Ст. 355 Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

Безпосереднім об'єктом злочи­ну є суспільні відносини, що регламентують порядок виконання цивільно-правових зобов'язань. Додатковим безпосереднім об'єк­том кваліфікованих складів розглядуваного злочину можуть бу­ти воля, здоров'я, життя та власність потерпілого чи його близь­ких родичів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК 2003 р., цивільно-правовим зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'я­зана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (пе­редати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією поро­джують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК). Підставами їх виникнення закон називає: договір та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інте­лектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Крім того, ци­вільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у випадках, встановлених актами цивіль­ного законодавства,- з актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, рішення суду, настання або ненастання певної події (частини 2-6 ст. 11). Остання підстава може виникати і у випадках, встановлених договором.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину виражається в активних діях - примушуванні до виконання чи невиконання ци­вільно-правових зобов'язань.

Під примушуванням треба розуміти категоричну пропозицію (вимогу) потерпілому виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання негайно або в зумов­лений час (передати певне майно, виконати певну роботу, надати послугу тощо, тобто виконати чи не виконати конкретні дії).

При цьому особа може примушуватися до виконання цивільно-правових зобов'язань як за дійсними, так і недійсними або віднос­но дійсними правочинами. Поняття правочину, віднесення його до числа дійсних чи недійсних (у тому числі нікчемних), удаваних, фіктивних або з недійсною окремою його частиною регламенту­ється статтями 202-236 ЦК. До недійсних, зокрема, віднесено пра­вочини, вчинені під впливом обману, насильства, помилки, тяжкої обставини тощо.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язан­ня утворює склад злочину лише тоді, коли вона поєднана з погро­зою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження або знищення майна. Під погрозою треба розуміти висловлену будь-яким способом погрозу негайно або в майбут­ньому спричинити легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкоджен­ня, нанести побої, позбавити волі, знищити чи пошкодити майно. При цьому не має значення, збирався винний реалізовувати погрозу чи ні. Головне, щоб винний розраховував на сприйняття її потер­пілим як такої, що може бути реалізованою.

Спосіб доведення вимоги до потерпілого на кваліфікацію не впливає. Воно може бути усним, письмовим, передано особисто потерпілому чи через посередника тощо.

Вимога може бути як правомірною (наприклад, дотриматись умов договору), так і неправомірною (наприклад, виконати зо­бов'язання достроково або не виконувати їх взагалі).

Потерпілими від цього злочину можуть бути не тільки особи, до яких звернена вимога виконати чи не виконати будь-який дого­вір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання (бо­ржники, поручителі тощо), а й близькі йому родичі.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство або знищити чи по­шкодити майно, незалежно від того, чи вдалося винному домогти­ся виконання вимоги.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом.

Суб'єктом злочину може бути не тільки кредитор чи їх законний представник, а й будь-яка інша особа, яка діє в ін­тересах кредитора. Кримінальна відповідальність за розглядуваний злочин настає з 16-ти років.

Дії службової особи, яка дає вказівку своїм підлеглим змусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зо­бов'язання, треба кваліфікувати як співучасть у вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, та, за наявності в них відповідних ознак,- за ст. 364 або ст. 365. Якщо ж службова особа, використовуючи своє службове становище, сама застосовує заборонені криміналь­ним законом способи примушування до виконання (невиконання) цивільно-правових зобов'язань, її дії треба кваліфікувати за тими ж статтями, без посилання на ст. 27.

Вимогу виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для одержання послуги (вчинення дій) майнового характеру, які ним не передбачені, належить ква­ліфікувати як вимагання (ст. 189).

У випадках, коли винний вимагає від особи у повному обсязі відшкодувати завдану йому шкоду, тоді як рішенням суду розмір відшкодування зменшений, його дії треба кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів: вимогу відшкодувати збитки, розмір яких визначений судом, як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання (ст. 355), а збитки, розмір яких перевищує його,- як вимагання (ст. 189). За сукупністю цих злочинів треба кваліфіку­вати також примушування до виконання або невиконання цивіль­но-правових зобов'язань, поєднане з вимогою передачі майна, права на нього або вчинення дій майнового характеру як своєрід­ної «оплати» вартості «послуг» по поверненню («вибиванню») бо­ргів. Якщо ж винний водночас заволодіває ще й іншим майном потерпілого, то, залежно від характеру висловленої погрози або застосованого насильства, його дії повинні також бути кваліфіко­вані ще й як грабіж або розбій.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину (ч. 2 ст. 355) є вчинення його: а) повторно; б) за попередньою змовою групою осіб; в) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілес­них ушкоджень; г) поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; ґ) поєднане з пошкодженням або знищенням майна.

При кваліфікації скоєного за ч. 2 ст. 355 за ознакою знищення чи пошкодження майна треба мати на увазі, що пошкодження або знищення майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, тягне відповідальність за сукупністю із злочином, передбаченим ч. 2 ст. 194, оскільки зазначений спосіб є ознакою більш тяжкого злочину.

Особливо кваліфікуючими ознаками (ч. 3 ст. 355) є приму­шування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань: а) вчинене організованою групою; б) поєднане з наси­льством, небезпечним для життя або здоров'я; в) таке, що завдало великої шкоди, або г) спричинило інші тяжкі наслідки.

Якщо організована група озброєна і вчинює розглядуваний злочин шляхом нападів, дії її учасників треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 257 та ч. 3 ст. 355.

Небезпечним для життя або здоров'я потерпілого насиль­ством є заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спри­чинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату пра­цездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушко­дження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказа­них наслідків, але були небезпечними для життя і здоров'я в мо­мент заподіяння. Наприклад, насильство призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, скидання з висоти, за­стосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Примушування до виконання або невиконання цивільно-право­вих зобов'язань, поєднане із спричиненням потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження або умисним позбавленням його життя, не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 355. Таке діяння треба додатково кваліфікувати ще й за відповідною частиною ст. 121 або за ст. 115.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, а також вбивство через необережність при вчиненні розглядуваного злочину повністю охоплюються такою ознакою, як «спричинення інших тяжких наслідків», і додаткової кваліфікації за ст. 128 або 119 не вимагають. Крім вказаних вище, під іншими тяжкими на­слідками треба також розуміти самогубство потерпілого, спричи­нення смерті чи тяжких тілесних ушкоджень третім особам вна­слідок знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом, заподіяння іншим кредиторам особливо великої мате­ріальної шкоди в зв'язку з тим, що потерпілий, який виконав вимо­гу винного, з банкрутів і не зміг вчасно з ними розрахуватися, тощо.

Велика шкода - поняття оціночне. Її наявність встановлюється в кожному випадку окремо з урахуванням конкретних обставин справи: вартість знищеного або пошкодженого майна, значення такого майна для потерпілого або його близьких родичів, його культурна, історична цінність тощо.