Тема 2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (4 год.) План

1. Загальна характеристика соціального страхування на випадок безробіття

2. Страховий стаж за соціальним страхуванням на випадок безробіття та порядок його визначення

3. Технологія надання допоміг, виплат та одноразової виплати на випадок безробіття.

4. Соціальні послуги за соціальним страхуванням на випадок безробіття

1. Загальна характеристика соціального страхування на випадок безробіття

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі і боротьби з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються. Ці проблеми мають місце у всіх державах світу, у тому числі й тих, які належать до розвинутих країн із ринковою економікою.

Економісти виділяють:

• природне безробіття (безробіття як природний продукт економічного розвитку),

• фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та

• структурне (не збігання попиту і пропозиції на робочу силу внаслідок змін у структурі споживчого попиту) безробіття.

• Розрізняють також офіційне безробіття, яке враховує тих осіб, які зареєстровані державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян (ст. 46 Конституції України).

Соціальний захист на випадок безробіття за світовою практикою переважно здійснюється через систему соціального страхування. В Україні така система була введена з 1 січня 2001 р. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно з законом соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах: надання державних гарантій для реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. .

Застраховані особи – наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію. Слід враховувати, що працюючі пенсіонери та інваліди (як особи, які отримують пенсію) не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у розмірі, встановленому відповідним законом. Проте роботодавці нараховують страхові внески на суму фактичних витрат на оплату праці працівників зазначеної категорії у встановленому розмірі.

Не підлягають соціальному страхуванню іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим Закон також надає право на забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття й незастрахованим особам – військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особам, які вперше шукають роботу.

Інші незастраховані особи мають право на забезпечення за соціальним страхуванням у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.

Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески.

Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок – подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Закон встановлює, що слід розуміти під "втратою роботи з незалежних від особи обставин". До таких обставин належить припинення трудового договору за пунктами 1, 2, 3 статті 36; статтею 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору); статтею 39; статтею 40 (пункти 1, 2, 5, 6) КЗпП України.

Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівниками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Часткове безробіття може виникати внаслідок простою на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер і який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця; простій протягом місяця, що охопив не менше ЗО % чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади – Міністерством праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.