Ст. 356 Самоправство

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що його скоєнням порушується певний порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, спричиняється значна шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

Об'єктом злочину є встановлений законом та іншими норма­тивними актами порядок здійснення громадянами своїх прав та обов'язків, а також права й інтереси громадян та юридичних осіб, що охороняються законом.

Об'єктивна сторона злочину характеризується самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, під­приємством, установою чи організацією; заподіянням їм такими діями значної шкоди і причинним зв'язком між діями винного та значною шкодою, яка настала.

Під самовільним вчиненням будь-яких дій треба розуміти реалі­зацію винним свого дійсного або гаданого права всупереч встанов­леному законом порядку. Наприклад, особа, яка отримала на за­конній підставі ордер на квартиру, самовільно заселяє її, не доче­кавшись виселення колишніх мешканців; особа самовільно, без звернення в суд, вилучає спірне майно, вважаючи, що воно належить їй; особа самовільно без дозволу відповідних органів заселяє вільну квартиру,

Оспорюваність дій особи означає, що інша фізична чи юри­дична особа вважає такі дії неправомірними, вчиненими всупереч закону.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння самоправ­ством значної шкоди, Питання про те, чи є заподіяна шкода знач­ною,, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від фактичних обставин справи (розмірів матеріальної шкоди, важли­вості порушених прав та інтересів тощо).

Заподіяння самоправними діями шкоди, відповідальність за яку передбачена іншими статтями КК (скажімо, тілесних ушкоджень), треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - тобто за ст. 356 і статтею, яка передбачає відповідальність за спричинення відпо­відної шкоди.

Якщо самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяж­кого злочину, то при кваліфікації скоєного застосовується прави­ло конкуренції загальної і спеціальної норм. Наприклад, само­вільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном квалі­фікується тільки за ст. 283, незаконне заволодіння транспортним засобом, скажімо, з метою покататися,- за ст. 289, порушення недоторканності житла - за ст. 162.

Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умис­ною формою вини: особа усвідомлює, що вона без належного до­зволу, всупереч встановленому законом порядку, здійснює своє дійсне чи гадане право або вчинює завідомо для себе незаконні дії, і що це являє собою певну суспільну небезпечність, передба­чає, що ЇЇ діями може бути завдана значна шкода інтересам гро­мадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, і свідомо допускає, а інколи і бажає настання таких на­слідків.

Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Службові особи за самоуправні дії несуть відповідальність за перевищення влади або службових повнова­жень (ст. 365) або за окремі види самоправства, відповідальність за які передбачена іншими нормами (наприклад, статті 162, 163).