Ст. 409 Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

Об'єктом злочину є встановлений за­конодавством порядок проходження військової служби.

Об'єктивна сторона ухилення від військової служби може бути виконана шляхом: 1) самокалічення, 2) симуляції хвороби, 3) підроб­лення документів, 4) іншого обману (ч. 1 ст. 409) та 5) шляхом відмови від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409).

Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення полягає в тому, що винний через штучне заподіяння шкоди своєму здоров'ю (спричинення будь-якого членоушкодження), створює підстави для звільнення від військової служби, оскільки військовослужбовці, що мають фізичні вади або хворіють, підля­гають звільненню від виконання обов'язків військової служби у зв'язку з лікуванням або визнаються непридатними до військової служби взагалі і звільняються від неї. Самокалічення може бути вчинене шляхом штучного пошкодження будь-яких органів чи тканин тіла або захворювання, загострення чи посилення хвороби, яка вже була у винного.

Самокалічення може бути вчинене самостійно або за допомо­гою інших осіб. Виконавцем злочину у всіх випадках визнається особа, якій спричинене ушкодження і яка ухиляється від військо­вої служби. Особа, яка спричинила військовослужбовцеві на його прохання ушкодження, підлягає відповідальності за пособництво за ч. 5 ст. 27 і ст. 409. Умисне заподіяння пособником військово­службовцеві тяжкого тілесного ушкодження вимагає додаткової кваліфікації за ст. 121.

Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом симуляції хвороби полягає в удаванні хвороби військовослужбов­цем, який насправді даним захворюванням не страждає, у свідо­мому перебільшенні ознак хвороби, яка є у військовослужбовця (агравація), приписуванні собі фізичної вади. Можлива симуляція як фізичних, так і психічних захворювань.

У справах про симуляцію хвороби обов'язкове проведення су­дово-медичної експертизи. У багатьох випадках вимагається про­ведення і судово-психіатричної експертизи, яка, зокрема, має визначити, чи не є симуляція одним із симптомів захворювання, яке є у хворого (патологічна симуляція). В останньому випадку кримінальна відповідальність виключається.

Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом підроблення документів полягає в тому, що військовослужбовець подає відповідному начальникові документ, в якому містяться не­правдиві відомості, і на підставі цього документа одержує постій­не або тимчасове звільнення від військової служби. Підроблений документ може бути виготовлений самим військовослужбовцем або іншою особою.

Подання підробленого документа для приховання вчиненої са­мовільної відлучки кваліфікується за ст. 358, а самовільного зали­шення військової частини або місця служби - за сукупністю зло­чинів, передбачених ст. 358 та ст. 407. Подання підробленого до­кумента для отримання можливості залишити військову частину чи місце служби на постійно чи на певний час кваліфікується за ст. 358 та ст. 409 або ч. 2 ст. 15 і ст. 409, якщо винному не вдалося залишити військову частину чи місце служби.

Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом іншого обману може виражатися у повідомленні начальникові завідомо неправдивих відомостей про обставини, які обумовлюють тимчасове чи постійне звільнення військовослужбовця від війсь­кової служби. Як інший обман розглядається, наприклад, повідом­лення про смерть когось із батьків.

Злочин є закінченим з моменту одержання повного чи тимчасо­вого звільнення від виконання всіх або деяких військових обов'яз­ків у зв'язку із самокаліченням, обманом, на підставі підробленого документа тощо.

Під відмовою від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409) розуміється виражене в усній, письмовій або іншій формі небажання військовослужбовця виконувати обов'язки військової служби. Відмова супроводжується фактичним припиненням виконання цих обов'язків. Відмова від несення обов'язків військової служби може бути здійснена й у формі явного, фактичного припи­нення несення обов'язків військової служби без заяви особи про небажання служити. Відмову підлеглого виконувати конкретні вказівки командира не можна розглядати як відмову від несення обов'язків військової служби. У подібних випадках мова може йти про відповідальність за непокору.

Злочин є закінченим з моменту припинення несення обов'яз­ків військової служби, фактичного ухилення від виконання цих обов'язків,

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа має за мету зовсім або тимчасово ухилитися від виконання всіх або деяких обов'язків військової служби.

Суб'єктом злочинів може бути як особа рядового і сержант­ського складу строкової служби, так і особи, що проходять війсь­кову службу за контрактом, за призовом, кадрову службу, а також військовозобов'язані, призвані на навчальні або перевірні збори.

Оскільки особи, направлені в дисциплінарний батальйон, є вій­ськовослужбовцями строкової служби, ухилення їх від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там пока­рання кваліфікується за ст. 409.

Кваліфікуючими ознаками ухилення від військової служби (ч. 3 ст. 409) є вчинення його: а) в умовах воєнного стану; б) в бо­йовій обстановці.

4. Злочини, що посягають на встановлений порядок користування військовим майном

Ст. 410 Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбов­цем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових ре­човин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шля­хом шахрайства або зловживання службовим становищем

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встанов­лений законодавством порядок несення або проходження військо­вої служби, пов'язаний із збереженням зброї, бойових припасів, вибухових чи інших бойових речовин, засобів пересування, війсь­кової та спеціальної техніки чи іншого військового майна. Додат­ковим безпосереднім об'єктом - власність Збройних Сил України, при розбої та вимаганні, поєднаному з насильством (ч. З ст. 410),- здоров'я потерпілого, при викраденні (відчуженні) предметів, що належать до загальнонебезпечних,- громадська безпека, засобів пересування - безпека руху.

Під зброєю розуміються пристрої й засоби, які застосовуються у збройній боротьбі для нападу (наступу) або захисту (оборони) з метою ураження або знищення противника (фізичної ліквідації людей, продуктів їх праці, спотворення умов проживання). Розріз­няють холодну й вогнепальну зброю; стрілецьку, реактивну й ра­кетну; керовану й некеровану; автоматичну, напівавтоматичну і неавтоматичну і т. п. Предметом розглядуваного злочину може бути зброя, яка є на озброєнні військової частини.

Вибухові речовини - це хімічні сполуки або їх суміші, здатні під дією удару, наколювання, тертя та підігріву вибухати. До цих ре­човин належать: порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню'.

Іншими бойовими речовинами є предмети, які становлять під­вищену небезпеку для оточуючих. Ними визнаються будь-які штат­ні технічні засоби, що є у військовій частині і мають властивість при порушенні правил поводження з ними уражати (спричиняти ушкодження, порушувати функції, впливати на здоров'я) тих, хто знаходиться в зоні їх дії. До них належать, зокрема, радіоактивні речовини, запалювальні речовини, речовини хімічного чи біологіч­ного походження, які можуть бути використані як бойові.

Засобами пересування є засоби наземного, повітряного та водно­го видів транспорту, пристосовані для перевезення особового скла­ду, перевезення, буксирування чи переміщення іншим способом зброї, військової техніки та інших вантажів. Ними є, зокрема: авто­машини, автобуси, мотоцикли, літальні апарати (гелікоптери, літаки тощо), плавзасоби (човни, катери, баржі, кораблі тощо), залізничний рухомий склад, що належить військовій частині.

Військова та спеціальна техніка - це засоби людської діяль­ності, які використовуються для забезпечення обороноздатності Збройних Сил України (обороноздатності держави). До них на­лежать, зокрема: пально-заправні машини, стаціонарні та пере­сувні радіостанції, пристосування для запуску ракет, пересувні та стаціонарні електростанції, засоби збирання, обробки, зберігання та передачі інформації, аеродромне обладнання, пересувні польові кухні.

До іншого військового майна, крім названого вище, віднесено паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринар­не, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Предметом розглядуваного злочину, залежно від способу його вчинення, може бути як рухоме, так і нерухоме військове майно.

Закон передбачає таку конструкцію ч. 3 ст. 410, згідно з якою предметом розбійного нападу та вимагання, поєднаного з насиль­ством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, не може бути інше військове майно. Зазначені діяння, вчинені з метою заволодіння іншим військовим майном, треба кваліфікувати як злочин проти власності - за ст. 187 або ч. 3 чи 4 ст. 189.

Об'єктивна сторона злочину полягає у відчуженні чи спробі відчуження військовослужбовцем військового майна з метою ви­користання його на свій розсуд. Воно може вчинюватися шляхом викрадення (крадіжки, грабежу), привласнення, вимагання, шах­райства (ч. 1 ст. 410), зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410) та вчиненням розбою (ч. 3 ст. 410).

Серед способів вчинення злочину закон не називає розтрату. Це можна пояснити тим, що у підрозділах Збройних Сил України всі військовослужбовці, які приймають під свою відповідальність військове майно, постійно або тимчасово виконують обов'язки службової особи. Наприклад, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військо­вого звання, тобто службовою особою. Він приймає від поперед­нього чергового зброю, ящики з боєприпасами, майно роти за описом і несе за нього повну матеріальну відповідальність. Про­даж, дарування та інші подібні дії щодо такого військового майна можливі лише шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Виняток з нього правила стосується лише військовослужбовців строкової служби і лише предметів обмунди­рування, спорядження, виданих їм для особистого користування, продаж яких, застава, передача в користування іншим особам ква­ліфікується за ст. 413 як марнотратство.

Незвичним для теорії кримінального права і практики його за­стосування є конструювання однієї з кваліфікуючих ознак - ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням служ­бовим становищем (ч. 2 ст. 410). Під словосполученням «ті самі дії» слід розуміти викрадення, привласнення, вимагання військо­вого майна та заволодіння ним шляхом шахрайства. Тлумачення цієї ознаки свідчить про те, що крадіжка і грабіж, привласнення, вимагання та шахрайство треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 410, якщо вони вчинені, по-перше, військовою службовою особою і, по-друге, із зловживанням цією особою службовим становищем. Ін­шими словами, військова службова особа використала своє служ­бове становище всупереч інтересам служби для відчуження війсь­кового майна названими способами. Наприклад, заступник коман­дира частини, використовуючи своє службове становище, під приводом перевірки охорони парку в нічний час зайшов в одне з його приміщень і непомітно для чергового викрав комплект ін­струментів для ремонту автомашини.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний заволо­дів майном і може розпорядитися ним, а при вимаганні - з момен­ту пред'явлення вимоги передати йому військове майно чи право на нього, поєднаної з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інте­ресів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або май­на, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною, або розголо­шення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, а також поєднаної із застосуванням насиль­ства або з пошкодженням чи знищенням майна.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину (крім вимагання) є матеріальна шкода, заподіяна військовій части­ні, та причинний зв'язок між відчуженням військового майна та заподіяною ним шкодою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Мета відчуження військового майна - розпорядитися ним на свій розсуд. Мотив вчинення цього злочину на кваліфікацію не впливає. Це можуть бути корисливі спонукання, помста, бажан­ня використати його для вчинення іншого злочину (наприклад, дезертирства або розбійного нападу з метою заволодіння індиві­дуальним майном громадян), бажання «підставити» іншого вій­ськовослужбовця тощо.

Незаконне заволодіння особистими речами іншого військово­службовця є злочином проти власності.

Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбо­вець, а якщо злочин вчинюється шляхом привласнення - мате­ріально-відповідальна особа, якщо із зловживанням службовим становищем - військова службова особа.

Матеріально-відповідальна особа - це військовослужбовець або працівник Збройних Сил України, якому у зв'язку з характе­ром його обов'язків довірені зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно та на якого відповідно до трудо­вого (ст. 135 КЗП) та військового законодавства (Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та Положення про проходжен­ня військової служби) укладеним договором (контрактом) покла­дено повну матеріальну відповідальність за збитки, що сталися з його вини. Такими особами, як правило, є старшина роти, черго­вий роти, командири підрозділів тощо. Відчуження військовослуж­бовцем строкової служби виданих йому для особистого користу­вання предметів обмундирування або спорядження є марнотрат­ством і повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 413.

Частина 2 ст. 410 передбачає відповідальність за чотири ква­ліфікованих види розглядуваного злочину: а) вчинення злочину військовою службовою особою із зловживанням службовим ста­новищем, б) повторно, в) за попередньою змовою групою осіб, г) заподіяння істотної шкоди.

Для визнання злочину вчиненим повторно не має значення, бу­ли вчинені винним діяння тотожні (наприклад, перший і наступні рази вчинена крадіжка військового майна) чи однорідні (наприклад, перше - привласнення, а наступне (і) - вимагання чи грабіж).

Не погашена чи не знята у встановленому законом порядку су­димість може бути підставою для визнання діяння повторним ли­ше у разі, коли особа повторно вчинила злочин у якості орга­нізатора, пособника чи підбурювача. Це пояснюється тим, що, по-перше, санкції всіх частин ст. 410 передбачають покарання тільки у виді позбавлення волі, по-друге, громадяни, які були засуджені до позбавлення волі, не підлягають призову на строкову військову службу, по-третє, військовослужбовці-офіцери - у зв'язку з обви­нувальним вироком, що набрав законної сили, та інші військовос­лужбовці, засуджені за скоєні злочини до позбавлення волі, обме­ження волі, позбавлення військового звання чи права займати пев­ні посади за вироком суду, що набрав законної сили, звільняються з військової служби. Тобто особа, яка має судимість за розглядуваний злочин, не може бути військовослужбовцем, а значить - і виконавцем його.

Не створює повторності вчинення продовжуваного відчуження військового майна. Особливість конструкції диспозиції ст. 410 до­зволяє стверджувати, що продовжуваним злочином можна вважа­ти вчинення не тільки тотожних, але й однорідних діянь. Напри­клад, військовослужбовець, бажаючи забезпечити себе матеріалами, необхідними для ремонту свого будинку, частину з них здобуває шляхом крадіжки, частину - шляхом грабежу, а частиною заволо­діває шляхом вимагання.

Істотна шкода - поняття оціночне. Визначаючи її, треба враховувати не тільки вартість відчуженого винним військового майна, але й його дефіцитність, неможливість замінити викрадене іншим у зв'язку із знаходженням військової частини в ешелоні, на полігоні, необхідність використання його як складової більш цін­ного майна тощо. Аналіз норм про злочини проти власності та вій­ськові злочини, в яких йдеться про матеріальні збитки, порівняння їх санкцій із санкцією ч. 2 ст. 410 та з урахуванням важливості військового майна для обороноздатності Збройних Сил Украї­ни дає підставу вважати істотною шкоду (якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків), яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 410 передбачає чотири особливо кваліфікую­чих ознаки: 1) вчинення передбачених частинами першою й дру­гою цієї статті дій в умовах воєнного стану або 2) в бойовій обста­новці, 3) розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересу­вання, військовою та спеціальною технікою, 4) вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здо­ров'я потерпілого.

Розбій з метою заволодіння військовим майном, не переліче­ним у ч. 3 ст. 410, та його вимагання, поєднане з насильством, не­безпечним для життя і здоров’я потерпілого, треба кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.