Ст. 405 Погроза або насильство щодо начальника

Стаття передбачає відповідальність за два самостійних злочини: 1) погроза щодо начальника (ч. 1 ст. 405) та 2) насильство щодо нього (ч. 2 ст. 405). Обидва злочини посягають на можливість на­чальника у будь-яких умовах виконувати свої обов'язки і твердо керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок безза­стережної покори начальникові, що встановлений військовими статутами у Збройних Силах і який забезпечує начальникові можли­вість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби'. Додатковим - особа начальника, а передбаченого ч. 2 ст. 405,- ще й здоров'я потерпілого. Винний посягає на відносини підлеглості, погрожуючи заподіяти або заподіюючи шкоду здо­ров'ю начальника. Якщо між винним і потерпілим у момент вчи­нення насильницьких дій відсутні відносини підлеглості, то скоєне кваліфікується за ст. 406.

Під погрозою як ознакою об'єктивної сторони першого зло­чину треба розуміти такий вплив на начальника, який має за мету залякати його і тим самим домогтися відмови від належного вико­нання обов'язків із військової служби. Для складу злочину необ­хідно, щоб: погроза була адресована начальникові; висловлена у зв'язку з виконанням ним обов'язків із військової служби; поляга­ла в залякуванні начальника вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна; була реальною. За відсутності однієї із зазначених ознак нема складу розглядуваного злочину.

Судова практика не розглядає як військовий злочин погрозу, висловлену начальникові у зв'язку з вчиненням ним неправомір­них, а також таких, які не викликаються інтересами військової служби, дій. І погроза повинна бути конкретною. Заяви типу «я тобі покажу» тощо не містять конкретної форми залякування і не можуть бути визнані злочином, що коментується.

Реальність погрози визначається у кожному конкретному ви­падку з урахуванням обставин справи, зокрема, форми її висловлення, можливості реалізувати погрозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, того, який вплив вона зробила на на­чальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути обумовлені цією погрозою в його службовій діяльності. Погроза може бути висловлена безпосередньо начальникові або через інших осіб. В останньому випадку обов'язково має бути встановлено, що вин­ний бажав, щоб погроза стала відома начальникові.

Погроза вважається закінченим злочином з моменту, коли на­чальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв її.

Суб'єктом злочину є військовослужбовець, підлеглий по служ­бі чи військовому званню особі, якій погрожує.

З суб'єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом.

Мотивом погрози є невдоволення правомірною, тобто такою, що відповідає законам та статутам, вимогливістю начальника. Вчинення погрози з інших мотивів треба кваліфікувати (за наявно­сті підстав) як злочин проти життя особи (ст. 129), виборчих прав (статті 157, 160), власності (ст. 195), авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (статті 345, 346, 350, 355) або правосуддя (статті 377, 398).

Погрозу треба відмежовувати і від інших злочинів. Якщо погро­за є складовою частиною вчинення опору начальникові або приму­шування, то такі дії необхідно кваліфікувати тільки за ст. 404. Погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо на­чальника, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 405.

Передбачене ч. 2 ст. 405 насильство щодо начальника, якому підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, повинен вияв­ляти повагу і якого повинен захищати в бою, є дуже грубою фор­мою порушення військової дисципліни. Воно утруднює виконання начальником своїх обов'язків із військової служби та спричиняє, як правило, шкоду його здоров'ю. У багатьох випадках насильни­цькі дії стосовно начальника пов'язані з помстою за його справед­ливу вимогливість.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій щодо начальника. Спосіб заподіяння ушкоджень та ступінь їх тяжкості (крім тяжкого тілесного ушкодження) на кваліфікацію вчиненого не впливають. Насильство щодо начальника, поєднане із умисним заподіянням йому тяжкого тілесного ушкодження, ви­магає додаткової кваліфікації за ст. 121.

Під іншими насильницькими діями треба розуміти, наприклад, насильницьке позбавлення можливості вільно пересуватися місце­вістю, мордування, катування тощо, які не привели до заподіяння тілесного ушкодження.

Поняттям «насильство щодо начальника» не охоплюється за­подіяння йому смерті. Тому спричинення начальникові під час за­стосування насильства смерті з необережності або умисного тяж­кого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потер­пілого, кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 405 і відповідно за ст. 119 або ч. 2 ст. 121.

Умисне вбивство начальника у зв'язку з виконанням ним обо­в'язків із військової служби за відсутності ознак опору або при­мушування слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Посягання на життя начальника у зв'язку з його діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку, треба кваліфікува­ти за ст. 348 .

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння начальни­кові тілесних ушкоджень або нанесення йому побоїв чи вчинення інших насильницьких дій.

Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який постійно чи тимчасово, по службі чи військовому званню підлеглий особі, що­до якої вчинюється насильство².

Суб'єктивна сторона насильства щодо начальника характери­зуються умисною формою вини. Злочин пов'язаний зі службовою діяльністю начальника. Насильницькі дії щодо начальника з моти­вів ревнощів, заздрості, особистої неприязні та з інших причин, не пов'язаних із службовою діяльністю начальника й порушенням військового правопорядку, не утворюють складу злочину, перед­баченого ст. 405. Такі дії, якщо вони не містять ознак опору чи примушування (ст. 404), можуть бути кваліфіковані за відповідни­ми статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Насильство щодо начальника, який одночасно є працівником правоохоронного органу або державним чи громад­ським діячем, або суддею чи народним засідателем тощо, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим функцій саме цих осіб, квалі­фікується за статтями, що передбачають відповідальність за зло­чини проти авторитету органів державної влади, органів самовря­дування та об'єднань громадян, проти правосуддя тощо.

Частина 3 ст. 405 передбачає чотири кваліфікуючих ознаки розглядуваних злочинів, а саме, вчинення їх: а) групою осіб, б) із застосуванням зброї, в) в умовах воєнного стану чи г) в бойовій обстановці.

Вчинення будь-якого із цих злочинів групою осіб за поперед­ньою змовою чи організованою групою кваліфікується за ч. 3 ст. 405 та враховується при призначенні покарання як обставина, яка обтяжує його (п. 2 ч. 1 ст. 67).

Застосування зброї характеризується так само, як і при вчи­ненні злочину, передбаченого ст. 404.

Стаття 405 охоплює тільки таке насильство щодо начальника, яке не пов'язане з вчиненням йому опору або примушуванням його до порушення службових обов'язків. При цьому необхідно врахо­вувати, що при опорі та примушуванні насильство над особою на­чальника є засобом протидії виконанню ним обов'язків із військової служби, які мають бути виконані, або примушування начальника до порушення цих обов'язків, виконанню їх неналежним чином. Насиль­ство ж, передбачене у ст. 405, вчинюється з метою помсти за минулу діяльність та послаблення загальної вимогливості начальника, без пред'явлення конкретних вимог. На відміну від опору та примушу­вання, які можуть вчинюватися не тільки щодо начальника, але й інших осіб, що виконують обов'язки з військової служби, насиль­ницькі дії, передбачені ст. 405, вчинюються тільки щодо начальника.