X заповідей унп

1. Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу самостій­на, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей — отеє національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над на­ми і визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди і завсіди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гно­бителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, знева­жай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму народові і тобі.

- 1 141

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних ін­тересів.

7. Не зробись ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів Ук­раїни.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх. Держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили і відваги; не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрад­ником будеш.

Справа української інтелігенції в програмі Української Народної партії:

Видання УНП. Чернівці, б/р.

СПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ПРОГРАМІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ

(Фрагменти) Москвофільство української революційної інтелігенції

Ідеалізація ліберальних і демократичних революційних течій московського суспільства з боку української інтелігенції пхала її про­тягом останнього 50-ліття в ці течії, де вона тонула цілковито для української нації. Майже до останнього 10-ліття, до року 1896-1897.

Той факт, що до останнього часу революційна українська ін­телігенція майже цілковито йшла до табору революціонерів-мос- калів, полишаючи справу організування свого власного народу за його економічні і політично-національні інтереси — відомий кож­ному. Цей напрям називаємо москвофільством і період його пану­вання — періодом москалефільства.

Усі ці Попки, Давиденки, Кибальчичі, Малинки, Стефанови- чі, Лизогуби і інші, їм же “нєсть числа”, полягли головами за справу московського суспільства. їх шляхом пішла українська інтеліген­ція майже до 1886-1897 року, приносячи великі і криваві жертви московському Молоху. Тільки протягом останніх десяти років ста­ли з’являтись революційні українські організації УСДП, УСП і РУП. Але і зараз значна доля української інтелігенції все йде битим шля­хом своїх попередників; навіть деякі з українських організацій не відцурались загальноросійських політичних ідеалів, обмеживши свою діяльність територією українського народу, вони спинились на ком-

11 |юмісі. Москалефільство — це страшенно смертна хвороба для ук­раїнської нації, ще і досі значної сили.

Чим же пояснити москалефільство української революційної інтелігенції, що так безмежно панувало до останніх часів? Адже не вигоди матеріальні спонукають її йти до революційного московсько­го табору, бо там її жде доля Малинки, Желябова, Попка, Дави- дснка та інших. Ця інтелігенція досить ідеалістична і альтруїстична і хоче дійсно щастя скривдженим. Але чого ж вона йде до тих, які належать і дбають про щастя нації, яка заїдала і зараз заїдає націю українську?

Причини цього глибокі і кореняться в самому становищі ук­раїнської нації, в становищі безправного і безсилого раба. Рабство політичне і рабство економічне українців виховувало і виховує в них психологію рабства духовного.

Той, хто не може уявити собі існування української нації в стані незалежної державно, хто навіть не може припустити змоги цього хоча б колись в будучині, кому ця думка смішна з приводу немож­ливості виконання, бо він уявляєть собі силу московської нації не­переможною, той очевидно шукатиме ліпшої долі не в антагоніз­мі, а в згоді з панами становища, панами переможцями, з моска­лями, і усі його пересвідчення і ідеали з залізною доконечністю вироблятимуться в напрямі москалефільства. З другого боку, брак української національної преси, літератури, брак національної шко­ли і необхідність учитися у школах московських і шукати відповіді на духовні запити життя в московській пресі і літературі, мимово­лі привчає українця дивитися на світ, на себе і на свій нарід через “московську” призму, мимоволі витворює в нього психологію ду­ховного рабства московської думки, московської культури.

Єдина всеросійська централізована конституція, що пропону­ють московська демократія і лібералізм, — не є в інтересі українського народу.

Суб’єкт української нації бачить, що москалі поділились на два ворожі табори: паньство і демократію. Московська демократія в бо­ротьбі своїй з шляхетно-буржуазними класами оточує себе авре- олею боротьби за “рівність, свободу і братерство”.

Брак політичного виховання не давав українському інтеліген­тові зрозуміти суті річі, головних і дійсних причин класового анта­гонізму, що розпочався в московській нації'. Він оптимістично мріяв, що московська демократія несе з собою свободу і щастя усім по­неволеним народам російської держави, щиро і палко прилучався до неї, віддаючи свої інтелектуальні сили і життя своє за здійснення ідеалів. Прилучався і загибав, загибав без жодної користі для своєї нації. І так тяглося довго, довго...

/

Українська інтелігенція, п’ючи науку з московських джерел, довго задовольнялася голосними, хоч пустими, фразами москов­

ських лібералів і демократів і годилася цілковито з їх головним по­стулатом, що першою і головною умовою для поліпшення життя українців і інших недержавних націй Росії — є здобуття політич­ної свободи, яка ніби реалізується для всіх націй Росії у всеросій­ській конституції, українська інтелігенція не запитувала ані себе, ані інших, в яких формах свобода взагалі реалізується і в яких бу­де зреалізована на Україні при всеросійській централістичній кон­ституції і які гарантії, що свобода дійсно буде на Україні при тій- таки всеросійській політичній конституції. Брак політичного досвіду родив оптимізм і легковірність. Критично віднестись до цієї спра­ви перешкоджав оптимізм, великий ворог серйозних завдань.

Коли б наслідком конституційного устрою було збудження са­мосвідомості поневолених націй Росії, підвищення їх культури і че­рез це піднесення їх політичної сили, яка логічно спричиниться до об’єднання російських окраїн, заселених недержавними наці­ями, то яка рація московській нації (під цим словом треба розумі­ти свідомий та активний її елемент) добиватися конституції? Адже московська нація добре розуміє ті вигоди: які вона має через своє панування, уся промисловість і торгівля української території в її руках, великі обшари земельної посілості, увесь уряд, фахи — теж її власність, упревилейоване становище на Україні теж належить москалям.

Зріст національної самосвідомості українців, що упосліджені со­ціально, буде зруйнуванням упревілейованого становища москалів на Україні.

Коли всеросійська конституція поведе до зросту національної української самосвідомості, то, очевидно, приведе до зруйнування добробуту москалів на Україні на користь широким, тепер упослід­женим, робітничим масам української нації. В такім разі, коли б всеросійська конституція дійсно вела до самосвідомості українську націю і була для сеї справи необхідною умовою, то москалі, а ще тим, що жиють на Україні, не було б ніякої рації добиватися такої конституції, а навпаки — була б повна рація душити її в самому початку. Але проте ми бачимо, що московська нація добачує у все­російській конституції здійснення своїх найголовніших завдань, до­бачує в ній запоруку ліпшої долі, бажаних вигод.

Чи, може, московська інтелігенція помиляється і йде в напря­мі, прямо шкідливім інтересам своєї нації через брак дійсного розуміння фактів життя? Чи, може, вона хоче принести в жертву свої інтереси, інтереси своєї нації поневоленим націям Росії, щоб загладити таким чином злочин своїх попередників? А може, мос­калі дійсно кинули шлях розбишацтва і грабівництва чужих країв — свою історичну місію — і звертають на шлях альтруїзму?

Та до сих часів історія не має ані одного прикладу, ні одно­го факту неегоїстичного раціонального вчинку, і політична еконо­мія і соціологія поклали на підставі цього непохитну тезу — тіль­ки інтереси керують людністю. Може, москалі — єдиний подиву вартий виїмок із усіх народів земної кулі? Ні, московська інтелі­генція добре розуміє свої інтереси і інтереси своєї нації і пиль­нує їх більше і ліпше, ніж то уявляє собі простакуватий українець- інтелігент.

Дивлячись незасліпленими очима за кордон, на культурний За­хід, на стан речей в Німеччині, Австрії, Англії, московська інтелі­генція ясно бачить, що єдинодержавна конституція розв’язує руки ініціативи суспільства пануючої нації, розкриває і руйнує усі пере­пони її діяльності, але щодо суспільної ініціативи поневолених на­родів, то певний конституційний устрій може ліпше спиняти її, ніж самодержавний устрій.

Московські освічені верстви добре бачуть і знають, що в кон­ституційній державі можна заборонити і національну пресу і наці­ональну мову поневоленої нації в школі, суді і адміністрації і па­нувати над нею економічно і політично. Московські освічені вер­стви добре розуміють, що хоч конституція, можливо, і дасть яку дрібку вигоди поневоленій нації, то напевно їм, пануючим, дасть сто раз більше.

Російський парламент, в якому москалі завдяки своїй політич­ній, економічній силі, матимуть разючу більшість представників, буде так без контролю і церемонії виробляти і прикладати до ук­раїнців методи визиску і тримання в покорі, як і абсолітне сучас­не правительство.