2. Класифікація фінансових послуг і фінансових операцій.

Фінансові послуги — це послуги фінансового посередництва або послуги з кредитування. Прикладом організацій, що надають фінансові послуги є банки, страхові, інвестиційні, лізингові, брокерські компанії та багато інших компаній.

1) Банківські послуги.

Як правило, у всіх країнах особливим чином регулюються ряд фінансових послуг право здійснення яких належить тільки банкам. До цих послуг відносяться:

• залучення коштів на депозити;

• розрахунково-касове обслуговування;

• інкасація коштів, векселів, платіжних та розрахункових документів;

• купівля-продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах;

• видача банківських гарантій;

Існують фінансові послуги, які надаються не тільки банками:

• Кредитування (включаючи житлове кредитування або іпотеку);

• Факторинг;

• Форфейтинг;

• Грошові перекази.

Існує також поняття мікрофінансування і мікрофінансових послуг (мікрокредитування, мікрострахування тощо). Ці послуги надаються в країнах, що розвиваються і відсталих країнах людям, які через своє важке матеріальне становище не можуть претендувати на звичайні фінансові послуги.

2) Інвестиційно-банківські послуги:

• Управління активами;

• Довірче управління фінансовими ресурсами.

• Депозитарні послуги.

• Брокерські послуги.

• Фінансове консультування.

• Оцінка власності.

3) Страхові послуги:

• Страхові брокерські послуги.

• Страхування.

• Перестрахування.

4) Лізингові послуги.

5) Біржові послуги.

6) Рейтингові послуги.

3. Етапи розвитку і стан ринку фінансових послуг в Україні.

До моменту отримання Україною незалежності останнім історичним етапом розвитку її економіки на ринкових засадах була Нова економічна політика (НЕП). З часів згортання НЕП на початку 30-х років ХХ-го століття економіка України функціонувала в умовах адміністративно-командної системи. Відповідно, за період тривалістю близько 60-ти років було повністю втрачено практичний досвід застосування ринкових механізмів господарювання. Тобто формування практично всіх сегментів економічної системи України відбувалося на основі механізмів, що існували в радянські часи та одночасно могли бути застосовані в ринкових умовах. У процесі становлення ринку фінансових послуг таким механізмом стала банківська система. Пострадянські економісти мали достатній практичний досвід лише у питаннях банківського типу фінансового посередництва. Фондовий ринок в Україні на початку дев’яностих років знаходився в зародковому стані з причини необізнаності з принципами його функціонування більшості потенційних споживачів його послуг. Небанківське фінансове посередництво не виходило за межі надання страхових послуг, непопулярних на той час з причини сумнівної якості та скрутного фінансового стану потенційних страхувальників.

З іншого боку, формування ринкової економіки вимагало ефективного механізму перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами господарювання, що було спричинено зміною акцентів та пріоритетів у економічній системі, а саме:

• формування приватного сектора економіки;

• проведення масштабної приватизації державних підприємств та виникнення господарських товариств;

• конверсія військового виробництва;

• розірвання економічних зв’язків між підприємствами пострадянського простору;

• невідповідність обсягів виробництва та якості продукції ринковому попиту;

• початок формування економічних зв’язків із капіталістичними країнами;

• відсутність ефективної регуляторної політики з боку держави.

Під впливом описаних вище чинників в Україні стрімко розвивався банківський сектор фінансового ринку, що підтверджується даними Національного банку України.

Стрімке зростання кількості банків відбувається саме у період 1992-1995 років. Їх кількість зросла більш, ніж у три рази в порівнянні з 1991 роком. Починаючи із 1996 року, кількість банківських установ поступово стабілізується на рівні близько 200, з порівняно незначними варіаціями.

Обсяги статутного капіталу банків, незважаючи на коливання їх кількості, характеризувалися стійкою тенденцією до зростання, що свідчить, з одного боку, про ефективність діяльності, а з іншого, про перспективність вкладення капіталу в дану сферу з точки зору інвесторів.

Банківська система України виявилася перспективною з самого початку розвитку держави, натомість проникнення та сприйняття нових для пострадянського простору економічних знань відбувалося вкрай повільно. Розвиток фінансового посередництва, альтернативного банківському, у відчутних масштабах розпочався значно пізніше.

Проте, банківська система на той час вже зайняла міцні позиції та сконцентрувала в своєму розпорядженні більшу частину вільних ресурсів економічної системи. Залучення банками вільних коштів від населення відображено в табл.

Наведені дані свідчать, що протягом 2001-2008 років більша частина заощаджень домогосподарств розміщувалася саме на банківських рахунках. Частка заощаджень, що спрямовувалася на депозити, коливалася, що пов’язано із очікуваннями економічної нестабільності серед населення.

У 2004 році, наприклад, лише близько третини заощаджених коштів було інвестовано в банки. Очевидно, це пов’язано із очікуваннями негативного впливу політичних факторів на економічну ситуацію, в такому випадку домогосподарства схильні тримати заощадження у найбільш ліквідній формі (готівка в національній чи іноземній валюті). Проте, в міру зростання серед населення впевненості у стабільності економіки, вкладення на банківські депозити зростали і вже в 2007-2008 роках перевищували 100% від заощаджень, сформованих у даних періодах, що свідчить про спрямування раніше сформованих запасів ліквідних активів у банківську систему.

Роль підприємницьких структур у формуванні ресурсів банківської системи значно менша. Станом на кінець 2009-го року зобов’язання банків за коштами на рахунках суб’єктів господарювання складали 94796 млн. грн. Загалом же на банківських рахунках в кінці 2009 року було сконцентровано 334953 млн. грн.

Страховий ринок як сегмент ринку фінансових послуг, хоча й існував до набуття Україною незалежності, розвивався не так ефективно, як банківська система. Перш за все, слід зазначити, що кількість страхових компаній у період 2002-2009 років значно перевищувала кількість банківських організацій. Причому спостерігалася стійка тенденція до її зростання (у 2009 році кількість страхових компаній складала 450 проти 338 у 2002).

Розвиток фондового ринку України розпочався із заснування у 1992 році 2-х фондових бірж. Станом на кінець 2009 року їх кількість становила 10 (максимальне значення показника спостерігалося у 2004 році – 29). Механізм діяльності посередників фондового ринку був для вітчизняних економістів порівняно новим, а фінансові махінації середини дев’яностих років ХХ-го століття значно підірвали довіру до нього як серед широкого загалу, так і серед фінансистів-практиків, що справило негативний вплив на темпи розвитку даної сфери.

В Україні існує також значна кількість фінансових посередників небанківського типу. Проте названі установи не справляють суттєвого впливу на перерозподіл фінансових ресурсів в економічній системі України. Загалом екстенсивні показники розвитку фінансово-посередницьких установ небанківського типу за роки незалежності мають тенденції до зростання. З метою визначення ролі окремих сегментів ринку фінансових послуг у процесі перерозподілу фінансових ресурсів у державі, необхідно проаналізувати дані щодо проведених операцій та наданих послуг. Щодо цього слід відмітити проблематичність пошуку достовірної інформації про діяльність окремих видів фінансових посередників за період 1992-2009 років. Якщо банківська статистика, що представлена даними НБУ охоплює весь вказаний період, то офіційні дані щодо діяльності лізингових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, можна отримати за період, починаючи з 2003-2004 років. Зазначена особливість дає можливість зробити припущення про причину її виникнення – відсутність відповідної уваги до небанківських фінансових установ з боку держави, що в свою чергу проявляється не тільки у відношенні статистики, а і в плані розробки законодавства та ефективних методів підтримки розвитку даного сегмента ринку фінансових послуг. Лише у 2003 році з утворенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України небанківські фінансово-кредитні установи отримали належну увагу з боку держави.

Можливості страхового ринку щодо перерозподілу фінансових ресурсів у економічній системі є порівняно незначними. Щодо діяльності окремих видів небанківських фінансово-кредитних установ, то слід відмітити незначні її обсяги. Загалом наведені дані щодо операцій небанківських фінансових посередників свідчать про невеликі обсяги коштів, сконцентрованих у їх розпорядженні, а відповідно і про слабкі можливості щодо участі у перерозподілі фінансових ресурсів.

Підсумовуючи зазначене вище, можна визначити основні показники розвитку ринку фінансових послуг України. Головним визначальним фактором формування фінансової системи були відсутність практичного досвіду та неглибокі теоретичні уявлення економістів, практиків та представників державного апарату щодо механізму функціонування фінансового посередництва небанківського типу. Економічна система в свою чергу гостро вимагала перерозподілу фінансових ресурсів. Сукупність зазначених причин сформувала сприятливі умови для розвитку банків.

Фінансове посередництво небанківського типу отримало достатнє теоретичне, а головне, практичне підґрунтя значно пізніше і фактично розвивалося на вже заповненому ринку. Більшість вільних ресурсів у державі вже була сконцентрована у банках, тому розвиток інших фінансових посередників відбувався і відбувається повільно, а їх фінансові можливості є порівняно незначними.

Орієнтація фінансової системи на споживче кредитування не дозволяє в повному обсязі забезпечити потребу підприємницьких структур у фінансових ресурсах. Можливість залучення банківського кредиту вимагає високої ефективності й низької ризиковості діяльності та обмежена наявними у банківській сфері коштами.

Гіпертрофований розвиток банківського сектора фінансового ринку з чітко вираженим вектором на надання кредитів створює негативні умови для розвитку інших видів фінансових послуг, особливо небанківського характеру.

Разом з тим потреба у фінансових ресурсах з боку суб’єктів господарювання тільки зростає. Після виходу з кризи 1990-х років розпочався поступовий розвиток української економіки, що вимагає ще більших коштів для забезпечення інвестиційної діяльності. У таких умовах найважливіша роль у забезпеченні інвестиційних потреб повинна належати саме банківській системі як найбільш розвинутому сектору фінансового ринку. Українська ж банківська система характеризується наступним розподілом фінансових ресурсів.

Українські банки в значних обсягах кредитували населення, що призводило до використання фінансових ресурсів на споживчі цілі. Орієнтація банків на кредитування споживчих потреб населення є недостатньо ефективною в контексті стимулювання економічного розвитку країни, особливо якщо враховувати той факт, що значна частина споживчих потреб забезпечувалася товарами імпортного виробництва. Левова частка кредитів, які були видані суб’єктам господарювання, надавалися на фінансування поточної діяльності, а зміщення акценту в бік інвестиційної діяльності відбувалося дуже повільно.