1. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Статева свобода і статева недоторканість особи виступають родовим об'єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в розділі IV Особливої частини КК.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи віднесені:

• зґва­лтування (ст. 152);

• насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153);

• примушування до вступу в стате­вий зв'язок (ст. 154);

• статеві зносини з особою, яка не досягла ста­тевої зрілості (ст. 155);

• розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у сек­суальні контакти з особою, всупе­реч справжньому бажанню такої особи або ігноруючи його.

Злочини, передбачені розділом IV Особливої частини КК, за­лежно від того, чи застосовується під час їх скоєння фізичне та психічне насильство, можна класифікувати на:

• насильницькі статеві злочини (статті 152, 153, 154 КК);

• ненасильницькі статеві злочини (статті 155, 156 КК).

Закріплена у кримінальному законодавстві тієї чи іншої країн система статевих злочинів має історично мінливий характер і визначається чималою кількістю факторів, зокрема, усталеним конкретному суспільстві укладом статевих відносин, існуючим традиціями, проголошеними пріоритетами правового захисту. Наприклад, законодавство дореволюційної Росії визнавало злочином не лише насильницьке любодіяння (тобто зґвалтування), а й перелюбство (статевий зв'язок того, хто перебував у шлюбі, із сторонньою особою) та зваблювання (втягнення особи жіночої статі статевий зв'язок шляхом урочистої обіцянки вступити з жінкою у шлюб). А в колишньому СРСР починаючи з 1934 р. існувала кримінальна відповідальність за добровільне мужолозтво. В сучасній Україні виходять з того, що здійснюваний на добровільних засадах гомосексуалізм, тобто сексуальний потяг до осіб своєї статі, має розглядатись не як діяння, заборонене під загрозою кримінального покарання, а як особливий стан організму людини, нетипова сексуальна поведінка.

Обов'язковою ознакою складів розглядуваних злочинів є потерпілий, який може виділятись за певними ознаками, зокрема, зі залежністю від винного (ст. 154), недосягненням певного стану (ст. 155) або віку (ч. З, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ч. З ст. 153, ст. 156).

Харак­терною особливістю КК 2001 р. є те, що в ньому, на відміну від КК 1960 р., забезпечується універсальний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя, - потерпілими від цих злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі. До набрання чинності КК 2001 р. насильницькі посягання жінок на чо­ловіків у доктрині й судовій практиці тлумачились як злочини проти особи (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі) або як хуліганство.

Об'єктивна сторона статевих злочинів характеризується актив­ною поведінкою винної особи - це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні склади. Примушу­вання до вступу в статевий зв'язок сконструйоване як усічений склад злочину. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, передбачені відповідно ч.4 ст. 152, ч. З ст. 153 і ч. 2 ст. 155, є злочинами з формально-матеріальними складами.

Суб'єктом статевих злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річ-ного (статті 152, 153) або 16-річного віку (статті 154-156). У пере­важній більшості випадків суб'єкт є спеціальним - його ознаки або безпосередньо вказані у кримінальному законі (наприклад, у ч. 2 ст. 156 фігурує батько, мати або особа, що їх замінює), або встано­влюються шляхом тлумачення закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того чи іншого злочину та ознак потерпілого.

Із суб'єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне ставлення суб'єкта до певних елементів де­яких злочинів (наприклад, до малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду необережної форми вини.