- •Робоча навчальна програма
- •Модуль 1. Лекція №1 «Історія української культури» як навчальна дисципліна
- •1.1. Етимологія поняття «культура» та становлення культурологічного знання
- •1.2. Структура і основні функції культури.
- •1.3. Культура як засіб національної само ідентифікації
- •1.4. Основні риси української ментальності
- •Терміни для закріплення матеріалу
- •Питання для дискусій
- •Лекція №2 «Витоки української культури»
- •2.1. Первісна (архаїчна культура та її основні риси)
- •2.2. Проблема праісторії та витоків української культури
- •2.3. Феномен античної культури та її характерні риси
- •2.4. Вплив античності на становлення української культури
- •Терміни для закріплення матеріалу
- •Питання для самодіагностики
- •Питання для дискусій
- •Лекція №3 «Культура Київської Русі»
- •3.1. Основні риси культури європейського Середньовіччя і її релігійний характер
- •3.2. Українська культура княжого періоду (IX – XII ст.)
- •3.3. Писемність і освіта в Київській Русі. Розвиток літератури і науки
- •3.4. Мистецтво та архітектура Київської Русі
- •Терміни для закріплення матеріалу
- •Питання для самодіагностики
- •Питання для дискусій
- •Лекція №4. «Культурні процеси в литовсько-польський і польсько-козацький періоди»
- •4.1. Загальна характеристика європейського Відродження і Реформації
- •4.2. Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі
- •4.3. Історичні умови та соціально-політичні причини
- •4.5. Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої
- •Терміни для закріплення матеріалу:
- •Питання для самодіагностики
- •Питання для дискусій
- •Лекція №5. «Українська культура доби козацько-гетьманської держави»
- •5.1. Загальна характеристика європейської культури нового часу та її типологічні риси
- •5.2. Соціально-політичні чинники розвитку
- •5.3. Козацтво та його роль у формуванні
- •6.1. Українське бароко
- •6.2. Життя і творчість г. С. Як явище української барокової культури
- •6.3. Становлення культури Слобожанщини у XVII – XIX ст.
- •7.1. Зарубіжна культура епохи Просвітництва
- •7.2. Українське Відродження як відбиття ідеї Просвітництва
- •7.3. Романтизм та українське національне Відродження
- •7.4. Т. Шевченко і становлення нової української культури
- •Терміни для закріплення матеріалу
- •Питання для самодіагностики:
- •Питання для дискусій
- •Лекція№ 8. «Модернізм і духовне життя у хх ст.»
- •8.1. Проблеми світової культури кінця XIX – початку XX ст.
- •8.2. Модернізм як система художніх цінностей
- •9.1. Національно-культурний рух в Україні кінця XIX – початку XX ст.
- •9.2. Радянський період розвитку України.
- •9.3. Культура України під час кризи радянської системи
- •10.1. Наростання кризових явищ у культурі глобалізованого світу
- •10.2. Експансія «маскультури» та її вплив на сучасне українське суспільство
- •10.3. Постмодерністська модель світу в світовій та українській інтерпретаціях
- •10.4. Нове національне відродження в добу становлення незалежності
- •Терміни для закріплення матеріалу
- •Питання для самодіагностики
- •Питання для дискусій
- •Практичне заняття № 1. «Вступ. Питання теорії культури»
- •Практичне заняття № 2 «Культура первісного суспільства та перших цивілізацій»
- •Практичне заняття № 3 «Основні тенденції розвитку культури середньовіччя»
- •«Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Практичне заняття № 5 «Гуманізм культури доби Відродження. Культурні процеси у литовсько-польський період»
- •Практичне заняття №6 «Загальна характеристика культури нового часу»
- •Практичне заняття №7 «Культура України у новий час»
- •Практичне заняття №8 «Українська культура у новітню добу»
- •Мішель Монтень «Досвіди»
- •Контрольна самостійна робота № 2
- •Підсумковий модульний контроль з «Історії української культури» (150)
- •Рекомендована література Базова
- •Допоміжна
- •14. Інформаційні ресурси
6.2. Життя і творчість г. С. Як явище української барокової культури
Феноменальним явищем в історії української культури була творчість Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794). Він народився в с. Чорнухи Лубенського полку в сім’ї малоземельного козака. Навчався в Києво-Могилянській академії (1738 – 1741, 1744 – 1750), був співаком придворної капели в Санкт-Петербурзі (1742 – 1744), перебував у складі посольської місії за кордоном (1750 – 1753), а згодом викладав у Переяславському колегіумі поетику, працював домашнім учителем. У 1759 – 1764 рр., а також у 1768 р. був викладачем у Харківському колегіумі, після чого вже до самої смерті був мандрівним філософом, писав діалоги, читаючи та даруючи їх своїм друзям і знайомим. Сковорода називав Лівобережну Україну своєю матір’ю, а Слобідську Україну – своєю рідною тіткою, бо тут він довго жив і любив цей край. Г. Сковорода є найяскравішим і найхарактернішим представником української національної філософської думки. Його творчість багато в чому зумовлена попередніми надбаннями у цій галузі й водночас визначила подальші шляхи розвитку української філософії (П. Юркевич, В. Винниченко, Д. Чижевський тощо).
Учення Г. Сковороди викладено в його філософських трактатах, діалогах, збірках поезій, байок: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Симфонія, нареченія книга Асхань о познані самого себя», «Разговор, называемый амравиш, или букварь мира», «Сад божественных песней», «Басни харковскія» та ін. Він уважав християнську віру філософією, а філософію розумів як християнську віру. Згідно з його поглядами у світі існують дві основи – вічне і тлінне, три світи – великий (космос), малий (мікрокосм, чоловік), символічний (Біблія). Через три світи проходять дві основи: вічне (найважливіше) та тлінне. Значення має тільки вічність, хоча люди надають перевагу тлінному. В людині повинен царювати дух, а не тіло, вона повинна жити задля самосвідомості й Богосвідомості.
Г. Сковорода мріяв про християнське суспільство, ідеалом для котрого буде Ісус Христос. Відповідно до таких поглядів, вчений робив висновок: якщо найголовніше у світі є вічність, то щастя треба засновувати не на тлінному, а на вічному – не на багатстві, не на чинах, не на здоров’ї, а на тім що вічно існує, всередині нас самих. Спізнавши саму себе людина знайде спокій та радість. Для цього, стверджував Г. Сковорода, потрібно віддатися у волю Божу, тобто спізнати свої схильності й відповідно тому вибрати собі діло, працю. Саме таке діло буде корисне для громади, суспільства, а також улюблене для людини. Взагалі Бог ніколи не кривдить, він схожий на джерело, яке сповнює водою різну посудину. Цих посудин дуже багато, поміж них нема однакових, але кожна посудина сповнена ущерть. Кожна людина, на думку філософа, схожа на інших тим, що Бог дав їй величезні можливості, але відрізняється від інших тим, що ці можливості відмінні. Щасливою людина може бути тоді, коли вона пізнає свою натуру й схильність. Тому виховання дітей він бачив у пізнанні натури, схильності кожної дитини та їх розвитку: навчати і учитися необхідно тому, до чого прихильна людина. Інакше кажучи, філософські погляди Г. Сковороди базувалися на його ідеї «спорідненої праці» та «нерівної рівності».
Філософія для Г. Сковороди є квінтесенцією самого життя, тому головним у людині є не стільки її «теоретичні», пізнавальні здібності, скільки емоційно-вольове єство її духу, серце, з якого виростає й думка, й почуття. Ця риса споріднює філософа як з багатьма давніми й сучасними йому містиками, так і з більш пізніми мислителями, передусім представниками «філософії життя» та екзистенціалізму.
Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів, а не чітких раціоналістичних понять, які не в змозі задовільно розкрити сутність філософської та життєвої істини. Філософські погляди та гуманістичні ідеали Сковороди відбилися й на його поетичній творчості. У рукописних збірках «Сад божественных пісень» та «Басні Харковскі» Сковорода пропагував високі моральні якості людини, закликав добувати знання, заохочував до добрих справ. Яскраву картину тогочасної реальності намалював Сковорода у знаменитому вірші «Всякому городу нрав і права», слова якого пізніше І. Котляревський вклав в уста Возному в п’єсі «Наталка Полтавка».
Літературні твори Сковороди відзначені щирим патріотизмом, любов’ю до Батьківщини та її історії. Засновник Харківського університету В. Каразін писав про Сковороду: «Ми під козацьким чубом, і в українській свитці мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца». Досягнення Г. Сковороди в науці, художній творчості висловлювали думки народу, сутність його ідеалів, спрямованість його поглядів і тому були йому зрозумілі й близькі.
