5.5. Театр і музика барокової доби
Театр. На початку XVII ст. зароджується українська драматургія. Вона пов’язана з єзуїтськими шкільними театрами, де ставилися драми польською мовою. Декламації й діалоги, писані українською мовою, призначалися для братських шкіл. Розквіт шкільної драми припадає на 70-ті рр. XVII – першу пол. XVIII ст. і пов’язаний з іменами викладачів Києво-Могилянської колегії (академії) М. Довгалевського, Г. Кониського, М. Козачинського та ін.
Українською книжною мовою ставилися й багатоактні драми різдвяного та великоднього циклів типу містерій, міраклів і мораліте, а також драми на історичні теми, інтермедії. Найбільш відомими виставами були драми «Олексій, чоловік Божий» невідомого автора, трагікомедія «Владимир» Ф. Прокоповича (присвячена І. Мазепі).
Побутувала в цей час в Україні й народна драма («Цар Ірод», «Коза», «Маланка», «Трон» тощо). Найоригінальнішим був народний ляльковий театр – вертеп. Цей мініатюрний театр був як маленький храм, що давав уявлення про світобудову. Поверхи вертепної скрині були своєрідною «моделлю світу» – земля, видимий світ і небесна обитель, де, водночас з’єднуючи «земне» і «небесне», відбувалася дія. Ляльки не пересувались по сцені, а наче ілюстрували дію, не існували, а демонстрували чиєсь життя. Події вертепної драми відділялися одна від одної співами – найчастіше виконувались молитви, канти, псалми.
З 50-х рр. XVIII ст. на Україні з’являються театральні колективи професійного характеру. Зокрема, у Глухові діяв придворний театр гетьмана Кирила Розумовського, у якому ставилися комедії та комічні опери російською, італійською та французькою мовами. Із цього ж приблизно часу в Україні з’являється російський і польський класицистичний театр. Ряд аматорських груп виступали в Єлизаветграді, Кременчуці, Харкові, а в останні десятиліття виникли справжні професійні трупи. Ще в період розвитку шкільної драми та інтермедії (це 40-ві рр. XVII ст.) з’явився свого роду музичний театр. Ним став бурсацький концерт, що становив собою дотепну сценку з життя бурсаків, у якій співаки – дорослі й малі – грають самі себе.
Музика. Багато важить в українській культурі цього часу пісня. Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Значну роль у розвитку партесного співу відіграли школи при братствах. Партесний спів під назвою «київський» поширився в Москві та інших містах Росії. Теоретичні основи його узагальнив композитор Микола Ділецький.
Ділецький Микола Павлович (1630–?1723 рр.). Його творча праця пов’язана з Києвом, Вільно, Краковом, Смоленськом, Москвою, Петербургом. У 70-х рр. проживав у Москві, де співпрацював з українськими та російськими діячами музичної культури. Був регентом церковного хору Строганових у Солікамську. М. Дилецький – класик науково-теоретичної думки з партесного стилю. Його головна праця «Ідея граматики мусікійської (Граматика музикальна)» (нині втрачена) написана у Вільно 1675 р. польською мовою. Інша авторська редакція викладена 1677 р. церковно-слов’янською мовою в Смоленську, а 1679 р. у Москві М. Дилецький здійснив її переклад російською мовою. Ця праця склала фундамент розвитку багатоголосного стилю в Україні та Росії. У ній систематизовано досягнення партесної музики, відновлено правила композиції, викладено методичні поради щодо музичного виховання дітей і дорослих, оволодіння професійним співом, навичками хорового диригування, нотної грамоти. Серед музичних творів автора – «Херувимська» (на 8 голосів), «Літургія» та ін.
Нотна грамота, гра на музичних інструментах, співання в хорі були обов’язковими для всіх слухачів Києво-Могилянської академії. Хори мали також Переяславська, Чернігівська й Харківська колегії.
Світська музика розвивалася в містах і у великих поміщицьких маєтках. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Музикантів, співаків і артистів балету готували в школах при деяких маєтках, у спеціальних музичних класах при так званому Новому харківському училищі, а також – в останній третині XVIII ст. – у Глухівській співацькій школі, першій в Україні та Російський імперії, у який навчалися М. Березовський, Д. Бортнянський, Г. Сковорода та інші. За гетьмана К. Розумовського з’явився перший професійний театр західного зразка.
Використовуючи українську народну пісню та традиції київських церковних співів, Максим Березовський (1745–1777 рр.) створив вишукані за композицією та досконалі за формою оперу «Демофонт» та сонату – найперші відомі твори оперного та камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Артем Ведель (1767–1808 рр.) був не тільки композитором, а й блискучим співаком та виконавцем. Його творчість зосереджувалася переважно на релігійній тематиці, якій присвячені більшість із його 30 хорових концертів. Найпопулярнішими були й залишаються «Літургія», «Всеношна», «Херувимська». Видатним реформатором церковного співу, духовним композитором, диригентом був Дмитро Бортнянський (1751–1825 рр.) . Почавши свою музичну освіту в Глухівській школі, він удосконалив знання та вміння в Італії й незабаром став управителем Придворної капели. У творчій спадщині композитора опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син-суперник» та понад 100 творів церковної музики.
Чарівною величчю наповнена музика А. Веделя, М. Березовського, Д. Бортнянського – композиторів, слава яких вийшла за межі Батьківщини. З їхніми іменами пов’язаний розвиток європейської симфонічної музики – концертів, кантат, ораторій.
Поширюються також романси – специфічний жанр камерної вокальної музики, в основі яких були, як правило, народні мотиви, а їх сюжети навіяні ліричними або ж гумористичними роздумами про людську долю. До нас дійшли тогочасні популярні пісні-романси «Всякому городу нрав і права» Г. Сковороди, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Їхав козак за Дунай» С. Климовського.
Українська культура XVII–XVIII ст. – це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Цей час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну боротьбу, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – у культурному відношенні був надзвичайно плідним. На українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з’явилася архітектура, що не поступалася гармонійністю й пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Література виробила ті форми й стильові засоби, на які могла спертися українська література нових часів.
Питання для самоконтролю
У чому полягає особливість системи освіти козацької доби XVІІ–XVIIІ ст.?
Дайте характеристику стилю бароко. Чим відрізняється українське бароко від італійського?
Назвіть основні види театральних вистав у XVIII ст.
Які нові тенденції характерні для образотворчого мистецтва козацької доби?
Якою була роль Івана Мазепи в побудові та у відновленні архітектурних пам’яток у Києві?
Назвіть основні барокові архітектурні ансамблі в Україні XVIII ст.
Назвіть українських музикантів і живописців, які стали відомими діячами російської культури?
Використана й рекомендована література до теми
Алексієвець Л.М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних країн (ХVІІ–ХVІІІ ст.) / Л.М. Алексієвець. – Тернопіль : Збруч, 1999. – 264 с.
Семчишин М. Українська культура XVIІІ ст. // Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу / Мирослав Семчишин. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто, 1985. – С. 169–209.
Українське бароко : у 2 т. / ред. Д. Горбачов. – Х. : Акта, 2004. – Т. 1. – 636 с. ; Т. 2. – 412 с.
Українське мистецтво у полікультурному просторі : навч. посіб. / О.П. Рудницька, Л.А. Кондрацька, В.О. Смікал та ін. – К. : ЕксОб, 2000. – 207 с.
Шейко В.М. Історія української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська / наук. ред. В.М. Шейко. – К. : Кондор, 2006. – С. 99–104.