Історична минувшість українського народу

Усі нещастя, що до цього часу терпить український нарід, від того, що він до останніх часів не поглядав на свою справу націо­нально, а соціально, він не має ідеалу самостійної України. Україн­ський нарід того часу хотів не національної незалежності, а соціаль­них полегшень. Коли ж наслідком боротьби з поляками українська нація здобула собі політичну незалежність, вона не оцінила остан­ньої, оскільки вона важна для забезпеки її щастя і добробуту, вона змаловажила її і через те легко пішла на злуку з москалями. *>——

І так уся довголігна боротьба українського народу проти Поль­щі, вкінці його самовизволення, уся ця маса втраченої сили і енер­гії, маса пролитої крові пішла внівець і головно через недостачу 'національного ідеалу “Самостійної України” серед широкого за­галу українського тогочасного суспільства. Тоді не розуміли голов­ної умови національного життя: треба бути державно-незалежною ^нацією, треба не бути рабом, треба бути паном себе і своєї долі, ' щоб лаштуватися в своїй державі, на своїй території по своїй упо­добі. Соціальна справа незалежної нації є домова справа і розв’язу­ється по волі і думках впливової більшості її. Соціальна справа по­неволеної нації не є її домовою справою, бо лежить цілковито в руках отої нації, що поневолила, і то в руках пануючої її кляси. Вирвати свою соціальну справу із рук чужинців, забрати її у власні руки — цс і є головний ідеал кожного поневоленого народу.

Події на Правобережній Україні 1768 року

Усі страждання, що витерпіла і зараз терпить українська на­ція, пішли марно, усіма її численними повстаннями проти визиску скористувалися чужі народи, в першій лінії москалі, завдяки від­сутності провідної ідеї, провідної зорі, завдяки відсутності наці­ональної свідомості^Коли б широкий загал української нації з са­мого початку її повстань був перейнятий сучасним національним ідеалом “самостійної демократичної України”, вона осягнула б була давно усі свої національні і більшість соціальних завдань. Відсут­ність цього ідеалу у великої більшості українського народу пло­дить і зараз москвофільство в російській Україні, полонофільство, і москалефільство в Галичині, мадярофільство в Угорщині. Мос­квофільство, угрофільство, полонофільство — це спочування іде­алам пануючої нації — москалям, уграм і полякам, що поділили між себе Україну; спочування тій чи іншій клясі цих націй (це прикладення усіх своїх інтелектуальних сил для їх здійснення, це занедбання і забуття інтересів своєї поневоленої нації). Українці, москвофіли, угрофіли і полонофіли не розуміють ось чого: уся­кий плюс для пануючої нації є мінусом для поневолейої, бо дає перевагу першій над останньою, зміцняючи її панування. Там, де існують нація-пан і нація-раб,— там нема спільних інтересів між нами. Усякі вигоди для пануючих є невигодами для поневолених і навпаки. Інтереси пануючих завжди пильнуватиме, щоб джере­ла вигод поминали поневолених.

Жидівство всесвітнє

Проповідуючи усім народам космополітизм, жидівська нація серед себе плекає чистої води націоналізм^/Йона духовно замкну­лася від інших націй, береже свою культуру, чистоту крові і ре­лігії, націоналістична політика стала її релігією — вона вимагає з могучим авторитетом релігії альтруїзма до “своїх”, що ж знов до чужинців, то її кодекс (тайний) дозволяє на усі засоби і вчинки, коли вони в інтересі або ведуть до блага усієї або частки жидів­ської¹ нації.

ЦСя нація жиє майже виключно окремою ізольованою верствою серед чужих для неї народів по природі і по культурі своїй і не дивно, що вона, жиючи поміж чужими, уживає усяких хитрощів і політики в боротьбі за житгя^ерез це нас не дивує й те, що в кож­ній державі жиди стоять на боці сильної, пануючої нації і викори­стовують вкупі з останньою нації поневолені, стати в обороні слаб­шого, згнобленого, в обороні нації поневоленої для жидів — це значить стати проти своїх інтересів на свою конечну гибіль; а хто не хоче жити? Але, звичайно, не жиди є головною причиною на­шого безголов’я — страшного тепер і ще страшнішого в будучині, нона має початок і причину в браку політично-національних прав українського народу, що їх відібрали москалі, у якого зв’язана сус­пільна ініціатива і діяльність, який не може боронити своїх інте­ресів. Жиди тільки користають з безправного становища понево­леної нації.

Політична автономія з власним сеймом, автономною освітою, пресою і літературою в першій стадії боротьби за національну сво­боду, адміністрації, суду і доходів з української території, власне військо і врешті самостійна державно-демократична республіка Ук­раїна — остання стадія боротьби за національну свободу і здійснен­ня національних ідеалів українського народу. Таким шляхом йшли угри, йдуть чехи, хорвати і австрійські поляки. Бельгійці, серби, болгари, румуни, греки, італійці, американці північні і південні іішли іншим шляхом: загальне повстання поневолених, раптове зне­сення чужого панування, вигнання чужинців і заснування без ні­якої еволюції незалежної держави. Яким шляхом піде Україна, ще залежить від обставин, які зараз передбачити трудно, коли немож­ливо.