Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичка Паскаль.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

3.5.3.Зразок виконання індивідуального завдання

Завдання: Виконати індивідуальне завдання лабораторної роботи №1(див. п.3.1.4.) з використанням процедур та функцій.

Перш за все необхідно з’ясувати, які дії програми будуть виконуватися за допомогою процедур і функцій. Очевидно, що обчислення значень функції F(X) необхідно оформити у вигляді функції (вона буде виробляти конкретні значення). Введення масиву Х та табуляцію функції з використанням різних циклічних конструкцій (дій) запишемо як процедуру. Тоді робота основного блоку програми зводиться лише до виклику відповідних процедур і передачі їм відповідних параметрів. Такого типу програми е компактними, їх легко читати та налагоджувати.

Складемо алгоритм обчислень у вигляді графічних блок-схем (див. рис. 3.5.3-3.5.8).

Рис.3.5.3.Блок-схема обчислення значень функції F(x)(функція)

так ні

Рис.3.5.4.Блок-схема табуляції (процедура)

Рис.3.5.5.Блок-схема табуляції функції (процедура 2)

ні

так

Рис.3.5.6.Блок-схема введення масиву х (процедура 3)

так ні

Рис.3.5.7.Блок-схема обчислень значень функції (процедура 3)

Рис.3.5.8.Блок-схема виконання завдання (основний блок програми)

Програма, що реалізує наведені алгоритми, містить розділ процедур та функцій і побудована з використанням діалогового режиму роботи.

PROGRAM TABULATION 4;

USES Crt;

CONST n=20;{опис глобальних констант}

TYPE MASSIV=array[1..n]OF REAL; {опис глобальних типів}

VAR h,a,b,c:REAL;

X:MASSIV; {опис глобальних змінних}

FUNCTION F(XF:real); {опис функції}

BEGIN {основний блок функції}

IF XF<C

THEN

F:=ln(XF+1)/ln(5)

ELSE

F:=exp(XF*ln(2));

END;

PROCEDURE REP_UNT(aF,bF,hF: REAL);{опис процедури 1}

VAR (xL,FL:REAL); {опис локальної змінної}

BEGIN {основний блок процедури 1}

XL:=aF;

REPEAT

FL:=F(xL);

WRITELN (xL, FL);

XL:= xL+ hF;

UNTIL xL>bF;

END;

PROCEDURE WHILE_DO (aF,bF,hF: REAL); {опис процедури 2}

VAR xL,FL:REAL;

BEGIN {основний блок процедури }

XL:=aF;

WHILE xL<=bF DO

BEGIN

FL:=F(xL);

WRITELN (xL,FL);

xL:=xL+hF;

END;

END;

PROCEDURE VVOD (nF: INTEGER; VAR xF:MASSIV) {опис процедури 3}

var I:=integer, ; {опис локальних змінних}

BEGIN {основний блок процедури}

FOR I:=1 TO nF DO

BEGIN

WRITE(‘введіть ‘,і,’-ий елемент масиву:’);

READLN (xF [і]);

END;

END;

PROCEDURE FOR_TO_DO(nF:INTEGER;VAR xF:MASSIV){опис процедури4}

VAR I: INTEGER; {опис локальних змінних}

VAR FL: REAL;

BEGIN {основний блок процедури 4}

FOR I:=1 TO nF DO

BEGIN

FL:=F(xL [і]);

WRITELN (xF [і], FL);

END;

END;

BEGIN {розділ основного блоку програми}

WRITE (‘Введіть нижній кінець інтервалу а:’);

READLN (A);

WRITE (‘Введіть верхній кінець інтервалу b(b>a):’);

READLN (b);

WRITE (‘Введіть крок табуляції h(h<<(b>a)):’);

READLN (h);

WRITE (‘Введіть число с(a<c< b):’);

READLN (с);

WRITE {‘уведення пустого рядка’}

WRITE (‘Результати обчислень із використанням REPEAT..UNTIL:’);

REP UNT (a, b, h,); {виклик процедури 1}

WRITELN (‘натисніть будь яку клавішу’);

READLN; {пауза для перегляду результатів}

WRITELN (‘Результати обчислень із використанням WHILE:’);

WRITE DO(a, b, h) {виклик процедури 2}

WRITELN (‘натисніть будь яку клавішу’);

READLN; {пауза}

VVOD(n,X); {виклик процедури 3}

WRITELN:

WRITELN(‘Результати обчислень із використанням FOR:’);

FOR TO DO (n,X);

WRITELN (‘натисніть будь яку клавішу для закінчення’);

READLN;

END. {Кінець програми}

Як бачимо, деякі процедури виконують у своїй виклик функції F. Це можливо в тому випадку, коли опис цієї функції виконується раніше від указаних процедур. Аналогічно кожна процедура може викликати іншу процедуру, при умові, що остання процедуру була описана раніше.

У наведеній програмі функція F не містить формальних параметрів-змінних і не змінює глобальних змінних програми, тому вона не має побічного ефекту.

Дві процедури REP_UNT та WHILE_DO не мають формальних параметрів-змінних. Це викликано тим, що вони не передають результати своєї роботи в основну програму, а виводять їх безпосередньо на екран монітору за допомогою оператора виведення WRITELN. Аналогічно відбувається і в останній процедурі FOR_TO_DO, однак вона все ж містить формальний параметр-змінну xF. Справа в тому, що цей параметр має тип ARRAY(масив). Якби він був указаний як параметр-значення, то для нього була б створена копія — також масив. Це призводить до нераціонального використання пам’яті комп’ютера, тому рекомендують формальні параметри типу ARRAY описувати як параметри-змінні (для яких копії не створюються). До речі, зверніть увагу, що для використання такого формального параметра треба попередньо створити ім’я типу в підрозділі типів за допомогою ключового слова TYPE (в нашому випадку цей тип має ім’я MASSIV).

Введемо, налагодимо та виконаємо наведену програму за комп’ютером.