Ст. 432 Мародерство

Об'єктом мародерства є порядок до­тримання звичаїв та правил ведення війни.

З об'єктивної сторони мародерство - це викрадення речей, що є при вбитих і поранених, тобто у таємному чи відкритому, з насильством чи без насильства заволодінні військовослужбовцями на полі бою предметами особистого користування або обмунди­руванням, що є при вбитих або поранених. Вилучення у вбитих і поранених зброї, боєприпасів, документів та інших предметів з метою їх подальшого використання для ведення військових дій не утворює складу злочину. Мародерство вчиняється тільки на полі бою під час бою або відразу ж після його завершення.

Полем бою, як обов'язковою ознакою об'єктивної сторони скла­ду мародерства, треба вважати не тільки місцевість, де сталося безпосереднє зіткнення з супротивником, але й тилові райони, які були піддані впливу з боку ворожих засобів ураження.

Викрадення речей поза полем бою утворює склад злочину про­ти власності.

Поранені та вбиті, у яких викрадаються речі, можуть належа­ти до будь-яких армій або бути з числа цивільного населення.

Мародерство вважається закінченим злочином з моменту вилу­чення речей у пораненого чи вбитого.

Суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом.

Суб'єктом злочину є тільки військовослужбовець. Цивільні особи за викрадення на полі бою речей у поранених та вбитих притягаються до кримінальної відповідальності за злочини проти власності.

Ст. 433 Насильство над населенням у районі воєнних дій

Женевська «Конвенція про захист цивільного населення під час війни» від 12 серпня 1949 р. (статті 33 і 53), резолюція Генераль­ної Асамблеї ООН від 9 грудня 1970 р. «Основні принципи захи­сту цивільного населення в період збройних конфліктів» (стат­ті 2, 3, 7) забороняють будь-яке залякування, терор, пограбування і репресії щодо цивільних осіб на окупованій або захопленій те­риторії. Забороняється знищення рухомого і нерухомого майна, якщо це не викликалось військовою необхідністю; примусове пе­реміщення або інші посягання на недоторканність громадян.

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є регламен­тований міжнародними документами порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни, а додатковим - залежно від форми його вчинення,- честь, гідність, життя і здоров'я населення, яке перебу­ває у районі воєнних дій, або (та) його власність.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину може здійснюва­тися у формі: 1) насильства, тобто різноманітних форм злочинного посягання на гідність, життя і здоров'я громадян (вбивство, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо); 2) протиправного знищення майна; 3) протизаконного відібрання майна під приводом воєнної необхідності. Це відібрання може здійснюватися відкрито всупе­реч волі власників майна чи інших осіб, у володінні яких воно перебувало, без застосування насильства або ж із застосуванням насильства, але такого, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому винний повідомляє потерпілому чи іншим особам неправдиві відомості про необхідність використання вилу­ченого майна для воєнних потреб.

Протиправним відібранням треба вважати й заволодіння май­ном, коли власник чи особа, у володінні якої воно перебувало, бу­дучи введеними в оману про необхідність його використання для воєнних потреб, добровільно віддають майно винному. Таємне заволодіння військовослужбовцем майном населення у районі воєнних дій слід оцінювати як злочин проти власності.

При кваліфікації зазначених дій за ч. 1 ст. 433 не вимагається додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відпові­дальність за злочини проти особи і власності, за винятком випад­ків, коли насильство проявилося в умисному вбивстві, умисному тяжкому тілесному ушкодженні, а також коли заволодіння майном було таємним. Спричинення тяжких тілесних ушкоджень у процесі розбою охоплюється ч. 2 ст. 433.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є місце його вчинення - район воєнних дій, тобто частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії.

Потерпілим від злочину є населення - це цивільне населення даної місцевості (в тому числі біженці, евакуйовані, угнані супро­тивником та інші особи, які з тих чи інших причин опинилися в цьому районі).

З суб'єктивної сторони насильство над населенням у районі воєнних дій характеризується тільки прямим умислом.

Суб'єктом злочину є тільки військовослужбовець.

Ст. 434 Погане поводження з військовополоненими

Же­невська «Конвенція про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 р. встановлює такий порядок поводження з війсь­ковополоненими, за якого охороняється їхнє життя, здоров'я, честь і гідність¹. Згідно з цією конвенцією, КК передбачена кримі­нальна відповідальність за погане поводження з військовополо­неними.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є порядок поводжен­ня з військовополоненими, їх честь, гідність та здоров'я. Воюючі сторони зобов'язані в період збройного конфлікту забезпечувати правовий захист жертв війни, в тому числі й військовополонених, тобто надавати їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними і виключав би насилля, знущання, глузування над особистістю. Потерпілими є - військовополонені, тобто ком­батанти (особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті), які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень і загонів добровольців, які входять до їх складу, особо­вий склад організованих рухів опору, цивільні особи екіпажів, які входять в екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, населення не окупованої території, яке при наближенні неприятеля (противника) стихійно, за власним починанням, береться за зброю для боротьби з нападаючими військами, не встигши сфор­муватися у регулярні війська, тощо, якщо вони потрапили під владу неприятеля².

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у: а) пога­ному поводженні з військовополоненими і б) недбалому вико­нанні обов'язків щодо хворих і поранених військовополо­нених.

Погане поводження з військовополоненими може виражатися в діях військовослужбовця, якими спричиняється шкода здо­ров'ю, ущемлюються права і честь військовополонених (нанесен­ня побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень, мордування та інші прояви жорстокості).

Подібні дії тягнуть кримінальну відповідальність у випадках, коли вони вчинювались за наявності хоча б однієї із вказаних у ст. 434 обтяжуючих обставин: мали місце неодноразово, тобто не менш як два рази, або супроводжувались особливою жорстокістю, або були спрямовані проти поранених і хворих. За відсутності цих обтяжуючих обставин погане поводження з військовослужбовця­ми тягне застосування засобів, передбачених Дисциплінарним ста­тутом Збройних Сил.

Недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених військо­вополонених полягає в злочинно-недбалому виконанні обов'язків з надання їм лікарської допомоги і догляду за тими, хто цього потребує. Закон спеціально застерігає, що в цих випадках відпові­дальність за ст. 434 настає тільки тоді, коли відсутні ознаки більш тяжкого злочину.

Суб'єктивна сторона поганого поводження з військовополо­неними характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених - і необережною формою вини.

Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими мо­же бути будь-який військовослужбовець, який за тих чи інших обставин вступив у постійний або тимчасовий контакт з військо­вополоненими, а суб'єктом недбалого виконання обов'язків - тільки ті військовослужбовці, на яких покладено лікування хворих і поранених або піклування про них. Це можуть бути як військово­службовці Збройних Сил України, так і особи із складу армії су­противника, які залучалися для надання медичної допомоги хво­рим і пораненим військовополоненим.