4. Психологічна підготовка

Виникле протиріччя між розумінням психологічної підготовки або як процес, або як діяльності вимагає дослідження її як реальної дійсності, часто існуючої самостійно, без участі виділення її як об'єкта впливу тренера, ні психолога і навіть спортсмена.

Цією реальною дійсністю може бути психологічна підготовка спортсмена як вид пізнавальної діяльності.

Будова цієї діяльності, як і будь-який інший, включає в себе для аналізу наступні складові:

1. Вимоги

2. Об'єкти

3. Засоби

4. Форми знань

5. Процедури їх створення

6. Мотиви

Звідти психологічна підготовка – це діяльність по формуванню знань про те, ЩО робити, ЯК робити і КОЛИ робити. І, відповідно, її вивчення має бути побудовано на підставі діяльнісного підходу, з обов'язковим застосуванням аналізу генетичного та функціонального в динаміці розвитку особистості в специфічної пізнавальної діяльності, який є психологічна підготовка.

Однією з важливих проблем психологічної підготовки в сучасному спорті є проблема виникнення у спортсмена, який досяг великих результатів, який став чемпіоном, внутрішньоособистісного конфлікту.

Внутрішньоособистісний конфлікт – це конфлікт всередині людини між різними сторонами його «Я», між його бажаннями, між сьогочасними потребами і тією системою норм і цінностей, яка закладена в ньому з дитинства.

До такого роду конфлікту можна віднести зіткнення між бажанням і небажанням чогось конкретного, між реальним і тим, що хотілося б мати, між Я-реальним і Я-ідеальним. У конфліктної особистості часто немає відповіді на питання «Хто я?» і «Де я?».

Внутрішньоособистісний конфлікт має ряд важливих особливостей, які необхідно враховувати при роботі з ним:

- незвичайність причин і структури конфлікту. Він не пов'язаний ні з іншими особистостями, ні з групами;

- специфічність форм протікання і прояви. Важкі переживання можуть досягати хворобливих ступенів - виникає невроз;

- латентність. Внутрішньоособистісний конфлікт важко виявити.

Спортсмен і сам не усвідомлює, що знаходиться в стані конфлікту. Може ховати його під ейфоричним настроєм або за активною діяльністю.

Найчастіше виникнення внутрішньоособистісного конфлікту пов'язано з проблемами, що виникають у життєвій ситуації індивіда реально або здаються такими. У спортивній діяльності таким моментом є перехід спортсмена зі статусу «один з багатьох» в статус «єдиний» - чемпіон.

Почнемо з «філософського» рівня розуміння слова «чемпіон».

Чемпіон – це кращий, перший, можливо, єдиний і неповторний. Це той, хто відразу став видний усім. І всім відразу стало видно його недоліки, в тому числі і ті, які до перемоги вважалися «продовженням його достоїнств». З цього моменту чемпіон має лише одне право – бути чемпіоном завжди. Це величезне навантаження на психіку.

У цей період відбувається переоцінка багатьох цінностей і, в першу чергу, об'єктом оціночних міркувань чемпіона стає категорія «співвідношення витрачених зусиль і отриманої компенсації». У поняття «компенсація» входить не тільки матеріальний фактор, але й моральний. Ми з вами знаємо, як часто ранить саме моральна недооцінка вчиненого спортивного подвигу.

Ось тут і починається психологія, і перш за все психологія внутриличност-ного конфлікту, і тут криється один з підводних каменів «синдрому чемпіона». Невірно оцінивши це співвідношення - переоцінивши свою працю і недооцінивши компенсацію чемпіон ризикує піти по одному з двох тупикових шляхів.

Перший – елементарна образа на тих, від кого залежала ця компенсація, від кого надходили якісь обіцянки. Тут можуть виявитися хто завгодно: і президент клубу, і спонсор, і старший тренер, і лікар, і прес-аташе, і журналісти взагалі, і якийсь конкретно і, що найсумніше, власний тренер, з яким «відпахали» кілька років, йдучи до перемоги. Вражає самовпевненість, з якою спортсмен дає всьому оцінки.

Юніор, самбіст і дзюдоїст А. проходив разом з 4 талановитими борцями спеціальну психологічну підготовку до чемпіонату країни з дзюдо. Перевірити освоєну техніку входження в бойовий стан вирішили на дорослому чемпіонаті з самбо. Він виступив вище всіх очікувань та прогнозів, посівши друге місце. Але... раптом вирішив, що не став чемпіоном серед дорослих тільки тому, що застосовував нову налаштування на боротьбу, ніж викликало подив свого досвідченого і заслуженого тренера і товаришів по команді, які вважали, що успішно виступили саме завдяки цій настройці.

Не треба бути сильним психологом, щоб спрогнозувати у який образився спортсмена падіння мотивації до тренувань, так і до участі в змаганнях, особливо некомерційних. Відомо, що образа - ноша важка, і вона позбавляє спортсмена, що тренується важливого психічного стану - почуття задоволеності. А саме воно (і це встановлено психологами у всіх видах трудової і творчої діяльності) є двигуном, побудником до продовження напруженої роботи.

Другий шлях - складніший і небезпечніший для чемпіона. Це, власне, і є видимий прояв синдрому чемпіона під назвою «зіркова хвороба». У спортсмена невиправдано підвищується самооцінка і все що він робить, перекладається їм в розряд «виключне і досконале». А те, що пропонують інші, зустрічається зі скепсисом або просто висміюється.

Парадокс в тому, що в число перших об'єктів критики такого чемпіона потрапляє найчастіше саме режим і система тренування, яка призвела його до успіху. І ви, звичайно, здогадуєтеся, в яку сторону вимагає змінити навантаження чемпіон.

Працювати тренеру з таким спортсменом непросто. І до того ж даний тип схильний до конфліктному поведінці. Ви звернули увагу, що в обох випадках фігурували і самовпевненість, і падіння мотивації. Сюди можна додати, що ці спортсмени часто слабкі в теорії спортивного тренування і ігнорують об'єктивні закони природи і організму.

І тоді ми можемо побачити ще кілька варіантів прояву «синдрому чемпіона», які спостерігалися не тільки у борців, але і в багатьох індивідуальних та командних видах спорту, що дозволяє говорити про загальної закономірності.

Тренування з часу займає набагато більше часу, ніж змагання, І саме тут закладаються багато помилки, що виявляються в змаганнях, я б сказав, на тренуванні формується все: і те, що всередині, і те, що навколо спортсмена.

Змінивши свою мотивацію, чемпіон починає виснажувати себе буквально, доводячи, що тепер до нього повинні застосовуватися нові вимоги, і починає шукати психологічний комфорт на тренуваннях. У нього формується комплекс - важке стомлення фізичного характеру та пошук комфортного психічного стану після нього. Цей комплекс є основною психологічною причиною стійкого падіння результатів (як тренувальних, так і змагальних), тому що синдром «Психічний комфортне стан після максимальної роботи при високих результатах» може трансформуватися в синдром «Психологічний комфортне стан будь-яку ціну, незалежно від обсягу роботи і якості результату».

Чемпіон з завищеною самооцінкою все частіше починає сприймати тренувальні завдання тренера як нудні, одноманітні, і це одразу призводить до появи небажаних станів.

Перш за все і найбільше часто виникає стан монотонии, яке характеризується появою ознак втоми задовго до настання справжнього стомлення.

Стан психічного пересичення виникає тоді, коли тренування тривають без зміни умов. Найбільш часто воно виникає тоді, коли спортсменам починає набридати одноманітна робота.

В цьому випадку виникає сильний внутрішньоособистісний психологічний конфлікт: небажання працювати в колишньому режимі, негативне ставлення до нього входить у суперечність із сильними мотивами, що спонукають спортсмена продовжувати підготовку до головного старту сезону (тут необхідно мати на увазі, що чим сильніше мотиви досягнення мети, тим легше спортсмен виходить з цього конфлікту).

Стан, що з'являється, коли ще «не чемпіон» вирішив, що він «вже чемпіон», обговорюється рідко, але воно виникає дуже часто. Це так званий психосоматичний зрив (ПСС) - стан дезінтеграції у взаємодіях між психікою і соматичними функціями, що порушує управління руховим апаратом, втрата контролю над собою, проявляється на піку психічного і фізичного напруження в діяльності. Найбільш частим пусковим механізмом є допущена спортсменом передчасна думка про досягнуту перемогу, результаті.

Борець Р., ведучи в рахунку на Олімпійському турнірі, за 1 хвилину до кінця сутички подумав: «Телеграмму домой підпишу - твій чемпіон!» З його опису того, що сталося далі: « ... раптом якийсь холод в м'язах, в'ялість, сила ніби не пішла, але не можу нічого зробити, твердий став, міркувати почав повільно. А він, як відчув, раптом вибухнув і накотив. плакати хочу, як безглуздо програв.»

Проблеми «синдрому чемпіона» швидко не вирішуються. Потрібно змінити систему його відносин до факту чемпіонства, до тренувань, до характеру навантаження, даваемой тренером, привчити чемпіона до режиму тренувань. А це управління мотивацією, усунення причин внутрішньоособистісного конфлікту – процесс, що вимагає знань психології управління і основ психотерапії.

Готовність виконувати будь-яку роботу проявляється у ставленні до цієї роботи, до окремим її складовим. Спостереження психологів-практиків показують, що всі стосунки в спорті можна об'єднати в три групи: ставлення до спортивної діяльності, ставлення до тренування, ставлення до змагань.

Успіх спортсмена залежить від ступеня сформованості цих відносин, яка проявляється у безумовному прийнятті спортсменом програми підготовки.

Розповівши про вимоги, що пред'являються до особистості спортсмена високого класу, та в умовах виникнення несприятливих станів як на тренуваннях, так і змаганнях, ми можемо торкнутися деяких ключових моментів психологічної підготовки спортсмена.

Формування відносин – процесс тривалий і безперервний. У ньому є своєрідні піки – етапи завершальної підготовки до великих змагань. Якщо у підготовчому і предсоревновательном періодах йде поступове формування відносин і виховання окремих якостей, то на заключному етапі відбувається інтенсивна реалізація всієї сукупності відносин, акцентуються позитивні властивості особистості, удосконалюються навички саморегуляції.

Головним методом роботи тренера зі спортсменом в цьому періоді є переконання, що проводиться у формі бесід, спрямованих на формування у свого учня психології спортсмена високого класу.

Ця психологія складається, насамперед, з віри в себе і в свої можливості. Як би не було важко і як би не були гіркі тимчасові невдачі, необхідно вірити, що межа не досягнуто, можливості далеко не вичерпані і можна витримати значно більш високі тренувальні навантаження.

Спортсмен повинен бути переконаний (і треба всіляко підкріплювати цю переконаність), що його організм здатний до швидкого і якісного відновлення.

Спортсмен відчуває велику втому. Але тільки воно дає тренує ефект, подолання втоми дозволяє удосконалювати витривалість і очікувати якісного стрибка в результатах.

Потрібно переконати спортсмена в тому, що перед тренуванням необхідно бути у відмінному настрої, відчувати себе бадьорим і життєрадісним, вірити в успіх.

Необхідно уникати думок про «чудесне» виграші. Вони размагничивают спортсмена, послаблюють її волю до перемоги, до подолання перешкод.

Будь–який старт викликає напругу. Але спортсмен повинен впевнено підходити до змагань. Цю впевненість повинен вселити аналіз виконаної роботи, етапних цілей, яких вдалося досягти. Змагання для спортсмена - своєрідне свято готовності. І її треба не тільки дзвонити, але й закріпити переживання почуття готовності в свідомості спортсмена.

У змаганнях спортсмен повинен спокійно і впевнено реалізувати те, що закладено наполегливою працею на тренуваннях.

Спортсмен високого класу повинен завжди пам'ятати, що він загартований боєць і може виступити на належному рівні в будь-якому стані. Це його привілей. Він повинен бути впевнений в тому, що спокійно, впевнено, на високому бойовому піднесенні виконає все, що потрібно.

Сформований таким чином ставлення до спортивної діяльності є фоном, на якому проводиться спеціальна психологічна підготовка з застосуванням спеціальних методів.