службовою особою оточуючими, вчинює інші дії, спрямовані на те, щоб інші особи сприйняли його за службову особу.

Самовільне привласнення звання представника певної профе­сії (вчителя, лікаря, пожежного, електрика, сантехніка тощо), не пов'язане з присвоєнням звання службової особи, не є злочином. Такі дії можуть бути використані для полегшення вчинення де­яких злочинів, наприклад, незаконного лікарювання, для неза­конного проникнення у приміщення з метою вчинення крадіжки тощо.

Під вчиненням будь-яких суспільно небезпечних дій треба розу­міти правопорушення, за які передбачається кримінальна або адміністративна відповідальність. Адже саме таким правопору­шенням властива така ознака, як суспільна небезпечність. Якщо з використанням самовільно присвоєної влади або звання службової особи вчинено кримінально каране діяння, скоєне треба кваліфіку­вати за сукупністю злочинів - за ст. 191 і статтею КК, яка перед­бачає відповідальність за це діяння.

Вчинення з використанням самовільно присвоєної влади або звання службової особи не суспільно небезпечних (таких, що не тягнуть за собою кримінальної та адміністративної відповідально­сті), а також суспільно корисних дій не є злочином. Наприклад, особа одягає форму офіцера з метою справити враження на певних людей або видає себе за міліціонера з метою полегшити таким чи­ном припинення порушення громадського порядку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Мета - вчинення за допомогою самовільно при­своєної влади чи звання службової особи суспільно небезпечного діяння.

Суб'єкт злочину - загальний.

5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

Ст. 357 Викрадення, привласнення, вимагання документів, штам­пів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло­вживання службовим становищем або їх пошкодження

Об'єктом злочину є встановлений законодавством поря­док обігу і використання офіційних документів, штампів і печаток, а також приватних документів, який забезпечує нормальну діяль­ність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також права та законні інтереси громадян і юридичних осіб.

Предметом злочину закон називає офіційні або приватні доку­менти, штампи, печатки (частини 1 і 2 ст. 357) та паспорт грома­дянина або інший важливий особистий документ (ч. 3 ст. 357).

Офіційними є документи, що мають юридичне значення. Вони можуть виходити від державних органів влади й управління, слу­жбових осіб цих органів або органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право по­свідчувати чи видавати такі документи.

Приватними документами вважаються документи, які вихо­дять від окремих громадян. Вони можуть бути предметом злочину лише в разі знаходження їх на підприємствах, організаціях чи установах незалежно від форми власності.

Штампи і печатки - це спеціальні прилади (форми), на яких міститься рельєфне або поглиблене дзеркальне відображення текс­тів, знаків, малюнків та інших позначок для одержання відбитків на папері, нетканих матеріалах, металі, сургучі, воску тощо. Штам­пи і печатки використовуються для посвідчення документів, їх офіційного характеру, посвідчення певних фактів, які мають юри­дичне значення, для пломбування приміщень, вантажів, поштових відправлень, для посвідчення сплати грошових коштів тощо. Вони, як правило, мають найменування та інші реквізити підприємства, установи, організації.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 357, ви­ражається у: 1) викраденні; 2) привласненні, 3) вимаганні офіцій­них документів, штампів, печаток, 4) заволодінні ними шляхом шахрайства чи 5) зловживання своїм службовим становищем, а також їх 6) знищенні; 7) пошкодженні; 8) приховуванні.

Під викраденням треба розуміти вилучення документів, штампів, печаток шляхом крадіжки, грабежу та розбоєм. Застосова­не при розбійному нападі фізичне насильство має отримувати самостійну юридичну оцінку і кваліфікуватися як злочин проти здоров'я.

Під знищенням розуміється приведення документів, штампів, печаток в стан, коли вони втрачають властивість бути носієм за­фіксованої на них інформації (фізична ліквідація, наприклад, шляхом спалювання, подрібнювання, травлення кислотою; сти­рання тексту документа до стану неможливості його відновлення; стирання інформації з магнітного, лазерного диску; заливання фарбою тощо).

Під пошкодженням треба розуміти приведення документів, штампів, печаток у стан, коли використання їх за цільовим при­значенням можливе лише після реставрації.

Під приховуванням розуміється переміщення документів, шта­мпів, печаток з місця зберігання в інше місце в межах підприєм­ства, установи чи організації, що позбавляє заклад можливості використовувати їх за цільовим призначенням.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з за­значених в диспозиції ч. 1 ст. 357 дій. Наступне використання ви­крадених документів не охоплюється диспозицією цієї статті і за наявності ознак іншого злочину повинно отримувати самостійну правову оцінку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом, корисливим мотивом або іншим особистим інтересом. Під останнім треба розуміти бажання отримати вигоду нематеріально­го характеру, наприклад: помста особі, у віданні якої знаходиться предмет злочину, намір перешкодити укладенню договору, вида­ча документа іншій особі, дезорганізувати роботу підприємства тощо.

Суб'єкт злочину - загальний - особа. Суб'єктом заволодіння предметом цього злочину шляхом використання свого службового становища може бути лише службова особа.

Кваліфікуючими ознаками є: 1) спричинення злочином по­рушення роботи підприємства, установи, організації; 2) вчинення злочину щодо особливо важливих документів, штампів, печаток.

Під порушенням роботи підприємства, установи, організації треба розуміти істотне ускладнення або неможливість виконання ними покладених на них функцій, скажімо, здійснювати фінансо­во-господарські операції, видавати довідки, копії документів, за­свідчувати угоди в нотаріальній конторі і т. ін.

Визнання документів, штампів і печаток особливо важливими здійснюється в кожному конкретному випадку з урахуванням ма­теріалів кримінальної справи. До таких документів, зокрема, на­лежать: гербові печатки, докази по кримінальних і цивільних справах, нотаріально засвідчені угоди і т. ін.

Частина 3 ст. 357 передбачає відповідальність за самостійний склад злочину - незаконне заволодіння будь-яким способом пас­портом або іншим важливим особистим документом.

Паспорт - документ, який посвідчує особу власника та його належність до певної держави.

Інші важливі особисті документи - це документи, що посвід­чують певні важливі факти і події в житті особи або надають певні права або звільняють від обов'язків. Такими документами можуть бути, зокрема: свідоцтво про народження, диплом про освіту, тру­дова книжка, свідоцтво про шлюб, перепустка на територію під­приємства, установи, організації, посвідчення учасника бойових дій, ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС.

При вчиненні цього злочину умисел винного спрямований на незаконне заволодіння саме паспорта чи іншого важливого осо­бистого документа, а не майна потерпілого, серед якого були до­кументи. Тому, наприклад, викрадення гаманця, в якому, крім грошей, був, скажімо, і важливий особистий документ, треба ква­ліфікувати тільки як крадіжку чужого майна. Якщо незаконне за­володіння паспортом чи іншим важливим особистим документом було вчинено з метою використання його для вчинення іншого злочину, наприклад, шахрайства, скоєне треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за ч. З ст. 357 та як готування до шахрайства.